Основний науковий результат дисертаційного дослідження складається в удосконаленні системи державного управління і формуванні механізмів державного управління в умовах значимої соціально-економічної диференціації країни. Загальні висновки і результати дослідження зводяться до наступного: 1. У процесі аналізу теоретичних основ соціально-економічної інтеграції суспільства, визначено, що соціально-економічна дезінтеграція - це процес, що характеризує зміну внутрішньої цілісності суспільства. Основною причиною процесу дезінтеграції є об'єктивна диференціація країни, у цьому випадку - України, в економічному і соціальному вимірах. 2. Стан української держави як цілого класифікований як „цілісність у процесі становлення”, що потребує від держави як підсистеми управління формування адекватних механізмів інтеграції суспільства. Невідповідність форми і змісту, що відображують регіональну цілісність української держави, доцільно усунути за допомогою розвитку змісту в напрямку інтеграції частин у ціле і збільшення рівня складності системи державного управління на рівні центральних органів влади. 3. Система державного управління, за рівнем структурної і динамічної складності, повинна відповідати принципу необхідної розмаїтості Р.Ешбі, застосовного як для об'єкта управління - суспільства, так і для зовнішнього середовища: складність зовнішнього середовища визначає структурну складність системи державного управління, а динамічність - динамічну складність; рівень розмаїтості (різнорідності) суспільства визначає структурну складність системи управління, а рівень розвитку членів суспільства - динамічну складність. 4. У загальному вигляді, алгоритм інтеграції частин потенційної системи включає 4 основних рівні: перший рівень - інформаційний, на якому система управління проводить збір інформації про стан потенційних частин системи; другий рівень - формування зв’язності частин системи в результаті їх взаємодії; третій рівень - інтеграція частин у ціле (формування вторинних регуляцій), система управління задає єдину мету розвитку системи, прийнятну для всіх частин, і формує ієрархію системи на основі вертикалі влади; четвертий рівень - оптимізація взаємодії частин цілого, заснована на дії принципу зворотного зв'язку. Принципи інтеграції частин системи з високим рівнем соціально-економічної диференціації включають: принцип взаємодії, принцип поєднання загального і часткового, принцип добровільної єдності. 5. Аналіз стану зовнішнього і внутрішнього середовища України дозволив визначити, що зовнішнє середовище для України є складним, а внутрішнє - різнорідним. У той же час, динаміка розвитку внутрішнього і зовнішнього середовищ знаходяться на середньому рівні. Таким чином, адекватні характеристики системи державного управління в Україні складаються в необхідності формування децентралізованої структури, тип якої не буде являти собою крайні випадки бюрократичної й органічної структур. Іншими словами, органи державного управління повинні характеризуватися високою структурною складністю і середньою динамічною складністю. Крім того, внутрішнє середовище української держави як системи в більшому ступені визначає необхідність децентралізації управління, ніж зовнішнє середовище. 6. Теорія організацій Г.Мінцберга містить у собі інструментарій, що дозволяє проаналізувати організаційну структуру державного управління на новому якісному рівні і зробити висновки щодо її адекватності ряду визначальних чинників. Стосовно процесів державного управління, у термінах теорії організацій Г.Мінцберга: під стратегічним апексом розуміються центральні органи державної влади, що мають лінійні повноваження, до них в Україні відносяться як Президент країни, так і Кабінет Міністрів України; серединну лінію формують органи регіонального управління, що знаходяться в системі лінійного підпорядкування; операційне ядро складають органи місцевого самоврядування; техноструктура представляється органами державного управління, що регламентують діяльність вертикалі державної влади (до техноструктури, таким чином, відноситься законодавчий орган країни - Верховна Рада України); допоміжні підрозділи, наділені експертними повноваженнями, представляються різними колективними дорадчими органами, що формуються, як правило, при Президентові України і при Кабінеті Міністрів України. На основі визначених положень теорії організацій Г.Мінцберга та з урахуванням проведеного аналізу поточного стану внутрішнього і зовнішнього середовища України, запропоновано варіант формування гібридної структури державного управління, яка поєднує характеристики наявної в цей момент механістичної бюрократії з адміністративною адхократією, що може забезпечити необхідний потенціал інноваційного розвитку. В якості відповідного цим умовам варіанту пропонується формування двопалатного парламенту при унітарному державному устрої, що забезпечує функцію інтеграції диференційованих регіонів України, не порушуючи їх соціокультурні й економічні особливості. 7. Збільшення зв’язності суспільства передбачає реалізацію алгоритму формування цілісної системи, що включає 4 рівні: інформаційний, вільної взаємодії, координованої взаємодії, оптимізації взаємодії частин у рамках цілого. Основною функцією державного механізму збільшення зв’язності суспільства є забезпечення функціонування третього рівня цього алгоритму – цілеспрямованої координованої взаємодії. При цьому, перший і другий рівні враховуються в процесі виконання попереднього аналізу стану системи, а четвертий рівень необхідний на етапі підтримки функціонування цілісного об'єкта. Аналіз, прогноз і корекція зв’язності регіонів на основі системних і еволюційних закономірностей є методологічною основою запропонованого механізму збільшення зв’язності українського суспільства. Аналіз зв’язності регіонів України, проведений за сформованою методикою, показав, що: в Україні кількісно переважають регіони з функцією поглинання (11 таких регіонів виробляють 19,1% валової доданої вартості і мають 29% населення України); в економіці України найбільш результативно функціонують креативні і консервативні регіони (перші виробляють 23,9% ВДВ, другі - 29,4% ВДВ); недостатньо представлена в регіональному вимірі функція комунікації, що є основним чинником, який порушує становлення суспільства як цілого. 8. Аналіз процесу стратегічного цілепокладання характеру регіонального розвитку в Україні показав, що цей процес зупиняється на другому рівні забезпечення інтеграції частин у ціле (динамічна взаємодія). Цей підхід характерний для федеративних держав і тому збільшує розрив між формальним унітарним статусом України і реально діючими механізмами державного управління. Виходячи з цього, запропоновано організаційний аспект механізму збільшення зв’язності суспільства, який складається у застосуванні дедуктивного підходу для реалізації функції стратегічного цілепокладання в регіональному розрізі. Це означає: для держави в цілому - формування в рамках стратегії соціально-економічного розвитку: цілей і задач, спрямованих на забезпечення процесів існування і розвитку кожного громадянина України; інтегруючих параметрів держави, що враховують розвиток інформаційних і економічних комунікацій; пріоритетів розвитку економіки, що повинні скласти основу цілісної національної економічної системи; для регіонів - формування регіональних стратегій розвитку в контексті загальнодержавних цілей становлення України як цілого; урахування у стратегіях регіонального розвитку двох основних складових: загальнодержавної (що відображує ступінь участі регіону в національних проектах) і внутрірегіональної; обов'язкове включення в стратегії регіонального розвитку розділу "міжрегіональне співробітництво", який формує заходи щодо забезпечення соціально-економічної зв’язності різних регіонів України. У цілому, результати дослідження дозволяють збільшити рівень складності системи державного управління України і рівень зв’язності українського суспільства в регіональному вимірі, що забезпечить ефективність процесів державного управління за рахунок адекватності управлінської структури сутності об'єкта управління, а також знизить ризик дезінтеграційних тенденцій без порушення принципів демократичного управління. | 