Однією з найбільш актуальних проблем сучасної лінгвістики є проблема декодування і сприйняття змісту художнього тексту. Тому закономірно, що на сучасному етапі нагальною потребою лінгвістики є розробка теорії інтертекстуальності, що вивчає міжтекстові взаємодії. Із поняттям інтертекстуальності тісно пов’язані категорії пантекстуальності, текстуальності та контекстуальності – основні категорії лінгвістики тексту. Однак, як у зарубіжній, так і у вітчизняній лінгвістичній науці не існує чіткого теоретичного розмежування цих категорій, у результаті чого вони нерідко ототожнюються. У роботі ці поняття розмежовуються: феномен пантекстуальності полягає в тому, що потенційний текст, який характеризується ознакою просторовості, розміщується в реальному просторі. Простір не тільки порівнюваний з текстом за окремими характеристиками: текст є матеріальним носієм змісту простору, що саме в тексті набуває вербального втілення. Контекстуальність являє собою процес взаємодії текстів з урахуванням вертикального контексту. Текстуальність – процес породження різних текстів. Таким чином, категорія текстуальності значно ширша за категорію інтертекстуальності, що розуміється як процес взаємодії породжених текстів між собою. Інтертекстуальність давно визнається умовою існування будь-якого тексту, а в пародійному тексті є провідною та визначальною властивістю. Який би аспект пародії не досліджувався, необхідно мати на увазі її інтертекстуальну сутність, тобто пародія завжди передбачає зв’язок, як мінімум, між двома текстами – пародійним текстом і пародійованим. У дослідженні встановлено зв’язок таких текстів: прецедентного тексту і власне тексту пародії. Проаналізовані міжтекстові ланцюжки показують різні взаємодії текстів, які: а) не є абсолютними пародіями, але містять у собі пародійні вкраплення з наявними інтертекстами, завдяки яким створюється пародійний контекст; б) тексти, що містять у собі пародійні вкраплення, які взаємодіють не з цілим прецедентним текстом, а з його частиною; в) пародії, прецедентним текстом для яких є різні прецедентні феномени; г) пародії, які взаємодіють повністю або частково не з одним прецедентним текстом, а з кількома. Важливу роль в аспекті сприйняття та інтерпретації пародії відіграє виявлення інтертекстуальної залежності її від об’єкта. Специфіка функціонування інтертекстуальних включень у тексті пародії полягає в тому, що, з одного боку, вони відтворюють об’єкт, а з іншого боку, будучи чужим словом у тексті самостійного пародійного твору, виступають важливим компонентом у процесі трансформації об’єкта, оскільки мають здатність активізувати структуру приймаючого пародійного тексту своєю несумісністю із цією структурою. У результаті дослідження було також виявлено, що пародійний текст спирається на усі можливі елементи прецедентного тексту. Таким чином, усі мовні одиниці (від фонетичних, морфологічних, лексичних, фразеологічних до тропів і синтаксичних) у тексті пародії також інтертекстуальні: пародист запозичує їх й уводить у пародійний текст, де вони перетворюються під його впливом. Виникає збагачений новими конотаціями за допомогою введеного тексту, новий текст, для якого обов’язковою умовою є інтертекстуальна взаємодія. Вивчення міжтекстових зв’язків є перспективним напрямом у сучасній лінгвістиці, оскільки дає можливість усвідомити місце конкретного тексту в єдиному текстовому просторі, простежити текстові взаємозв’язки та взаємовпливи, урахування яких дозволяє більш глибоко аналізувати мовотворчі твори. Проведене дослідження дозволило виявити перспективи подальшої роботи, а саме: 1) порівняння реалізації принципу інтертекстуальності в пародіях на різні тексти і жанри, що використовують конструкцію “текст у тексті”, зокрема, на вербалізовані та невербалізовані тексти такі, як кінотексти, карикатури, епітафії, графіті, а також на жанри комедії, трагедії тощо; 2) вивчення фонематичних аспектів тексту англомовної пародії для уточнення інтонаційних патернів на основі прецедентного тексту; 3) аналіз тексту пародії з позиції його функціонально-комунікативної приналежності в складі гумористичного дискурсу. |