У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, що полягає в удосконаленні теоретичних, методологічних та організаційних засад системи фінансово-економічного контролю і визначення перспективних напрямів її розвитку в Україні. За результатами сформульовано низку висновків теоретично- методологічного, організаційного та прикладного змісту, що відображають вирішення основних завдань дисертаційної роботи відповідно до поставленої мети. 1. Демократизація розвитку національної економіки та забезпечення ефективних умов ринкового господарювання потребують програмної перебудови контрольної діяльності та вдосконалення структури та взаємозв’язків елементів системи фінансово-економічного контролю країни. Вирішення цих завдань потребує посилення контрольованості економічного середовища, що його слід розглядати як наслідок ефективно здійснюваного контролю, що досягається шляхом його організації на наукових засадах. Здатність органів управління регулювати фінансово-господарську діяльність залежить від якості інформаційного забезпечення. Система фінансово-економічного контролю у взаємозв’язку з обліком і економічним аналізом – це підґрунтя державної системи формування інформації про управління фінансово-господарською діяльністю економічних суб’єктів. Ефективність прийняття виважених управлінських рішень залежить від якості цієї інформаційної системи. 2. Встановлено, що призначенням дійової й ефективної системи фінансово-економічного контролю в Україні є формування повної і об’єктивної інформації про господарську діяльність економічних суб’єктів шляхом виявлення відхилень її фактичних результатів від нормативного регламентування. Визначено можливість здійснення контролю, що забезпечується наявністю суб’єктів і об’єктів контролю та зв’язків між ними та створення необхідних передумов виконання контрольних дій, що забезпечується наявністю норм контролю. Доведено, що нормоіснування в економічних системах надає їм стабільності. Дослідження суті норми показало, що на відміну від того, що факт господарського життя буває лише реальним, норма контролю може бути як реальною, так і умовною. Аналіз співвідношень факту і взаємопов’язаної з ним норми дав можливість змоделювати результати контрольних дій та формалізувати стратегії регулювання їх наслідків. Це дає змогу здійснити оцінку виявлених відхилень у разі арифметичних помилок, а також інших багаторядних і складних відхилень, недоцільності, безгосподарності та незаконності. 3. Встановлено, що необхідною передумовою досягнення ефективності контролюючої системи є науково обґрунтоване усвідомлення мети контролю, що її запропоновано визначати на підставі врегульованих міжнародних норм та новітньої концептуальної суті контролю. Загальнотеоретичну базу системи фінансово-економічного контролю формують науково-системні та синергетичні методи пізнання його суті в умовах дії ринкових механізмів. З’ясовано, що головна мета контролю – сприяння створенню такого економічного середовища, в якому підприємництво стає особливим видом ресурсу господарської діяльності, а іноваційність господарських структур – глобальним явищем національної соціально-економічної системи завдяки стеженню за досягненням цільових орієнтирів та виявленню відхилень обмежуючих параметрів на мікро- та макроекономічному рівнях. Це дасть змогу переорієнтувати концептуальну суть фінансово-економічного контролю з фіскальної на розбудовчу. 4. Виявлено, що основними чинниками неефективності системи фінансово-економічного контролю є недосконалість нормативної і практичної баз для здійснення контрольних дій, які забезпечуватимуть реалізацію мети розбудовчого контролю. Запропоновано для розробки його концепції доповнити існуючі, врегульовані міжнародними нормами та національним законодавством, принципи законності, об’єктивності, незалежності, гласності, плановості, безперервності, ефективності, новими: - розподілу контрольних повноважень, який передбачає розмежування функцій ініціювання та виконання контролю між суб’єктами; - процесного підходу до контролю з використанням інформаційних технологій (передбачає дослідження процесів, які відбуваються в економічних системах); - органічної єдності контролю в процесах управління, що передбачає вбудованість контролюючої функції в технологічні автоматизовані процеси; - гуманізму, що враховує особливу поведінку людей у контрольних ситуаціях. Дотримання цих принципів дає змогу забезпечити можливість практичного застосування методик контрольної діяльності. 5. Визначено переваги і доцільність застосування системного підходу до класифікації організаційних форм і видів фінансово-економічного контролю, відповідно до якого класифікація контролю здійснюється за ознаками його суб’єктів, контрольних дій, об’єктів контролю. Це дало змогу обґрунтувати недоцільність використання поняття “тип контролю” поряд з синтезуючим підходом до класифікації його форм і видів контролю, уточнити суть зовнішнього та внутрішнього видів контролю в економічних системах, дати визначення фінансового моніторингу. Одержані наслідки дослідження забезпечують раціональну побудову ієрархічної сукупності складових контролюючої системи, скоординованість контрольних дій, уникнення їх дублювання. 6. Визначено переваги, що можуть бути отриманими за приведення національних вимог до фінансово-економічного контролю у відповідність із європейськими та міжнародними: досягнення ефекту контрольованості всіх об’єктів економіки, своєчасна реалізація наслідків контрольних дій, адекватне реагування системи менеджменту на негативні тенденції в діяльності підконтрольних об’єктів. Аргументовано, що у площині врахування загальнодержавних інтересів модернізація системи фінансово-економічного контролю потребує вироблення єдиної концепції, що забезпечуватиме методологічно і технологічно єдину струнку побудову суб’єктів контролю, які органічно (на підставі координації та уособлення щодо специфіки діяльності) ввійдуть у таку систему. Аргументовано необхідність законодавчого закріплення положень про систему фінансово-економічного контролю у Законі України “Про фінансовий контроль”, конституційного визначення необхідності вищого органу державного фінансового контролю та надання його повноважень Рахунковій палаті України. Запропоновано побудову системи фінансово-економічного контролю здійснювати відповідно до теоретично обґрунтованої в дисертації структури та місцерозташування елементів системи контролю. Запропоновано розглядати її як органічну сукупність двох підсистем: контролюючої та підконтрольної. Функціонування останньої полягає у співпраці підконтрольного об’єкта і суб’єкта контролю, причому обов’язковим елементом цієї підсистеми контролю стає зворотна дія об’єкта контролю. Це дасть змогу забезпечити ефективну реалізацію його результатів на підконтрольних об’єктах на засадах не примусу та фіскальності, а добровільно. 7. З’ясовано, що ефективність системи фінансово-економічного контролю як складної багатозмістовної категорії неможливо адекватно оцінити без визначення ризиків неефективності контролю з позицій як самої контролюючої системи, так і сфери, в якій вона перебуває, тобто системи менеджменту та оточуючого суспільно-господарського середовища. Встановлено, що концептуальна модель визначення ризику неефективності контролю для його оцінки не враховує ризиків неефективної або неможливої співпраці підконтрольного об’єкта з контролюючим суб’єктом. Запропоновано доповнити її четвертим складником, який враховує таку можливість, а розрахунок представити у вигляді добутку коефіцієнтів ризику чотирьох складових: - суб’єкта контролю, що його як чинник ризику слід розглядати у складі контролюючої системи, в якій він визначальний елемент; - впливу контрольних дій на ризик; цей вплив потрібно досліджувати в системі менеджменту, що пояснюється необхідністю використання для здійснення функції контролю інформації, яка є наслідком виконання інших управлінських функцій; - об’єкта контролю, коли фактори ризику розглядаються як суттєві і аналізуються у складі суспільно-господарського середовища, де перебувають системи контролю і менеджменту; зворотньої дії, коли співпраця об’єкта контролю з контролюючим його суб’єктом розглядається як чинник ризику контрольованої підсистеми. Порядок оцінювання ефективності системи фінансово-економічного контролю шляхом визначення ризиків, притаманних її основним складовим, надало можливість удосконалити процедури обміну між органами фінансового контролю інформацією, необхідною для планування, й оптимізувати організацію перевірок діяльності суб’єктів господарювання. 8. Встановлено, що підвищення ефективності системи фінансово-економічного контролю потребує докорінного реформування контролю муніципальної сфери. Запропоновано здійснювати його, формуючи зовнішній і внутрішній види муніципального контролю. З’ясовано, що суб’єктом зовнішнього муніципального контролю є Рахункова палата України, а урядовий орган контролю Державної контрольно-ревізійної служби має поступово передати повноваження контролю видатків місцевих фінансів її територіальним відділенням. Одночасно слід розробити законодавчі норми залучення незалежного аудиту до проведення зовнішнього контролю муніципального сектору. Визначено, що внутрішній муніципальний контроль як прямий безпосередній здійснюється органами місцевого самоврядування та контролюючими відділами в їх складі, а як представницький (опосередкований) контроль – органами державної влади чи інституціями громадянського суспільства, що виконують його у відповідності до повноважень, делегованих їм органами місцевого самоврядування. Виокремлено контрольовані об’єкти, на які потрібно спрямовувати контрольні дії: майно, яким володіють територіальні громади; ресурси, якими розпоряджаються представницькі органи місцевого самоврядування; ресурси, що використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування. Доведено, що вдосконалення муніципального контролю – це складова реформування системи фінансово-економічного контролю, що сприятиме посиленню ефективності здійснення регулюючої функції держави в економічному середовищі. 9. З’ясовано, що системні недоліки у функціонуванні системи внутрішньогосподарського контролю та перехід її на сучасну модель, в основі якої лежить зміна пріоритетів та вимог у здійсненні контролю, потребує реформування цієї системи. Визначено основні завдання такого реформування, які полягають у формуванні нових норм та концептуальних засад організації системи внутрішньогосподарського контролю, невід’ємною складовою якої є внутрішній контроль та внутрішній аудит; створенні єдиного правового поля її розвитку; створенні служб внутрішнього аудиту в усіх підприємствах державного та приватного сектору; визначенні методології здійснення внутрішньогосподарського контролю. Запропоновано для цього використати методику ризик-орієнтованого внутрішнього контролю, досліджено її зміст та особливості побудови, що дасть змогу вчасно враховувати об’єктивні та суб’єктивні фактори ризику бізнесу, що можуть негативно впливати на досягнення мети діяльності підприємства, оперативно запобігати зловживанням та фінансовим порушенням. 10. Обґрунтовано необхідність загальної стандартизації фінансово-економічного контролю (СФЕК) в Україні. Запропоновано єдину систему його стандартів, побудовану в межах кодифікованого простору СФЕК 1/100 – 12/1299 за єдиними базовими принципами і основними процедурами видів державного фінансово-економічного, внутрішньогосподарського та незалежного аудиту, де кожна група стандартів має межі, окреслені на законодавчому рівні. Обґрунтовано необхідність створення спеціального органу для координації розробки СФЕК в Україні. Запропоновано створити комісію (експертну раду) з цих питань. Зважаючи на те, що Рахункова палата України – конституційний орган фінансового контролю, обґрунтовано створення такої комісії (ради) при Рахунковій палаті. Доведено можливе конституційне закріплення за нею функції координації стандартизації контрольної діяльності Законодавче оформлення стає обов’язковим і важливим: правове забезпечення методологічної та методичної роботи надасть легітимності використання системного підходу до загальної стандартизації контрольної діяльності в Україні. 11. Вперше обґрунтовано можливість і необхідність подальшого методологічного вдосконалення контрольних дій шляхом застосування методу аудиту ефективності використання бюджетних коштів у діяльності суб’єктів контролю. Запропоновано теоретичні аспекти аудиту ефективності використання бюджетних коштів та особливості його організації за результатами світового та вітчизняного практичного досвідів. Виокремлено контрольні процеси, що відрізняють метод аудиту ефективності від інших методів контролю. Ці процеси полягають у безперервному моніторингу; попередньому ознайомленні аудиторів з об’єктом перевірки (вибір проблеми для аудиту; розробка його нормативного забезпечення та особливості його проведення). Досліджено особливості планування аудиту ефективності використання бюджетних коштів, яким передбачено вибір робочої гіпотези для конкретного аудиту ефективності з подальшим її підтвердженням або спростуванням, розглянуто багатоваріантність цього процесу. Запропоновано спрямовувати такий аудит на оцінювання економічності, ефективності, результативності, якості послуг та результатів фінансової діяльності. Аудиторський звіт за обсягом і структурою має містити інформацію про результати аудиту, що має бути конструктивною, доступною, зрозумілою, об’єктивною. Подальші наукові дослідження потрібно спрямовувати на розробку механізмів реалізації висновків аудиту ефективності використання бюджетних коштів на засадах публічності та інформативності. За такого підходу до методології контрольних дій в нових умовах трансформації економічного середовища система фінансово-економічного контролю набуває ознак ефективного елементу загального процесу державного управління. | 