1.Стильовий і стилістичний аналіз одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів, вставних словосполучень з дієприслівником ґрунтувався на розумінні граматичного статусу дієприслівника як окремої частини мови. 2. Щоб одержати всебічне уявлення про функціонування дієприслівника в усіх сферах мовленнєвої діяльності, вивченню були піддані всі стилі сучасної української мови. Предметом аналізу стали одиничні дієприслівники, що функціонують як прислівники, дієприслівникові звороти, вставні конструкції з опорним дієприслівником, а також дієприслівники в складі фразеологізмів, оксиморонів, крилатих висловів, парцельованих конструкцій. Дослідження довело функціонування названих синтаксичних одиниць у всіх стилях української мови. Це дає підстави визнати їх історично створеними, відстояними і широко вживаними компонентами синтаксичної і стилістичної систем української мови. Загальностильове їхнє функціонування служить доказом для спростування думки про їхній лише книжний характер. 3. Будучи загальностильовими елементами, дієприслівникові утворення неоднаково представлені у функціональних різновидах української мови. На стильове розмежування вказує відсутність одиничних дієприслівників у ролі прислівників в офіційно-діловому стилі і наявність їх в інших стилях, щоправда, з різним ступенем частотності. Найвища частотність уведення в текст одиничних дієприслівників засвідчується в діалектному мовленні, а також у прислів’ях, які історично несуть у собі ознаки розмовно-побутового мовлення. Меншою мірою вони представлені в художніх творах. Лише поодинокі приклади фіксуються в публіцистичному стилі, епістоляріях, у казках, щоденникових записах. Окремі зразки відзначені в науково-популярному підстилі наукового стилю. Неоднаково представлені в стилях мови два види дієприслівникових зворотів: ті, в яких дієприслівник трансформується в однорідний присудок, і ті, які перетворюються в підрядну частину складнопідрядних речень. До відмінностей стилів слід віднести й уживаність/неуживаність фразеологізмів з дієприслівником в їхній основі. Вони чужі офіційно-діловому й науковому стилям. В інших стилях засвідчуються в незначній кількості і не в усіх підстилях: не виявлено у власне публіцистичних текстах. Стилі несхожі і введенням дієприслівникових зворотів до складу підрядної частини складнопідрядного речення: в офіційно-ділових текстах, у конфесійному стилі речень з такою будовою не відзначено. В інших вони представлені з різною частотністю виявлених зразків. Як звичайні структури, вони фіксуються в науковому і публіцистичному стилях. Незначну кількість речень такої будови засвідчено в писемних підстилях (листуванні, щоденниках) розмовно-побутового стилю. Стилі розрізняються також за поширеністю речень, ускладнених кількома дієприслівниковими зворотами. Ускладнені структури становлять ознаку книжних текстів. За вживаністю/невживаністю ускладнених будов диференціюються усна і писемні форми розмовно-побутового мовлення: усне мовлення не припускає використання висловлень з кількома дієприслівниковими зворотами; писемне (листування, щоденники) характеризується можливістю їх введення в текст. Це спостереження вказує на те, що добір і використання засобів мовленнєвої діяльності залежать не тільки і не стільки від екстралінгвальних вимог, скільки від форм спілкування – усного чи писемного. Стильова несхожість виявляється і у введенні в текст вставних конструкцій з опорним дієприслівником в ролі прийменника: відсутність у говірковому мовленні і в фольклорних жанрах і наявність у книжних і художньому стилях. Уживаність названих структур викликана потребою в одному реченні не тільки подати інформацію, а й уточнити, обґрунтувати послідовність чи завершеність висловлюваного, вказати на безсумнівність інформації. У цьому специфіка писемної форми викладу думок. Проте стилі різняться в наборі новостворених прийменників з дієприслівників. В офіційно-діловому і науковому активними виявляються вставні конструкції з дієприслівниками виходячи, ураховуючи, завершуючи, включаючи. Типовими для публіцистичного стилю є вставні словосполучення, побудовані на дієприслівниках судячи, кажучи; у художньому останні відзначені в мовленні персонажів. 4. Поділ функціональних стилів на підстилі і виявлення специфічних рис використання мовних засобів формування думки дають підстави стверджувати, що у визначенні стильових особливостей у загальних курсах стилістики недостатньо обмежуватися називанням лише найбільш характерних їхніх ознак. Необхідно вказувати на наявні в стилях підстилі з розкриттям істотних прикмет кожного з них. На несхожість підстилів вказує відмінне використання дієприслівникових утворень в їх межах. У загальних оглядах стилів, наприклад, традиційно вказується на трафаретність оформлення офіційно-ділових документів. Тим часом таке твердження справедливе стосовно канцелярських паперів, частково дипломатичних угод, протоколів, пактів. Законодавчо-правові акти, як підтверджує розглянутий у дисертації матеріал, найменшою мірою позначені трафаретним способом оформлення. Невипадково мову права пропонується визнати самостійним стилем. Не можна не враховувати своєрідність мовного оформлення науково-популярної літератури в межах наукового стилю. У науково-популярних текстах засвідчуються одиничні дієприслівники в позиції прислівника, фразеологізми з дієприслівником в їх основі. У наукових дослідженнях, підручниках їх не знайдено. Є відмінності і в функціональних можливостях дієприслівникових зворотів у власне публіцистичних текстах і на шпальтах газет. У газетному викладі дієприслівникові звороти виносяться в заголовок статті або за межі речення як парцельований елемент. У власне публіцистичних творах такі випадки функціонування дієприслівникових зворотів не відзначені. Специфіка у використанні дієприслівникових утворень помітна і в художній літературі, зокрема в її родах – прозі, поезії, драматургії. У прозових творах наявні всі випадки вживання дієприслівника як стилістичного засобу. Що ж до поезії і драматургії, то в них наявний не весь спектр словосполучень з дієприслівником: у них не виявлено вставних словосполучень з дієприслівником, а також дієприслівникових зворотів, розміщених в інтерпозиції в межах підрядної частини складнопідрядного речення. Деяку своєрідність у функціонуванні дієприслівника виявляють підстилі розмовно-побутового мовлення: у діалектному монолозі превалюють одиничні дієприслівники в ролі прислівника; використання дієприслівника як стилістичного засобу відтворення емоційності засвідчується у фольклорних текстах у більшій мірі, ніж в епістолярному підстилі чи в щоденниках; вставні словосполучення з дієприслівником відзначені в епістолярному підстилі та щоденникових записах. 5. Розглянуті зразки функціонування одиничних дієприслівників, дієприслівникових зворотів і вставних словосполучень з дієприслівником засвідчили їхню відмінну стилістичну роль. Уживані в ролі прислівників одиничні дієприслівники розширюють стилістичні можливості мовлення, виступаючи з означально-обставинним значенням, яке не передається прислівником. Напівпредикативність дієприслівникового звороту забезпечує використання його як стилістичного засобу, якому притаманний динамізм. З таким стилістичним забарвленням дієприслівникові звороти функціонують у всіх стилях. У художньому змалюванні подій і людських характерів дієприслівникові звороти відповідно до особливостей художнього змалювання набувають естетичних ознак, виконуючи образно-художню роль. У цьому принципова відмінність художнього стилю від інших, у яких дієприслівникові звороти використовуються лише для надання динамізму викладу. У різних стилях вставні дієприслівникові структури служать для задоволення вимог кожного з функціональних різновидів: в офіційно-діловому і науковому вони сприяють вираженню зв’язку сусідніх висловлень, логічної пов’язаності змісту, послідовності і завершеності, уточненню формулювань; у художньому, публіцистичному й частково в конфесійному стилях – обґрунтуванню посилань чи ствердженню висловлюваного. 6. Зіставлення особливостей художнього стилю у використанні дієприслівникових структур з іншими стилями засвідчує суттєву відмінність у прагненні до естетизації, до образного змалювання описуваного в художніх творах і відсутність такої позалінгвальної настанови в офіційно-ділових паперах, наукових трактатах, публіцистичних виступах і розмовному мовленні, за винятком деяких ознак художності в текстах казок. До естетизації в художньому відтворенні дійсності залучається весь арсенал конструкцій з участю дієприслівника. Як означально-обставинний засіб функціонують одиничні дієприслівники і дієприслівникові звороти, фразеологізми й оксиморони, крилаті вислови. Стилістично навантаженими в художніх текстах є також порівняльні звороти, еліптичні й парцельовані структури з дієприслівником. Особливість художнього стилю виявляється в переданні індивідуального й емоційного, що супроводжує будь-який текст і без чого не мислиться образність у відтворенні подій і змалюванні людських характерів. Індивідуальність й емоційність не властиві таким книжним стилям, як офіційно-діловий, науковий, конфесійний. У них відсутнє авторське Я, замінене узагальненим формулюванням думки. Індивідуальність частково відчутна в публіцистичному стилі, епістолярному підстилі і в щоденникових записах. 7. Використання одиничних дієприслівників у ролі прислівників у функції прийменників у складі вставних словосполучень, а також як складників новоутворених сполучників упевнює в тому, що мовленнєва дійсність, граматична система сучасної української мови продовжує зазнавати змін. Найбільш помітними сферами, в яких одиничний дієприслівник стає виразником означально-обставинного значення, є художня література. Означально-обставинну функцію набувають дієприслівникові форми, які стоять у слабкій позиції функціонально-семантичних категорій неперехідності, незворотності і в позиції немаркованого члена функціонально-семантичної категорії виду, тобто в позиції недоконаного виду. Функціонування дієприслівника як вторинного прийменника, що використовується самостійно чи в сполуці з власне прийменником, зумовлюється втратою дієприслівником залежності від дієслова-присудка і опосередкованого зв’язку з підметом. Утворені з такими дієприслівниками вторинні прийменники формують вставні структури, синонімічні вставним словосполученням з прийменниково-іменниковими прийменниками. 8. Дослідження не претендує на всебічне і повне висвітлення проблеми стильових і стилістичних якостей дієприслівникових утворень. Залишився неописаним ряд жанрів у складі офіційно-ділового, наукового стилів. Заслуговує на увагу зіставний аналіз використання дієприслівникових одиниць окремо в прозі, поезії і драматургії. |