Одержані в процесі дослідження результати дали змогу вирішити актуальне наукове завдання побудови системних моделей суб’єктної складової державного управління, що має велике значення для розвитку теорії і практики державного управління. Зокрема, запропоновані, розроблені і науково обґрунтовані основні системнорівневі моделі цілеорієнтованого розвитку суб’єкта державного управління та визначені на цій основі напрями і шляхи його формування на всіх рівнях, оптимального підбору та ефективної підготовки державних службовців до виконання своїх обов’язків, їх кар’єрного зростання та кадрового просування, розвитку взаємозв’язків між суб’єктами державного управління. Отримані у процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета і завдання дають змогу сформувати такі висновки. Аналіз вітчизняних і зарубіжних літературних джерел свідчить про зростання ролі системності управлінської діяльності в системі державного управління. Досліджено історичні та науково-теоретичні підходи щодо сутності поняття “суб’єкт державного управління” та еволюції цього поняття в європейській науковій думці. Виявлено особливості його формування в історії європейської філософської думки, наявність в них цілісного підходу, системних характеристик, таких як цілеорієнтованість, ціннісні засади і норми, якість синергічних та ієрархічних відносин.
2. Простежено еволюцію поняття системності від філософів Давньої Греції до сучасних вітчизняних і зарубіжних науковців. Встановлено, що поняття системності залишилось актуальним і дістало широкого розвитку в наш час. Сучасні вчені розширили сутність поняття системності, досліджуючи його в різних аспектах. Разом з тим зростання обсягу знань породжує труднощі в їх засвоєнні, виявляє неефективність низки методів, використовуваних у науці і практиці. Слушною з точки зору системного підходу є думка, що всі негаразди в Європі спричинені руйнуванням цілісного світосприйняття, переходом до занадто деталізованої, вузької, мозаїчної системи світогляду, коли цілісність світу визнається, відчувається, декларується, але не забезпечується домінування в свідомості наукової картини світу. 3. Проведено аналіз основних тенденцій розвитку суб’єктної частини державного управління, які характеризують сучасний стан системи державного управління в Україні, такі як демократизація і диференціація державного управління, зростання ролі громадськості в управлінні державою, зростання значення якості управління та інші Перехід від патерналістичного до демократичного управління розбудив громадянськість і суспільну свідомість, спонукав бажання включитися в демократичні зміни в Українській державі. У процесі становлення громадянського суспільства громадяни стають дійовими суб’єктами державно-управлінських процесів, активніше беруть участь в управлінні на етапах постановки, обговорення проблем та контролю за виконанням державними структурами ухвалених рішень. На чільне місце виходить сьогодні духовно-моральнісна атмосфера в суспільстві. Професійна етика живиться ідеалами, цінностями та нормативними установками суспільної моралі. Сьогодні поляризація суспільства, духовна криза, зміна багатьох провідних ціннісних орієнтацій людей, пошук оновлених духовних основ життя позначаються на неусталеності цінностей влади. Важливими тенденціями є також диференціація обов’язків і в самій системі державного управління, зменшення ролі вертикальної ієрархії, перехід до ринкових засад функціонування. Одночасно у зовнішній політиці значення держави все більше зумовлюється якістю управління. 4. На основі вивчення системних підходів та перспектив застосування системнорівневого аналізу і моделювання в області державно-управлінських відносин виявлено й описано багаторівневу структуру суб’єкта державного управління та рівні його діяльності, зокрема порядок структуроутворення суб’єкта, інтеграцію його елементів, напрацювання професійних якостей, перехід до колективно-свідомого рівня пізнання і виконання своєї ролі в надсистемі, інтеграцію з іншими суб’єктами того самого рівня, чітке і докладне усвідомлення своїх цілей і завдань. Розкрито сутнісні особливості суб’єкта державного управління у його багаторівневій структурі та на рівнях діяльності, що дає змогу не тільки вдосконалити його цілеспрямоване формування, а й розробити критерії оцінки його підготовленості до діяльності в системі державного управління. 5. Запропоновані та науково обґрунтовані системнорівневі моделі суб’єкта державного управління, а саме модель цілеорієнтованого формування суб’єкта державного управління, модель його поетапного формування, матрична модель потенціалів суб’єкта державного управління, які можуть застосовуватись як інструмент підвищення ефективності діяльності суб’єкта державного управління. Вони доповнюють методологічне забезпечення формування сукупності напрямів, постановки цілей і завдань, а також їх виконання суб’єктом державного управління в державних організаціях і установах. Такий підхід дав змогу визначити елементи і етапи формування суб’єкта державного управління шляхом використання його цілеорієнтованого моделювання. 6. Розширено методологічне забезпечення формування сукупності напрямів, постановки цілей і завдань суб’єктної складової державного управління в державних організаціях і установах. Використання апарату системного моделювання в системі державного управління дає можливість аналізувати і формувати суб’єкт державного управління як комплексне багаторівневе поняття. Описані застосування вказаних моделей з метою цілепокладання, формування і оцінки потенціалів суб’єкта державного управління для всіх його системних рівнів. 7. Проведено дослідження основних чинників, які є істотними на сучасному етапі для формування ефективно діючого суб’єкта державного управління на основі системнорівневого підходу. Це, насамперед, уміння утримувати в свідомості мету і значення своєї діяльності, що трансформуються у цілеорієнтовані рішення, які мають стабільний характер і спрямовані на послідовний розвиток об’єктів державного управління. Серед інших чинників варто відзначити вміння нести групову (колективну) відповідальність за кумулятивний результат управлінських рішень і прагнення до удосконалення методів та технологій державного управління. Визначальним фактором розвитку суб’єкта державного управління є формування етичних засад і норм його поведінки, що значно підвищує якість міжособистісних відносин як усередині колективів державних управлінців, так і з громадянами, а, отже, сприяє підвищенню якості державних послуг. 8. На основі характеристики сучасних проблем державного управління, використовуючи методи цілеорієнтованого системнорівневого моделювання, виявлено основні властивості систем суб’єктів державного управління такі як цілісність, нададитивність, відкритість, встановлено основні напрями формування суб’єкта державного управління як домінантного чинника реформування державного управління в Україні. Серед них: – започаткування в Україні принципово нового підходу до підготовки фахівців державної служби з акцентуванням уваги на вмінні поєднувати ієрархічні і синергічні відносини; – подальша актуалізація проблем управлінської етики взагалі та етики державної служби зокрема; – формування ціннісних орієнтирів, психокультурного поля особистості державного службовця та постійне його вдосконалення, підвищення етичної чутливості державних управлінців; – посилення здатності до співпраці та згуртованості в колективі, від чого залежать якість та ефективність діяльності практично в усіх державних справах; – запровадження програм підготовки колективів державних службовців, орієнтованих на формування спільних цільових орієнтирів, інтересів, культурного рівня державних службовців; – удосконалення системи громадського виховання і освіти як базового чинника громадянської культури, патріотизму і лояльності. За результатами дисертаційного дослідження, можна запропонувати такі рекомендації щодо підвищення ефективності суб’єкта державного управління: – врахувати системні особливості суб’єкта державного управління, що виникають у процесі його розгляду як системи і доповнюють сучасні уявлення та вимоги щодо рівня його підготовленості до ефективного виконання своїх функцій у системі державного управління під час прийому на державну службу, планування кадрової роботи, розробки стратегічних напрямів розвитку регіонів; – запровадити в практику діяльності державних установ та організацій систематичне навчання щодо системних основ здійснення управління, усвідомлення важливості психокультурних чинників та формування поля організаційної культури установи чи організації; – брати до уваги в процесі підготовки суб’єктів державного управління роль і значущість психосистемних компонентів управління, зокрема колективну стратегію для персоналу, оптимізацію відносин між відділами установи, міжорганізаційну співпрацю, організацію діалогу з громадськими організаціями; – рекомендувати навчальним закладам, які розробляють та застосовують програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державно-управлінських кадрів, ввести до цих програм курси, спрямовані на формування умінь та навичок цілепокладання особистого і організаційного, колективної стратегії, самоорганізації, організацію неперервного навчання персоналу тощо; – упровадити в організаційну структуру державних установ та організацій штатну одиницю (структурний підрозділ), яка б виконувала системне забезпечення і регулювання діяльності підрозділу органу державного управління, індивідуальне та організаційне консультування, надання психолого-соціальних консультацій з питань управління персоналом, адаптаційного навчання для новоприйнятих працівників, опрацювання етичних програм, ініціювання інтеграційних заходів та колективної стратегії, ознайомлення з організаційними нормами установи і організації, запровадження елементів самоорганізації та системи неперервного навчання працівників. Складна та багатоаспектна проблема дослідження не вичерпується питаннями, розглянутими в дисертації. Вона вимагає використання системних підходів до подальших досліджень шляхів підвищення ефективності суб’єкта державного управління та інституційного забезпечення Української держави. З урахуванням складності цього завдання перспективним є вивчення питання законодавчого врегулювання відносин між різнорівневими суб’єктами державної влади, співвідношення їх функцій, делегування відповідних владних повноважень у процесі становлення української державності й інтеграції України в європейську та світову спільноту. |
