1. Дослідження проблеми підготовки резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів зумовлене зміною ідеологічної, філософської та педагогічної парадигм, що зумовлюють перехід до демократизації й гуманізації освіти, впровадження особистісно-орієнтованої, педагогічної теорії і практики. Сучасні вимоги до підготовки резерву керівних кадрів орієнтують на переосмислення теорії внутрішньошкільного управління, що склалися в попередні десятиліття, врахування реформаційних та модернізаційних процесів, регіональних особливостей, специфіки педагогічної діяльності в кожному конкретному закладі. 2. Ретроспективний аналіз теорії і практики внутрішньошкільного управління дозволив виділити чотири етапи її розвитку: І - накопичення знань у галузі управління школою (з ХVІ-ХVІІ ст. – до початку 20-х років ХХ ст.); ІІ - узагальнення управлінського досвіду (20-40-і роки ХХ ст.); ІІІ – школознавчий (50-60-ті роки ХХ ст.); ІV – етап “теоретичної акумуляції”(з 70 років ХХ ст. до т.ч.). Теоретичним дослідженням проблеми встановлено, що складність завдань керівника загальноосвітнього навчального закладу, модернізація змісту управлінської діяльності зумовили розвиток педагогічного менеджменту як якісно нового етапу в еволюції внутрішньошкільного управління, орієнтованого на людину. Сучасний педагогічний менеджмент увібрав прогресивні ідеї функціональної теорії внутрішньошкільного управління, гуманістичні, людиноцентриські традиції світової й вітчизняної педагогічної думки, у ньому окреслено якісно новий рівень теорії управління навчальними, у тому числі й загальноосвітніми, закладами. 3. Управління загальноосвітніми навчальними закладами розглядається як професійна педагогічна діяльність, а готовність резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності не знаходиться в прямій залежності та взаємозв’язку від освітнього цензу, стажу роботи, що зумовлює необхідність цілеспрямованої підготовки до цієї діяльності в умовах післядипломної освіти в регіоні. 4. Запропонована в дослідженні модель системи підготовки управлінських кадрів побудована з урахуванням специфіки Чернігівської області й зумовлена особливостями освітньої галузі регіону. Зокрема: демографічною та етнополітичною ситуацією, розташуванням більшості шкіл у сільській місцевості, переважанням малокомплектних шкіл І-го ступеня та низькою наповнюваністю шкіл і класів у селах, старінням та плинністю педагогічних, у тому числі й управлінських, кадрів. Складовими моделі є: соціально-педагогічні запити щодо потреб підготовки керівників загальноосвітніх навчальних закладів нового типу, визначення мети підготовки резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів, організаційно-педагогічний блок (етапи відбору і підготовки), змістовно-методичний, результативно-оцінний. Взаємодія цих блоків у системі підготовки забезпечує формування в майбутніх керівників загальноосвітніх навчальних закладів готовності до управлінської діяльності. 5. Виконане дослідження дало змогу розробити та реалізувати змістовий блок підготовки кадрового резерву до управлінської діяльності, який включав теоретичну підготовку, формування управлінських умінь і навичок, мотивації до педагогічної й управлінської діяльності, професійно значимих рис особистості. Критеріями функціонування моделі системи підготовки резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності є її відповідність сучасним вимогам щодо управління школою та дотримання в процесі побудови вимог загальнонаукової теорії моделювання; формування в майбутнього керівника здатності своєчасно й адекватно реагувати на всі значущі для загальноосвітнього навчального закладу зміни зовнішнього і внутрішнього середовища; своєчасне використання нових можливостей і, водночас, врахування обмежень у реалізації планів школи; вміле корегування планів розвитку школи відповідно до нових соціальних умов; забезпечення цілісності й стабільності функціонування загальноосвітнього навчального закладу, його саморозвитку, організації роботи на засадах колегіальності, відкритості. 6. У процесі дослідження було визначено такі критерії виміру сформованості в майбутніх керівників компонентів готовності до управлінської діяльності: ціннісно-мотиваційний компонент (професійні цінності, професійна самоадекватність, професійний інтерес, самооцінка, самопізнання, саморегуляція); особистісний компонент (розвиток лідерських якостей, педагогічних здібностей, педагогічної культури, професійно значимих якостей, уміння володіти собою, самокритичність); когнітивно-пізнавальний компонент (педагогічна ерудиція, адекватність застосування знань, пізнавальні якості професійного характеру, постановка й розв’язання творчих завдань, бачення управлінських проблем, уміння генерувати педагогічні ідеї, критичність оцінювання управлінських рішень) та операційний компонент (оволодіння сукупністю умінь реалізації управлінських функцій, здійснення постановки й досягнення стратегічних, тактичних і оперативних цілей загальноосвітнього навчального закладу, уміння розробляти власну стратегію розвитку загальноосвітнього навчального закладу). 7. Результати формуючого експерименту дозволили визначити ефективні форми і методи розвитку професійної готовності педагогів до управлінської діяльності: лекції, практичні заняття з теорії внутрішньошкільного управління й педагогічного менеджменту, тренінги; організація семінарів-практикумів на базі кращих шкіл району (міста); залучення слухачів “Школи резерву керівних кадрів” до підготовки матеріалів на засідання педагогічної ради, наказів по школі з урахуванням типу школи; підготовка доповідей на засідання “Школи резерву керівних кадрів”; самоосвіта; виконання творчих робіт з управлінської тематики; тимчасове виконання обов'язків директора загальноосвітнього навчального закладу під час його відпустки або тривалої відсутності. 8. Доведено, що підготовка резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів за експериментальною моделлю забезпечує позитивну динаміку сформованості їх готовності до управлінської діяльності. Так, після проведення формуючого етапу експерименту 42,5 % педагогів досягли більш високого рівня загальної готовності до управлінської діяльності. Зросла кількість педагогів-резервістів, які виявили високий рівень готовності до управлінської діяльності – 77,2 % (до експерименту – 44,4 %), достатній рівень – 21,7 % (до експерименту – 46,8 %), середній – 1,1 % (до експерименту – 5,4 %), низький – 0 % (до експерименту – 3,4 %). У цілому, за результатами формуючого етапу експерименту 98,9 % резервістів досягли високого і достатнього рівнів готовності до управлінської діяльності. 9. У дослідженні підтверджено, що запровадження змодельованої системи підготовки резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності на засадах поетапного відбору і формування готовності є достатньо ефективним. Цей процес охоплює науково-обґрунтований відбір до складу керівного резерву педагогів, потенційно здатних до управлінської діяльності, неперервність і наступність етапів підготовки (школа – районний(міський) відділ освіти, міське управління освіти – обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, обласне управління освіти і науки) з урахуванням регіональних особливостей у підготовці до управлінської діяльності; системне і цілеспрямоване формування компонентів готовності кадрового резерву до управління загальноосвітніми навчальними закладами. Розгляд дисертаційної проблеми на теоретичному, методичному і практичному рівнях та одержані результати дозволяють вважати: вихідна методологія є адекватною поставленим завданням, які в ході дослідження реалізовані, мети досягнуто, підтвердилася основна теза гіпотези – підготовка резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності виявляється ефективною за умов її здійснення як цілісної системи, структурні компоненти якої взаємодіють. Проведене дослідження повною мірою не вичерпало всіх аспектів підготовки резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності й не претендує на повне розв’язання цієї багатоаспектної проблеми. Подальшої розробки потребує визначення й обґрунтування змісту фінансово-економічної та правової підготовки майбутніх керівників загальноосвітніх навчальних закладів; організаційно-педагогічні умови вдосконалення навчального процесу в “Школі резерву керівних кадрів”; історико-педагогічний аналіз підготовки резерву керівних кадрів в Україні (1970-2000рр.); здійснення порівняльного аналізу системи підготовки резерву керівників загальноосвітніх навчальних закладів до управлінської діяльності в зарубіжних країнах тощо. |
