Анотація до роботи:

Шпак В.П. Теоретичні та практичні засади реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні (XIX-початок XX ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. – Харків, 2007.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми реабілітаційно-педагогічної роботи з „важкими у виховному розумінні” дітьми в Україні XIX-початку XX ст.

У роботі здійснено класифікацію термінологічних понять досліджуваної проблеми. Визначено витоки і простежено еволюцію ідеї педагогічної реабілітації „важких у виховному розумінні” дітей від філантропізму, практики авторських та експериментальних педагогічних закладів до діяльності виправно-виховних закладів. Схарактеризовано внесок зарубіжних та вітчизняних педагогів, юристів, лікарів, громадських діячів, діячів освіти в розробку теоретичних засад реабілітаційної діяльності вітчизняних виправно-виховних закладів XIX-початку XX ст.

Визначено та науково обґрунтовано опікунський, лікувально-педагогічний та соціально-педагогічний етапи становлення і розвитку реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні XIX-початку XX ст. Проаналізовано законодавчі основи реабілітаційної діяльності вітчизняних виправно-виховних закладів XIX-початку XX ст. Узагальнено досвід педагогічної реабілітації різних категорій „важких у виховному розумінні” дітей у вітчизняній педагогічній думці означеного періоду. Схарактеризовано напрями розвитку ідеї педагогічної реабілітації „важких” дітей у сучасних умовах реформування освіти України.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення проблеми реабілітаційно-педагогічної роботи з „важкими у виховному розумінні” дітьми в Україні XIX-початку XX ст., суть якої полягає в розкритті теоретико-практичних засад, виявленні та науковому обґрунтуванні етапів, провідних тенденцій становлення й розвитку реабілітаційної діяльності вітчизняних виправно-виховних закладів досліджуваного періоду.

Проведене дослідження дозволило дістатися таких висновків:

1. Визначено „термінологічне поле” досліджуваної проблеми, що включає поняття і номени, які використовуються для позначення того чи іншого виправно-виховного закладу, конкретизують учасників процесу виправного виховання, указують на принципи функціонування виправно-виховних закладів, пов’язані з використанням методів виховання в практиці виправно-виховних закладів, уособлюють поєднання різних підходів до організації виправного виховання, застосовуються для встановлення факторів формування особистості дитини та прорахунків у вихованні дітей.

2. Розкрито витоки ідеї педагогічної реабілітації в історії зарубіжної педагогічної думки та простежено її еволюцію від філантропізму (провідниками цих ідей вважаються відомі філантропи минулого Й. Базедов, Х. Вольке, Х. Гутс-Мутс, Х. Зальцман, І. Кампе, А. Нимейер, Ф. фон Рохов, Е. Трапп та ін., погляди яких були втілені у практику керованих ними філантропінів), практики авторських та експериментальних педагогічних закладів (до таких осередків можна віднести дитячі установи Ф. Фребеля й М. Монтессорі, заклади Й. Песталоцці, школу Б. Отто поблизу Берліна, трудові школи Дж. Дьюї, Г. Манна, Р. Зейделя і Г. Кершенштейнера, школу „Вулик” С. Фора, сирітський будинок „Прево” П. Робена, школу „Соціальне майбутнє” М. Верне, „Школу життя, через життя” О. Декролі, нові школи А. Феррьєра та багато інших) до діяльності західноєвропейських і північно-американських виправно-виховних закладів досліджуваного періоду (у тому числі „Паркхорст”, „Редхілл” (Англія), „Меттре” (Франція), „Рауше Хаус”, „Хагенау”, „Золінген”, „Ам-Урбан” (Німеччина), Аасбурзька колонія і „Рангвіль” (Швейцарія), „Тофтес Гейв” і „Ульфшнасон” (Норвегія), „Нідерландська Меттре” (Голландія), „Республіка молоді” В. Джорджа (Америка)).

3. Установлено і схарактеризовано внесок зарубіжних (Я. Коменський, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін.) та вітчизняних (О. Духнович, С. Єфремов, М. Корф, С. Русова та ін.) педагогів, юристів (Ю. Майер, А. Травіс, Хальді), лікарів (П. Бутковський, В. Гіляровський, В. Кащенко, І. Сікорський та ін.), громадських діячів (М. Грушевський, М. Драгоманов, І. Стешенко та ін.) у розробку теоретичних засад реабілітаційної діяльності вітчизняних виправно-виховних закладів XIX-початку XX ст., що полягав у визначенні значення, сутності, функцій, напрямів та умов реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів; розробці змісту, методів, форм організації виправного виховання різних категорій дітей та доведенні ролі соціальних інститутів у попередженні дитячої бездоглядності й безпритульності; обґрунтуванні ролі батьків у профілактиці соматичної депривації та розвитку адаптивних можливостей дитини, визначенні ролі педагогічної культури батьків як засобу попередження відхилень у поведінці й розвитку дітей, встановленні негативного впливу дидактогенних факторів на виникнення аберацій у поведінці й розвитку школярів, посиленні ролі рідної мови в загальному розвитку підростаючого покоління, класифікації різних категорій „важких у виховному розумінні” дітей.

Узагальнені матеріали з’їздів та конгресів (з’їзди представників російських та українських виправно-виховних закладів, III міжнародний конгрес домашнього виховання, I міжнародний педологічний конгрес, Всеросійський з’їзд земських діячів з піклування про підкинутих дітей, I всеслов’янський з’їзд суспільного оздоровлення, міжнародний конгрес з морального виховання, загальноукраїнський регіональний педагогічний з’їзд та ін.) також засвідчили конкретні кроки і діячів освіти XIX-початку XX ст. щодо розробки теоретичних положень, ідей, висновків з досліджуваної проблеми.

4. Обґрунтовано етапи становлення та розвитку реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів в Україні XIX-початку XX ст. Перший етап (перша половини XIX ст.) – опікунський – характеризувався виникненням форм державного і громадського піклування про різні категорії „важких у виховному розумінні” дітей, відкриттям губернських приказів суспільної опіки, запровадженням „міського” виховання, розбудовою мережі виховних будинків і сирітських притулків, передачею дітей на виховання в „державні селища” селянам „доброї поведінки” за встановлену платню і пільги, створенням IV відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, в обов’язки якого входило піклування про знедолених дітей без урахування статі, станової приналежності й віросповідання, надання їм морально-релігійної й початкової освіти, музичного і фізичного виховання.

Другий етап (друга половина XIX ст.) – лікувально-педагогічний, – якому було притаманне: подальший розвиток державного піклування про знедолених дітей в Україні завдяки виникненню общин і земств; покращення діяльності притулків для дітей-підкидьків, оскільки для завідування цими установами запрошуються лікарі (Катеринославський, Одеський і Харківський притулки), використовуються спеціально пристосовані приміщення (Одеський притулок), керівництво притулками піклується про постійне збільшення кількості годувальниць, у ході патронату посилюється медичний контроль, запроваджується відкритий прийом дітей, а термін утримання в притулках дітей обмежується 3-7 днями (Київський, Одеський, Херсонський притулки); посилення ролі благодійних і громадських товариств у зміцненні здоров’я хворих дітей; виникнення необхідності у зміцненні психосоматичного здоров’я підростаючого покоління шляхом відкриття різного роду літніх канікулярних, лікувальних колоній, санаторних шкіл та їх модифікацій, що зумовлено поширенням серед учнівства явища малоздібності внаслідок хворобливих та астенічних станів, а також дидактогенних чинників; доведення лікарями (П. Бутковським, В. Гіляровським, В. Кащенком та І. Сікорським) необхідності поєднання медико-педагогічної діагностики і соціального оздоровлення сиріт, бездоглядних і безпритульних дітей; діагностування соціальної дезадаптації неповнолітніх за медико-педагогічними критеріями (розумова відсталість, моральна занедбаність та ін.); виникнення і становлення лікувальної педагогіки як синтезу медико-терапевтичних і навчально-виховних прийомів, метою яких є виправлення характеру та особистості дитини в цілому; виділення груп здоров’я серед учнів освітніх закладів; розробка гігієнічних рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в освітніх закладах; введення в педагогічний процес таких обов’язкових предметів, як гімнастика, ігри, прогулянки.

Третій етап (початок XX ст.) – соціально-педагогічний – визначається як етап інтенсивного розвитку теоретико-практичних засад реабілітаційної діяльності вітчизняних виправно-виховних закладів. На цьому етапі набувають поширення явища соціального сирітства, масової безпритульності та бездоглядності неповнолітніх, що зумовило надання методичної допомоги різноманітним організаціям у виробленні примірних статутів, форм і методів допомоги знедоленим дітям; виділяється об’єкт піклування і визначаються відповідальні за опіку; здійснюється пошук джерел фінансування суспільного піклування, регламентація діяльності приватних благодійних організацій; вирішуються питання кадрового забезпечення організації навчально-виховного процесу в притулках, виховних будинках, колоніях та інших закладах суспільного піклування.

5. Схарактеризовані певні нормативно-правові документи в галузі громадського піклування про знедолених дітей в Україні XIX-початку XX ст.:

сприяли виділенню процедури судочинства у справах неповнолітніх із загального судочинства;

регламентували зміст, форми, методи реабілітаційно-педагогічної роботи з різними категоріями дітей з урахуванням прийнятої в Російській імперії вікової періодизації дитинства (періоду повної неосудності від народження до 10-річного віку, відносної неосудності від 10 до 14-річного віку та пом’якшених покарань для дітей від 14 до 21-річного віку);

зумовлювали специфіку діяльності соціальних інститутів з охорони і захисту прав сиріт, безпритульних, жебраків, волоцюг, соціально і педагогічно занедбаних дітей та інших категорій;

координували дії громадських організацій і благодійних товариств з надання дітям безпосередньої (у ході судового засідання) та опосередкованої (з залученням піклувальних товариств) допомоги, чим забезпечували значний внесок у профілактику первинних і рецидивних правопорушень неповнолітніх.

6. Узагальнений набутий досвід педагогічної реабілітації різних категорій „важких у виховному розумінні” дітей у вітчизняній педагогічній думці означеного періоду дозволив презентувати:

• зміст (морально-релігійне, розумове, трудове виховання і фізичний розвиток дітей) та особливості функціонування вітчизняних виправно-виховних закладів (підпорядкування міністерству внутрішніх справ, невелика кількість вихованців, сімейний підхід до організації виправного виховання, орієнтація на самообслуговування, самоорганізацію, освітню і професійну підготовку до самостійного життя в майбутньому);

• діяльність філантропів зі створення необхідних умов для розвитку кожної дитини, активізації потенційних творчих здібностей вихованців;

• організацію реабілітаційної діяльності виправно-виховних закладів північно-східних (Харківська, Чернігівська), центральних (Київська, Подільська, Полтавська) та південних (Таврійська, Херсонська, Катеринославська) губерній України з урахуванням регіонального компоненту;

• заходи щодо зміцнення психосоматичного здоров’я астенічних, хворобливих учнів, які реалізовувались у літніх та лікувальних колоніях, лісових та санаторних школах.

7. Схарактеризовано розвиток ідеї педагогічної реабілітації „важких” дітей у сучасних умовах реформування освіти України.

7.1. Представлено реабілітаційну педагогіку як перспективну галузь педагогічної науки та визначено напрями реабілітаційної діяльності соціальних інститутів (реабілітаційна робота з дітьми, які мають вади психофізичного розвитку; реабілітаційна робота з дітьми-сиротами і тими, хто залишився без батьківського піклування; реабілітаційна робота з дітьми-правопорушниками; реабілітаційна робота з важковиховуваними дітьми; реабілітаційна робота з астенічними, хворими дітьми).

7.2. Сформульовано провідні тенденції подальшого розвитку реабілітаційної діяльності з різними категоріями дітей у сучасних умовах: удосконалення термінологічного поля реабілітаційної діяльності соціальних інститутів та реабілітаційної педагогіки; запровадження широкого спектру заходів, форм та методів превентивного впливу на неповнолітніх; розробка навчально-методичного забезпечення (навчальних планів, програм, підручників, посібників) та вдосконалення форм підготовки педагогів-реабілітологів; посилення виховної ролі соціальних інститутів у подоланні аберацій поведінки й розвитку неповнолітніх; залучення широкої громадськості до організації реабілітаційно-педагогічної роботи з різними категоріями дітей.

Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем, пов’язаних з реабілітаційною діяльністю виправно-виховних закладів в Україні XIX-початку XX ст. Серед перспективної тематики подальшого науково-педагогічного дослідження проблеми визначено: вивчення теорії та практики реабілітаційної роботи дитустанов в Україні (20-40-і роки XX ст.), становлення і розвиток реабілітаційної педагогіки протягом другої половини XX-початку XXI ст., вивчення досвіду комплексної медико-педагогічної реабілітації астенічних дітей в умовах санаторних шкіл України, теорія та методика реабілітаційно-педагогічної роботи з дітьми, схильними до відхилень поведінки, теорія та методика реабілітаційно-педагогічної роботи з дітьми, які мають утруднення в навчально-пізнавальній діяльності, теорія та методика реабілітаційно-педагогічної роботи з соціально дезадаптованими дітьми та ін.

Публікації автора:

I. Монографії, навчальні посібники:

1. Шпак В.П. Реабілітаційна діяльність зарубіжних і вітчизняних виправно-виховних закладів у XIX-на початку XX ст.: Монографія. – Полтава: АСМІ, 2005. – 332 с.

   Шпак В.П. Реабілітаційна педагогіка: Навчальний посібник – Полтава: АСМІ, 2006. – 360 с.

   II. Статті в наукових фахових виданнях:

   3. Золотухіна С.Т., Шпак В.П. Про викладання курсу „Реабілітаційна педагогіка” для студентів вищих педагогічних закладів // Зб. наук. пр. Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка: Серія „Педагогічні науки”. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 2002. – Вип. 2. – С. 125-132.

      Шпак В.П. Значення реабілітаційної педагогіки у профільному навчанні майбутніх соціальних педагогів // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського: Серія „Педагогіка і психологія”. – Вінниця: ТД „Едельвейс і К”, 2004. – Вип. 11. – С. 198-201.

      Шпак В.П. Ідеї реабілітаційної педагогіки у виховній практиці та публіцистичній спадщині Я. Корчака // Зб. наук. пр. Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – К.: Науковий світ, 2003. – С. 164-170.

      Шпак В.П. Історія виникнення реабілітаційної педагогіки як напрямку вітчизняної педагогічної науки // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. – Київ-Запоріжжя, 2003. – Вип. 26. – С. 291-297.

      Шпак В.П. Реабілітаційно-педагогічна діяльність О.Я. Герда // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – Луганськ: Альма-матер, 2003. – № 7 (63). – С. 240-246.

      Шпак В.П. Реабілітаційно-педагогічні погляди В.О. Сухомлинського // Наук. записки Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2003. – Вип. 52, ч. I. – С. 253-256.

      Шпак В.П. Роль школи у збереженні нервово-психічного здоров’я учнівської молоді як проблема реабілітаційної педагогіки // Імідж сучасного педагога. – 2003. – № 10. – С. 66-68.

      Шпак В.П. Впровадження ідей реабілітаційної педагогіки у практику роботи авторських шкіл та експериментальних педагогічних закладів у XIX-на поч. XX ст. // Пост Методика. – 2004. – № 4. – С. 28-36.

      Шпак В.П. Літні шкільні та лікувальні колонії як модифікації російських та українських виправно-виховних закладів кінця XIX-поч. XX ст. // Гуманізація навчально-виховного процесу: Наук-метод. зб. – Слов’янськ: Видавничий центр СДПУ, 2004. – Випуск XXIII. – С. 118-127.

      Шпак В.П. Специфіка педагогічної реабілітації сімей із дітьми з психофізичними вадами // Імідж сучасного педагога. – 2004. – № 8-9. – С. 33-35.

      Шпак В.П. Специфіка формування реабілітаційно-педагогічної теорії та практики в зарубіжній педагогіці (XIX-поч. XX ст.) // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – Луганськ: Альма-матер, 2004. – № 1. – С. 190-100.

      Шпак В.П. Філантропізм як історична передумова становлення й розвитку засад вітчизняної реабілітаційної педагогіки // Соціальна педагогіка: теорія та практика. – Луганськ: Альма-матер, 2004. – № 2. – С. 108-115.

      Шпак В.П. Філантропізм як фундамент зародження ідеї реабілітаційної педагогіки у XVIII ст. // Зб. наук. пр. Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка: Серія „Педагогічні науки”. – Полтава, 2004. – Вип. 2 (35). – С. 130-144.

      Шпак В.П. Аберації в поведінці і розвитку дітей як об’єкт реабілітаційної діяльності вітчизняних і зарубіжних виправно-виховних закладів XIX-поч. XX ст. // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. пр. Київського національного лінгвістичного університету. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. – № 29. – С. 7-11.

      Шпак В.П. Вивчення питання про аберації в поведінці і розвитку дітей у матеріалах з’їздів та міжнародних конгресів кінця XIX-поч. XX ст. // Педагогічні шляхи реалізації загальноєвропейських цінностей у системі освіти України: Зб. наук. пр. – Харків: Видавець Прокопенко Г.Є., 2005. – Вип. 22. – С. 285-293.

      Шпак В.П. Законодавче забезпечення реабілітаційної діяльності вітчизняних виправно-виховних закладів XIX-поч. XX ст. // Вісник Черкаського університету: Серія „Педагогічні науки”. – Черкаси: Видавничий відділ ЧНУ, 2005. – Випуск 64. – С. 129-135.

      Шпак В.П. Літні шкільні та лікувальні колонії як модифікації зарубіжних виправно-виховних закладів кінця XIX-поч. XX ст. // Зб. наук. пр. Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини. – К.: Міленіум, 2005. – Ч. 1. – С. 221-232.

      Шпак В.П. Підходи до класифікації порушень поведінки і розвитку дітей в історії реабілітаційної діяльності вітчизняних і зарубіжних виправно-виховних закладів XIX-початку XX ст. // Зб. наук. пр. Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка: Серія „Педагогічні науки”. – Полтава: Техсервіс, 2005. – Випуск 3 (42). – С. 251-260.

      Шпак В.П. Погляди вітчизняних педагогів XIX-початку XX ст. на необхідність реабілітаційної роботи з дітьми з абераціями в поведінці та розвитку // Імідж сучасного педагога. – 2005. – № 6-7 (55-56). – С. 16-19.

      22. Шпак В.П. Роль дитячих судів як юридичних і педагогічних установ у захисті прав та охороні дитинства наприкінці XIX-поч. XX ст. // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. пр. – Харків: Стиль-Издат, 2005. – Вип. 22. – С. 153-163.

      23. Шпак В.П. „Термінологічне поле” реабілітаційної діяльності зарубіжних і вітчизняних виправно-виховних закладів XIX-поч. XX ст. // Зб. наук. пр. Херсонського державного ун-ту: Серія „Педагогічні науки”. – Випуск XXXX. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2005. – С. 358-363.

      24. Шпак В.П. Науково-методичні основи інтерактивної технології в історії педагогіки // Зб. наук. пр. Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка: Серія „Пед. науки”. – Полтава: Техсервіс, 2006. – Випуск 4. – С. 18-24.

      25. Шпак В.П. Реабілітаційна діяльність виправно-виховних закладів Полтавщини (друга половина XIX-поч. XX ст.) // Імідж сучасного педагога. – 2006. – № 7 (66). – С. 30-32.

      III. Публікації в інших виданнях:

      26. Шпак В.П. Вплив педагогічної і фізичної реабілітації на зміцнення здоров’я підростаючого покоління в історії реабілітаційної педагогіки (XIX-поч. XX ст.) // Фізична культура, спорт та здоров’я нації: Зб. наук. пр. – Вінниця: ДОВ „Вінниця”, 2004. – Вип. 5. – С. 521-526.

          Шпак В.П. Комплексна медико-педагогічна реабілітація в умовах санаторної школи для дітей із порушенням опорно-рухового апарату м. Полтави // Соціальна педіатрія. Вип. III. – К.: Інтермед, 2005. – С. 348-350.

          Шпак В.П. Реабілітаційна педагогіка: об’єкт дослідження і категоріальний апарат // Таврійський вісник освіти. – 2003. – № 1. – С. 72-85.

          Шпак В.П. Реабилитационная педагогика как перспективное направление педагогической науки XXI в. // Реалии и перспективы образования и развития детей в XXI веке. – Ульяновск: Корпорация технологий продвижения, 2005. – С. 194-199.

          Шпак В.П. Роль санаторных школ-интернатов в педагогической реабилитации астенических детей Подготовка дефектологов в системе высшей школы: состояние, перспективы развития. – Минск: БГПУ, 2005. – С. 188-192.

          1. Навчально-методичні праці:

          31. Шпак В.П. Сучасні технології початкового навчання: Програма курсу та інструктивно-методичні матеріали. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 1999. – 40 с.

          32. Програма та інструктивно-методичні матеріали виробничої переддипломної педагогічної практики для студентів / Н.Д. Карапузова, Л.О. Хомич, Н.В. Гібалова, В.П. Шпак. – Полтава: АСМІ, 2002. – 69 с.

          33. Шпак В.П. Реабілітаційна педагогіка: Програма курсу та інструкт.-метод. матеріали для студентів спеціальності 7.010102, 7.010106 – „Практичні психологія та соціальна педагогіка”. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 2004. – 80 с.

          34. Шпак В.П. Соціально-педагогічний патронаж: Програма курсу та інструктивно-методичні матеріали для магістрантів зі спеціальності „Соціальна педагогіка”. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 2004. – 40 с.

          35. Шпак В., Литка І. Специфіка медико-педагогічної реабілітації астенічних дітей у санаторних школах Полтавщини: Метод. пос. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 2006. – 84 с.

          V. Матеріали конференцій:

          36. Шпак В.П. Значення курсу „Реабілітаційна педагогіка” для фахової підготовки вчителя початкових класів // Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів: Зб. доповідей Всеукр. наук.-практ. конференції. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 2000. – С. 109-111.

          37. Шпак В.П. Проблема розробки і використання технологій соціально-реабілітаційної роботи в освітніх закладах України // Впровадження інноваційних технологій у дошкільних закладах Полтавщини: Матеріали обл. наук.-практ. конференції. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 2002. – С. 20-22.

          38. Шпак В.П. Гігієна розумової праці як фактор збереження нервово-психічного здоров’я школярів // Формування здорового способу життя студентської молоді: реалії та перспективи: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конференції. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 2003. – С. 24-27.

          39. Шпак В.П. Специфіка педагогічної реабілітації в умовах пенітенціарної системи // Витоки: Альманах української асоціації Антона Макаренка. – Випуск 1. – Полтава: АСМІ, 2003. – С. 137-139.

          40. Шпак В.П. Історичні періоди становлення і розвитку засад вітчизняної реабілітаційної педагогіки // Матеріали III Міжнародної наук.-практ. конференції „Динаміка наукових досліджень „2004”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 83-84.

          41. Шпак В.П. Історія створення Полтавської землеробсько-ремісничої колонії для засуджених дітей (XIX-поч. XX ст.) // Матеріали I Міжнародної наук.-практ. конференції „Науковий потенціал світу’2004”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 33-36.

          42. Шпак В.П. Реабілітаційна педагогіка – новий напрямок педагогічної науки // Матеріали VII Міжнародної наук.-практ. конференції „Наука і освіта „2004”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 64-66.

          43. Шпак В.П. Урахування адаптивних можливостей організму дитини на початку шкільного навчання // Матеріали V наук.-практ. конференції „Адаптаційні можливості дітей та молоді”. – Одеса: ПУДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2004. – С. 239-242.

          44. Шпак В.П. „Хрестовоздвиженське трудове братство” як унікальний виправно-виховний заклад реабілітаційного характеру в Україні (кінець XIX-поч. XX ст.) // Теорія і практика навчання і виховання дітей з обмеженими фізичними і психічними можливостями: інноваційний підхід: Матеріали Міжнародної наук.-практ. конференції. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 2004. – С. 219-222.

          45. Шпак В.П. Порушення адаптації дитини до школи і необхідність у педагогічній реабілітації // Підготовка соціальних працівників до формування здорового способу життя дітей та молоді: Зб. матеріалів наук.-практ. конференції. – Черкаси: Видавничий відділ ЧНУ, 2006. – С. 137-140.

          46. Шпак В.П. Реабілітаційна діяльність виправно-виховних закладів Одещини другої половини XIX-початку XX ст. // Матеріали VI наук.-практ. конференції „Адаптаційні можливості дітей та молоді”. – Одеса: ПУДПУ ім. К.Д. Ушинського, 2006. – С. 307-311.

          47. Шпак В.П. Організація реабілітаційної роботи з “важкими” дітьми у Катеринославі (друга половина XIX-поч. XX ст.) // Педагогічні та соціально-психологічні аспекти виховання у контексті сучасного європейського виміру: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конференції. – Полтава: ІОЦ ПДПУ, 2006. – С. 25-27.

          Анотації