Проведене наукове дослідження дає підстави для актуалізації висновків, що узагальнюють основні ідеї дисертаційної роботи, визначають подальші перспективи розвідок з проблеми вдосконалення національної системи професійної підготовки вчителя та формування педагогічної майстерності як невід’ємної складової професійного становлення сучасного педагога. 1. Історико-філософський аналіз еволюції розвитку філософсько-педагогічної думки з античних часів і до сучасності розкриває передумови виникнення феномену педагогічної майстерності. Квінтесенцією визначень педагогічної майстерності, на наш погляд, є наступне: педагогічна майстерність – суб’єктивне філософське розуміння рівня професіоналізму педагога, що є результатом ціннісних, емпіричних, теоретичних та практичних аспектів його професійного становлення. Безперечним є те, що педагогічна майстерність окремо від діяльності педагога існувати не може, отже, вона виявляється саме в успішному вирішенні певних педагогічних завдань, у високому рівні організації навчально-виховного процесу. Суть педагогічної майстерності полягає саме в тих якостях учителя, педагога, що зумовлюють його діяльність, забезпечуючи її успішність. Тому сутність педагогічної майстерності розкривається з позиції особистісно-діяльнісного підходу як комплексу особистих властивостей педагога, що і забезпечують високий рівень самоорганізації його професійної діяльності. 2. Удосконалена з урахуванням потреб сьогодення та філософських акцентів класична модель педагогічної майстерності, що розроблена свого часу групою вчених-педагогів під керівництвом І.Зязюна, об’єктивно потребує включення як таких елементів, які впливають на свідомість вчителя (наукове підґрунтя, теоретичні знання, загальна ерудованість, гносеологія, педагогічна креативність, самоосвіта, саморозвиток, мистецтво мовлення, акторське мистецтво, загальнолюдські духовні цінності, власна світоглядна позиція, професійна етика, володіння методикою виховної роботи, особисті фахові якості, досвід педагогічної праці), так і таких, що впливають на вчителя з боку суспільства (рівень розвитку культури суспільства, конфесійна приналежність, національні традиції, загальний рівень економічного розвитку, рівень освіти в країні, мораль, рівень матеріального забезпечення, рівень інновацій в освітній галузі, рівень інформованості суспільства, тип освітянської системи). Зазначені елементи, залежно від обставин, можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на особистість вчителя, що, безперечно, позначається на його внутрішній позиції стосовно процесу формування власної педагогічної майстерності. 3. На педагогічну майстерність учителя впливає цілий ряд складових, так само ціла низка чинників впливає і на визначення місця й ролі педагогічної майстерності в системі професійної характеристики сучасного вчителя, де особлива роль належить його світоглядній позиції. Авторська модель світоглядної позиції сучасного вчителя акцентує увагу на тому, що педагог водночас належить двом світам, має поєднувати в собі два різні світогляди, творити одночасно у двох вимірах: дитячому і дорослому. Отже, необхідним є врахування різниці у світовідчутті та світосприйнятті дитини і дорослого, протиставлення дитячій безпосередності дорослого ставлення до світу; емоційній, дитячій відкритості світові і допитливості – філософських та наукових досліджень, чіткого емоційного контролю; залежності дитини від світу дорослих, її намаганням зайняти певне місце у колективі, прагненню дорослості – даних соціології, політичних уподобань, моральних норм та естетичних смаків тощо. 4. Налагодження системи рівневого здобуття педагогічної майстерності, як і створення механізму оптимізації педагогічної діяльності, її продуктивності в цілому, а також формування педагогічної майстерності зокрема, є однією з актуальних проблем як для педагогіки, так і для філософії освіти. Проте, для позитивного вирішення питання повинна діяти система, а системою можна назвати лише такий комплекс вибіркового залучення компонентів, у якому взаємодія та взаємовідношення набувають статусу взаємосприяння компонентів, що спрямовані на отримання сфокусованого корисного результату. До зазначених компонентів обов’язково належать учасники процесу формування педагогічної майстерності, їх цілі, завдання та засоби досягнення кожним окремо взятим індивідом певного результату при врахуванні супровідних факторів. У запропонованій схемі рівневого здобуття педагогічної майстерності виокремлені структурні компоненти та вказані зв’язки між ними. Таким чином, при її застосуванні всі структурні компоненти системи матимуть між собою прямий та зворотній зв’язок. Отже, стають вірогідними суттєві зміни в структурі самої системи при тих чи інших змінах співвідношення супровідних факторів, що в свою чергу призводитиме до відповідних результатів, пов’язаних із досягненням певного рівня педагогічної майстерності. 5. Розроблена і структура механізму оптимізації педагогічної майстерності, що складається із ряду компонентів – від державного органу, що визначає наявний рівень педагогічної майстерності, – до національної системи її моніторингу. Подібна структура створить підґрунтя для перетворення педагогічної майстерності у цілком реальне, нормативно визначене поняття. 6. Отримані результати дозволяють зробити висновок, що формування педагогічної майстерності сучасного вчителя, як і новітня модель національної педагогічної освіти, в умовах наміченої трансформації українського суспільства у європейську інтеграцію повинні базуватись на українських національних, культурно-історичних традиціях, теоретичних надбаннях вітчизняної педагогіки, кращому досвіді попередніх поколінь. При цьому у процесі навчання та виховання необхідно використовувати новітні досягнення сучасної науки, культури, соціальної практики та позитивний досвід зарубіжних країн. |
