Анотація до роботи:

Янковський С. В. Система конкретного ідеал-реалізму в контексті російського релігійно-філософського ренесансу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09. 00. 03 – соціальна філософія та філософія історії. – Донецький національний університет, Донецьк, 2004.

Контекстом для визначення головних парадигм досвіду філософії в російській духовній традицій, починаючи із першої третини ХІХ століття, є доба релігійно-філософського ренесансу.

Автор доводить, що політематичні інтелектуальні дискусії стали основою для утворення особливого метафізичного спрямування в російській філософській думці ідеал-реалізму, що остаточно визначилося на початку XX ст. Його основи були викладені в працях М. Лосського та С. Франка. Упродовж наступних десятиліть ідеал-реалізм набув вигляду своєрідної філософської системи – конкретного ідеал-реалізму. Уже на початку 20-х років ХХ століття вона вважалася зразком російської академічної філософської традиції, а у вирішенні проблем гносеології, теорії цінностей, антропологічної проблематики, соціально-філософських проблем успішно конкурувала з панівними течіями російської філософії, поступово набуваючи визнання в Європі та Америці.

Провідним мотивом гносеології ідеал-реалізму є визначальна роль інтуїтивного пізнання. Онтологія ідеал-реалізму містить оригінальне персоналістське вчення про субстанціального діяча. Існування є витвір творчого прагнення і ствердження цінностей відносно до їх сили та рангу. Це було б неможливим поза феноменом свободи волі, яка становить сутність соціально-історичної та філософської антропологій у системі конкретного ідеал-реалізму. Наявність духовної свободи виправдовує існування людини як „остаточної крапки”. Людина є апокаліптичним виміром всесвіту, висвітленням кінцевої мети його існування (causa finalis).