1. Ефективність боротьби зі злочинністю великою мірою визначається наявністю науково обґрунтованої системи підготовки фахівців, здатних вміло діяти в критичних умовах. Теорія функціонування особистості в умовах ризику відповідає вимогам практики та виконує соціальне замовлення на підготовку професіоналів. Наповнення педагогічного процесу експериментально обґрунтованими методами навчання дає можливість сформувати готовність працівників правоохоронних органів до діяльності в умовах екстремальних ситуацій, яка визначається наявністю інтелектуальних оперативно-розумових якостей, стійких інтегральних характеристик у виконанні дій, адаптацією до зовнішніх проявів небезпеки, високим рівнем резервних можливостей. Розроблена концепція формування готовності працівників відповідає основним педагогічним принципам підготовки особи до діяльності в критичних умовах щодо забезпечення ефективності й мінімального ризику для життя під час виконання професійних завдань. 2. Оптимізація діяльності спеціалістів досягається за рахунок систематизації і диференціації спеціальних дій та професійних якостей, спрямованих на здобуття переваги над супротивником. Система підготовки спеціалістів будується на закономірностях педагогічного процесу у напрямі розвивального та виховного характеру навчання. Розвивальний характер навчання ґрунтується на глибокому взаємозв’язку розумового та фізичного розвитку особистості. Виховний полягає у розвитку морально-психологічних якостей. Оптимізація знань, вмінь, навичок у засвоєнні системи одних дій і якостей з послідовним переходом до засвоєння системи наступних дій та якостей є технологічним процесом навчання. 3. На основі вивчення всієї інфраструктури екстремальних ситуацій створена концепція зменшеного ризику при виконанні співробітниками професійних завдань, яка визначає основні напрями формування готовності до дій, фахових якостей за формою і змістом та їх ефективного застосування у реальній дійсності. Визначено, що процес навчання співробітників нерозривно пов’язаний із здобуттям ними знань щодо існуючої цілісної інфраструктури суб’єкт-суб’єктної діяльності та наявності багатофакторної системи ознак екстремальної ситуації. Провідне місце в ефективній реалізації дій посідають навички оперативного мислення поряд із психомоторними якостями. З’ясовано, що ефективність процесу формування готовності співробітників до діяльності в екстремальних ситуаціях досягається за умов дотримання вимог взаємозв’язку між такими складовими цього процесу: урахування кількісних інтегральних показників усієї інфраструктури у проявах екстремальності із визначенням її як системи об’єкта навчання; урахування ролі зворотного зв’язку при навчанні спеціальним діям; спрямованість навчального процесу у досягненні кінцевого результату; обґрунтованість якостей спеціаліста до дій в екстремальних умовах; мобільність навчання у використанні моделей формування дій та професійних якостей. 4. Підтверджено, що формування спеціальних якостей ґрунтується на використанні теоретичних розробок, умінні «схоплювати» образ ситуації в цілому та поєдинку зокрема, керувати психологічним станом і поведінковими реакціями суб’єктів діяльності, на пізнанні інтегральних характеристик системи засобів та дій, які використовуються супротивником, прогнозуванні наслідку ситуації, що в цілому дає змогу виконувати складні завдання з меншим ризиком для життя. 5. З’ясовано, що покращення організації системи діяльності співробітників в екстремальних умовах ґрунтується на використанні виявлених закономірностей взаємозв’язку між факторними ознаками, що відображають характеристику несподіваних і передбачених ситуацій. Розроблена методика управління основними компонентами дій в екстремальній ситуації є результатом виявлених шляхом математичного моделювання закономірностей взаємної залежності, зв’язку, обопільного та переважного впливу, сполученості між станом співробітника, умовами обстановки, використанням засобів нападу супротивником, динамікою розвитку ситуації, наслідком ситуації та сумарною кількістю факторних ознак кожного компонента. Підвищення ефективності навчального процесу здійснюється на основі накладання порівняльних характеристик між показниками взаємної залежності, визначення рівня обопільного впливу або “погашення” один одного, якісної переваги показників. Дидактичну інтерпретацію основних показників прояву екстремальних ситуацій слід розглядати у таких запропонованих варіантах: 1) із використанням аналізу та участю основних показників найбільш пріоритетних, значущих факторних ознак 2) із використанням (первісно) аналізу та участю показників незначних за ступенем важливості факторних ознак із поступовим наближенням до пріоритетних факторів. Нами доведено, що методика формування професійних якостей, розроблена на основі результатів кластерного аналізу розподілу основних компонентів діяльності співробітника в екстремальних ситуаціях за ступенем важливості, пріоритетності, може використовуватись у двох напрямах відповідно до висунутих цілей: 1) з метою тривалої змістовної підготовки, де матеріал засвоюється з поступовим переходом від початкових показників до показників верхнього рівня складності навчання 2) з метою форсованої підготовки, де матеріал засвоюється, починаючи з верхнього рівня показників і до нижчих. 6. Показано, що основною базою створення схематичної моделі формування дій і якостей, потрібних для успішної діяльності в екстремальних ситуаціях, постали системи дій, поведінкових реакцій, протидій тощо з урахуванням інфраструктури події, а також розгалужена мережа розроблених модельних настанов конкретної дії. Моделі відображають систему напрямів формування дій і якостей функціонального стану суб’єктів діяльності, умов обстановки, динамічного ходу розвитку екстремальності, засобів нападу, наслідку ситуації. Створення переважаючого потенціалу співробітника на початковому етапі розвитку екстремальної ситуації ґрунтується на застосуванні знань щодо системи засобів та дій супротивника. Визначення типових ознак поведінки супротивника забезпечують уміння передбачити небезпеку, наміри супротивника, а вміле приведення супротивника у стан розгубленості, схвильованості сприяє прогнозуванню наслідку ситуації. З’ясовано, що адаптованість співробітника, а також насичення навчального процесу різними за ступенем прояву небезпеки моментами в різних умовах освітлення поряд зі швидкоплинністю та непередбаченістю дій сприяє виробленню спеціальних відчуттів у прогнозуванні події. Результати дослідження підтверджують, що розроблені методи прогнозування наслідку екстремальної ситуації значно впливають на удосконалення фахової підготовки співробітників до діяльності в небезпечних умовах. При цьому розвиток спеціальних навичок досягається шляхом дотримання трьох умов: 1) вмінням випереджувати збиваючі впливи супротивника 2) наявністю стійкого психомоторного стану, 3) вмінням впливати на стан супротивника. Важливим є розпізнавання слушних моментів, що впливають на ефективність виходу з екстремальної ситуації. Об’єктивність сприйняття ситуації сприяє збереженню психомоторної стійкості до прояву зовнішніх впливів. 7. Визначено, що готовність співробітників до діяльності в екстремальних умовах забезпечується поетапним засвоєнням змісту розроблених нами чотирьох цільових педагогічних програм. Показано, що одним із шляхів удосконалення підготовки співробітників є запропонована нами принципово нова структура програмних вимог, яка включає: 1) систему знань, умінь в керуванні оперативно-розумовою діяльністю співробітника з використанням інфраструктури екстремальності; 2) систему знань, умінь у керуванні психологічним станом; 3) навички тактико-підготовчих дій відносно засобів нападу, прогнозування наслідку ситуації динаміки її розвитку; 3) формування спеціальних поведінково-рухових навичок. Дослідження показали, що пріоритетними факторними ознаками, які впливають на психомоторний стан співробітника при вирішенні фахових завдань, як правило, є: момент вибору засобів, адекватних ступеню небезпеки (вірогідність взаємозалежності Р=0,9700), сприятливий момент для використання дій тривалістю 5±2 с (вірогідність Р=1,0000), рішучість протягом усієї ситуації (Р=0,9589), висока швидкість рухів (Р=0,9922), кількісний склад співробітників, що перевищує кількість супротивників на 1–2 особи, контроль дистанції, наближення до супротивника тривалістю 3±1 с після зіткнення (Р=0,9230), атакуюча дія, що є випереджаючою і триває не більше як 2±0,5 с (Р=0,9557). Встановлено, що методика формування стійкого психомоторного стану співробітників ґрунтується на таких критеріях: 1) еквівалентності вимог до осіб, що поступають на роботу, пов’язану з небезпечними умовами діяльності (система тестів для визначення індивідуальних можливостей та психомоторної стійкості); 2) добору засобів, вправ, адекватних епізодам екстремальних ситуацій та здатних одночасно розвивати вольові якості, силу, спритність, рухову чуттєвість; 3) розвитку у співробітників проектно-рухового мислення, сприйняття образу ситуації, зосередженості, прогнозування небезпеки, контролювання стану емоцій та напруження, вміння психічно впливати на супротивника. 8. Виявлено, що порушення ієрархічної системи засвоєння вмінь, знань, навичок поряд із безсистемністю формування необхідних професійних якостей ускладнює оперативникам виконання завдань із затримання правопорушників та формування готовності до діяльності в критичних сітуаціях в цілому. Негативні наслідки у формуванні готовності фахівців до виконання професійних завдань можуть виправлятися шляхом акцентування підготовки насамперед у напрямах підвищення психологічних вимог до самооцінки своїх можливостей, адекватних погрозі, збільшення часу на засвоєння запропонованих педагогічних програм та придбання співробітниками накопичуваного досвіду. 9. Показано, що удосконалення технології підготовки співробітників забезпечується системою методичних вимог до формування професійних якостей, навичок, вмінь діяти у небезпечних для життя умовах. Розроблена технологія управління поведінковими реакціями суб’єктів діяльності з використанням біомеханічних методів вимірювання рухових характеристик спрямована на досягнення позитивного наслідку ситуації. Отримано переконливі докази, що для успішного виконання дій в конкретних реальних умовах вирішення професійних завдань необхідно орієнтувати методичне забезпечення навчального процесу на відпрацювання знань і на- вичок у використанні основних, найбільш характерних компонентів взаємодій зі супротивником: ”протяг атакуючих дій” 4-7 м (в умовах приміщення, вулиці), час візуального випередження 2-3 с, несподіваність нападу, опір у вигляді спроби нанести удар, переважний вплив дистанції 3 м, відсутність зосередження на кінцевому результаті поєдинку, позиційне розташування 2-3 співробітників на відстані 2,5+-0,5 м один від одного, випередження у діях 1,0-1,5 с, затримання супротивника в межах 5 хв після здійснення злочину, отримання інформації в умовах несподіваних ситуацій за 2-5 с, тривалість осмислення ситуації 2 с – 1 хв, час наближення 4+-1 с (на дистанції не більше як 7 м), час подолання опору 1,5+-0,5 с, захисні дії 1,5+-0,5 с, тривалість контратакуючої дії 1,5+-0,5 с. Ефективність формування різнопланових професійних якостей та дій при застосуванні методів педагогічного впливу підвищилася відносно показників контрольних і експериментальних груп в межах 25-86 відсотків. Отже, порівняння вмінь слухачів у ЕС за даними експериментів з вироблення спеціальних якостей на основі використання запропонованої нами методика підготовки забезпечує підвищення рівня їх готовності в середньому на 60 відсотків порівняно з початковими показниками (25 відсотків). Виконане дисертаційне дослідження дало змогу створити теоретичні засади забезпечення ефективної діяльності співробітників правоохоронних органів в умовах екстремальних ситуацій під час припинення злочинних дій та сформулювати рекомендації для широкого кола спеціалістів правоохоронних органів щодо подальшого обґрунтування теоретичних і методичних основ підготовки фахівців, ефективного використання запропонованих моделей для навчання різних категорій особового складу. Результати дослідження, комплекс навчальних, навчально-методичних і методичних матеріалів, які пройшли апробацію протягом значного періоду, можуть бути використані при опрацюванні і вдосконаленні методичних посібників і рекомендацій з проблем навчання різних категорій особового складу; організації та проведенні навчально-дидактичного процесу у підрозділах; проведенні різноманітних навчальних заходів із курсантами та слухачами. Виконано новітні науково обґрунтовані розробки, які рекомендовано Управлінню навчальних закладів МВС України по удосконаленню навчальних програм зі спеціальної підготовки курсантів, офіцерів територіальним навчальним закладам з професійної підготовки щодо методики навчання моделюванню екстремальних ситуацій та у створенні відповідних умов для їх виконання Головному управлінню по роботі з кадрами МВС, СБУ відносно коригування програми тестування осіб, які поступають на службу до правоохоронних органів. Підрозділам спеціального призначення рекомендовано систему поступової та форсованої підготовки працівників відповідно до поставлених завдань. Антитерористичним підрозділам Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України запропоновано для більш ефективної підготовки фахівців взяти до уваги розроблені технологію управління поведінковими реакціями, методи прогнозування наслідку оперативних ситуацій. Наше дослідження відкриває новий перспективний напрям у галузі професійної підготовки оперативників, збагачує її теорією та методикою педагогічного керування процесом удосконалення психомоторних якостей для надійного забезпечення їх конкретної діяльності. Заслуговує на увагу вирішення проблеми формування навичок щодо підвищення ролі прогнозування ситуації в цілому та поєдинку зокрема. Крім того, подальші дослідження можуть бути спрямовані на коректування та стабiлiзацiю приведених професійних навичок з урахуванням використання технічних засобів. І тому подальшого вивчення й розроблення потребують: аспекти взаємозв`язку між психологічним станом супротивника (конкретно – ступінь агресивності) та іншими факторами, що характеризують екстремальну ситуацію щодо їх впливу на кінцевий результат; моделі формування дій – на якому саме етапі (при інших рівнозначних показниках) вони закріплюються і який при цьому мають рівень стабільності та довготривалості; цілісне проектування навчального процесу, обґрунтування критеріїв його оптимальності та ефективності, варіативність і різноплановість навчальних технологій; методологічна переорієнтація навчального процесу на інтенсивний тип тощо. |
