У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в обґрунтуванні тенденцій і моделей реформування вищої освіти в країнах Західної Європи на межі ХХ - ХХІ ст. Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення поставленої мети, вирішення завдань та дають змогу сформулювати наступні висновки. 1. Здійснено аналіз стану дослідженості проблеми реформування вищої освіти в країнах Західної Європи. Він засвідчив, що в публікаціях ОЕСР, ЮНЕСКО, ЮНЕСКО-ЦЕПЕС головна увага звернена на проблеми глобалізації вищої освіти. Наприкінці 1990-х рр. здійснено ґрунтовний дослідницький проект анкетування країн Західної Європи щодо обсягу реформ у вищій освіті – в рамках EURYDICE. Отримані результати представлені в публікації “Two Decades of Reform in Higher Education in Europe: 1980 Onwards”. З’ясовано, що в працях зарубіжних учених (П.Маасен, Ф.Майворм, Н.МакГінн, Г.Нів, С.Сарасон, В.Стуб, Х.Тедеско, Т.Уелш, Е.Фіске та ін.) акцентуються процеси інтернаціоналізації, децентралізації, забезпечення якості та результативності освітніх реформ у європейському регіоні, які відбувалися упродовж другої половини ХХ ст. В Україні дослідженню сучасних світових процесів модернізації вищої освіти присвячені праці Н.Абашкіної, К.Корсака, Л.Ляшенко, А.Сбруєвої, Т.Фінікова та ін. Виявлено, що увага, головним чином, акцентується на науково-теоретичному обґрунтуванні процесів професіоналізації, інтернаціоналізації, забезпечення якості та реформування структури вищої освіти країн Західної Європи. 2. Визначено особливості еволюції, структури вищої освіти країн Західної Європи та чинники впливу на модернізаційні процеси у вищій школі. Встановлено, що вища освіта в західноєвропейських країнах еволюціонувала від елітарної моделі спершу до моделі масової (Франція, Італія, Іспанія, Німеччина, Великобританія та ін.), а в даний момент - загальної вищої школи (країни Скандинавії, Ірландія та ін.). Елітарна вища освіта (приклад – Великобританія у минулому) була породженням суспільства з чітко сформованою соціальною пірамідальною структурою, члени якого упорядковані за принципом ієрархічності (ранги різного рівня та ін.). Тому вона виконувала функції відтворення і зміцнення подібної соціальної структури. В другій половині ХХ ст. елітарна модель вищої школи поступилася моделі масової вищої освіти, оскільки ринок праці підвищував вимоги до середнього рівня освіченості нових поколінь. Підготовка громадян нового суспільства знань стала центральним аспектом сучасної стадії еволюції вищої освіти, яка поступово стає загальною. З’ясовано сукупність чинників впливу на модернізаційні процеси у вищій освіті: науково-технологічний прогрес, процеси глобалізації та інтеграції, скорочення державних витрат на вищу освіту та пов’язані з цим умови фінансового і матеріального забезпечення, зміна ринків праці, процеси демократизації, “маркетизації” (“ринковізації”) вищої освіти, сукупна дія світових конвенцій із прав людини і захисту дітей, розвитку і підтримки толерантності, національне самовизначення і самоповага, постійне змагання між наміром університетів зміцнити свою автономію і бажанням вищих керівних структур, якщо й не посилити залежність ВНЗ від цих структур, то, принаймні, отримати більше коштів на роботу інспекторату. Відносно особливостей структури, нами встановлено, що вища освіта країн Західної Європи відзначалася різноманітністю. Це, серед іншого, й спричинило початок Болонського процесу як спробу гармонізувати відмінності. Водночас, до спільних рис систем вищої освіти країн Західної Європи відносимо: багатоступеневість, існування в структурі професійного (технологічного) неуніверситетського сектору, використання першого наукового ступеня докторського рівня (доктор філософії), наявність напіввищої освіти чи проміжних кваліфікацій (присуджуються переважно після 2 років навчання в коледжах різного типу), намагання навчати лише осіб із середньою освітою (тривалістю 12–13, зрідка – 14 років). 3. Розкрито тенденції реформування вищої освіти в країнах Західної Європи на межі ХХ - ХХІ ст. Загальною тенденцією (законодавчою), яка стосувалася зміни скерованості та стилю законів, став рух від державного контролю до державного нагляду. Наслідком зазначеної законодавчої тенденції став перехід у Західній Європі (наприклад, в Австрії і Бельгії) до реалізації гнучкого державного управління вищою освітою, проявами якого стали правовий нагляд і фінансовий менеджмент. Три наступні законодавчі тенденції нижчого рангу стосувалися особливостей текстів прийнятих нормативно-правових актів. Перша законодавча тенденція – наявність традиційних для минулих часів законів із деталізованим і жорстким регулюванням питань, включених у текст авторами цих законів. Друга – зростання кількості “рамкових” законів регулятивно-ліберального типу, спрямованих на встановлення широких параметрів розвитку вищої освіти без надмірного обмеження автономії ВНЗ. Третя – прийняття в результаті широкого консультаційного процесу спеціальних меморандумів, “білих книг”, які визначають напрями реформування вищої освіти. Тенденцією реформування управління вищою освітою в країнах Західної Європи на межі ХХ - ХХІ ст. стала децентралізація, яка мала прояв у вигляді чотирьох субтенденцій: деконцентрація; делегування влади; передача повноти відповідальності за освітню діяльність місцевим громадам; денаціоналізація. Серед інших тенденцій: зміни структури вищої освіти; підвищення рівня внутрішнього самоуправління і самоконтролю в напрямку збільшення автономії ВНЗ; зміни у фінансуванні ВНЗ (запровадження гнучкого блокового фінансування, “формул фінансування” на основі вступних і випускних витрат, контрактного фінансування, оплати за навчання в державних ВНЗ і вступної оплати); заходи щодо забезпечення якості вищої освіти (поступовий перехід від державного освітнього інспекторату до моніторингу з боку громадських чи державно-громадських органів); реформування процедур доступу до навчання і зменшення відсіву студентів (відміна відкритого доступу в університети, зменшення або посилення селективності доступу в університети, відміна відкритого неселективного доступу в професійному секторі вищої освіти, запровадження ліберальних правил виконання нормативів термінів навчання); поступове зміщення змін у фінансовій підтримці студентів від стипендіальної форми до різноманітних освітніх субсидій і позик; реформування навчальних курсів (створення в університетах навчальних курсів малої тривалості, адаптованих до потреб ринку праці, запровадження кредитно-модульної організації навчального процесу як основи гнучкої вищої освіти). Об’єднання держав у Європейський Союз стимулювало тенденцію інтернаціоналізації у вищій освіті країн Західної Європи. 4. Здійснено порівняльний аналіз моделей реформування вищої освіти в країнах Західної Європи і Україні. Аналіз практики західноєвропейських освітніх реформ дозволив виявити надмірно довге збереження “міністерської” моделі планування і запровадження змін у вищій освіті. Лише наприкінці ХХ ст. через проміжний варіант моделі реформ, який можна назвати “новоміністерським”, почала реалізуватися більш результативна модель – демократично-законодавча (застосована, наприклад, у Норвегії і Швеції). Вона передбачає тривалу і широку громадську дискусію щодо стану і якості національної вищої освіти, обговорення і порівняння її характеристик з аналогами в сусідніх країнах. Результати широкого обговорення, як правило, стають основою для прийняття спеціального меморандуму чи білого паперу щодо обсягів змін у вищій освіті. В Україні продовжувалася практика внесення змін у вищу освіту шляхом використання “міністерської” моделі реформ, успадкованої від колишнього СРСР. 5. Обґрунтовано доцільність використання західноєвропейського досвіду реформування вищої освіти країн в умовах модернізації вищої школи в Україні. Позитивний досвід країн Західної Європи щодо успішного реформування вищої освіти (прийняття спеціальних меморандумів щодо напрямів і обсягів змін у результаті організації тривалої демократично-законодавчої процедури, рамкове законодавство, експерименти обмеженого обсягу тощо) може бути використаний в Україні з урахуванням особливостей і традицій національної вищої школи. Передумовою досягнення успіху є організація в Україні широкого консультаційного процесу щодо обсягів змін у вищій освіті. Наступним кроком може стати законодавче ухвалення базових напрямів реформування вищої освіти у вигляді Меморандуму. Теоретичні положення і результати дослідження дають підстави для рекомендацій щодо використання позитивного західноєвропейського досвіду реформування вищої освіти. Вважаємо за доцільне: – створення інноваційної моделі реформування вищої освіти України (із використанням елементів демократично-законодавчої моделі) з метою підвищення гнучкості, конкурентоспроможності і привабливості української вищої школи у світовому освітньому просторі; – розроблення і запровадження в навчальний процес ВНЗ дисципліни “Міжнародне освітнє право”, спеціалізованих курсів і семінарів з питань реформування вищої освіти країн Західної Європи і України. Дисертаційна робота не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшого науково-теоретичного обґрунтування потребує законодавча тенденція у вищій освіті країн Західної Європи на межі ХХ - ХХІ ст. – рух від державного контролю до державного нагляду. |
