Анотація до роботи:

Коротич О.Б. Теоретико-методологічні засади державного управління регіональним розвитком України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – механізми державного управління. – Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2009.

Дисертацію присвячено формуванню цілісної концепції державного управління регіональним розвитком України на основі розроблення теоретико-методологічного забезпечення наукового вивчення цього суспільного явища. За результатами проведеного дослідження запроваджено новий підхід до структуризації системи державних механізмів управління та механізмів державного управління, розкрито сутність суб’єкт-суб’єктної взаємодії у процесі здійснення управління державою, набуло подальшого розвитку виділення рівнів, характеристик й ознак регіональних систем та формування теоретичних засад їх функціонування, визначено зміст державної регіональної політики, її суб’єкти, об’єкти та принципи.

У дисертації обґрунтовано стратегічні орієнтири розвитку України та її регіонів, сформовано понятійний апарат державного управління регіональним розвитком і теоретична модель відповідного комплексного державного механізму, запропоновано підхід до визначення соціально-територіального потенціалу регіонів України та напрямки здійснення адміністративно-територіальних перетворень у країні. Надано рекомендації щодо структурно-функціональних змін у системах державних і самоврядних органів влади та демократизації виборчого законодавства.

Дисертаційне дослідження надало можливість отримати нові результати у галузі державного управління, які в сукупності розв’язують важливу наукову проблему щодо формування цілісної концепції державного управління регіональним розвитком країни на основі розроблення узгоджених теоретико-методологічних засад наукового вивчення цього суспільного явища та побудови теоретичної моделі комплексного державного механізму управління регіональним розвитком України. Це дозволяє сформулювати такі принципові положення та висновки:

1. Вирішення проблем регіонального розвитку України (невисокий рівень розвитку у порівнянні з європейським та світовим, міжрегіональні диспропорції, відсутність збалансованості розвитку регіонів) потребує на актуалізацію державного управління просторовим розвитком країни як соціально-економічним територіальним комплексом, бо саме в межах цього суспільного явища приймаються рішення щодо забезпечення умов розвитку регіонів країни, законодавчо закріплюються існування, повноваження та механізми взаємодії владних структур місцевого рівня, розробляються методи цілеспрямованого впливу на процес розвитку кожного конкретного регіону тощо. Зважаючи на необхідність розроблення теоретичних та методологічних засад здійснення державного управління регіональним розвитком України, шляхом діалектичного поєднання і розвитку двох наукових напрямків: державного управління й регіоналістики була розроблена цілісна концепція державного управління регіональним розвитком країни, яка спирається на відповідний взаємоузгоджений понятійний апарат, принципи державної регіональної політики, стратегічні орієнтири розвитку країни, а також комплексний державний механізм управління, що передбачає постійне удосконалення усіх механізмів, які входять до його складу.

2. Складність розроблення дійових державних механізмів управління зумовлена наявністю у державі великої кількості різновекторних взаємодій. По-перше, управління державою здійснюється не тільки усіма органами державної влади, а й системою місцевого самоврядування, окремими громадами, партіями, рухами, організаціями або їхніми спілками тощо, виходячи, відповідно, з державних інтересів, інтересів громад різних рівнів, партійних, корпоративних та інших інтересів. По-друге, держава, її соціально-економічні територіальні системи, органи державної влади та місцевого самоврядування, народ країни та окремі громади виступають одночасно і як суб’єкти, і як об’єкти управління державою. Тому для з’ясування сутності цього управлінського процесу його доцільно розкласти на дві підсистеми, які дозволяють представити складну суб’єкт-суб’єктну взаємодію через суб’єкт-об’єктні управлінські відносини.

3. До складу державних механізмів управління входять: цільові державні механізми управління, механізми здійснення процесу державного управління народом та органами державної влади, а також механізми формування та взаємодії складових системи державного управління. Зважаючи на те, що механізми здійснення процесу державного управління й механізми системи державного управління стосуються державного управління в цілому, для їхнього позначення може застосовуватися спільний термін “механізми державного управління”. Найбільш широким поняттям є термін “механізми управління державою”, бо, крім державних механізмів управління, через які реалізується державна влада, він охоплює низку недержавних механізмів та значний спектр механізмів взаємодії окремих підсистем управління державою.

4. Поняття “регіон” означає великий соціально-економічний територіальний простір, який, залежно від рівня, може бути об’єднанням кількох країн, транскордонним регіоном, країною, субнаціональним регіоном або транскордонним субнаціональним регіоном. У межах здійснення державного управління територіями країни регіон може бути визначений як конкретний територіальний простір, що відрізняється комплексом відмінних характеристик та ознак, які дозволяють виділити цю територію як субнаціональну соціально-економічну підсистему держави. До складу характеристик регіону доцільно віднести: стан економіки, природні умови, стан екосистеми, склад та рух населення (у тому числі трудових ресурсів), етнічне походження населення, культурні традиції та історичне минуле. Ознаки регіону можуть бути умовно поділені на обов’язкові (єдність, комплексність, спеціалізація, відносна самостійність, дія одного кола нормативно-правової бази, внутрішня неоднорідність, здібність до саморозвитку) та бажані (чітка окресленість меж, керованість, дієздатність). При цьому частина ознак спонукає виділяти більші за територією регіони (це – комплексність, відносна самостійність, здібність до саморозвитку, внутрішня неоднорідність, дієздатність), а інші (єдність, спеціалізація, керованість, дія одного кола нормативно-правової бази) – сприяють створенню невеликих регіонів.

5. Регіони мають розглядатися як великі складноорганізовані системи, бо кожний з їх укрупнених елементів (управління, економіка, наука, населення, освіта і культура, природа) є системою із багатьма підсистемами, що пов’язані між собою через цілі та завдання регіонального розвитку. Головною особливістю регіонів є активна взаємодія із зовнішнім середовищем, яке може бути представлено такими факторами як діяльність органів державної влади, державні фінансові ресурси, рівень техніки та технології у державі та світі, міграція населення, політична ситуація в країні та за її межами, наявність фахівців різних галузей, стан економіки держави та світові тенденції, міжрегіональний поділ праці, законодавство країни та міжнародні законодавчі акти, стан довкілля. Причому регіон має не тільки пристосовуватися до зовнішнього середовища, а й цілеспрямовано впливати на його стан.

6. Виходячи з того, що сучасні адміністративно-територіальні одиниці субнаціонального рівня в Україні досить повно відповідають регіональним ознакам, створення укрупнених регіонів по всій території країни зменшує їхню єдність, сприяє сепаратизму, збільшує управлінський апарат та не вирішує проблеми вирівнювання соціально-економічного розвитку, а досвід найбільших країн Європи свідчить про можливість досягнення високих результатів розвитку при адміністративно-територіальному поділі субнаціонального рівня, що подібний до вітчизняного, усім областям України, Автономній Республіці Крим, містам Києву і Севастополю (тобто адміністративно-територіальним одиницям, що безпосередньо мають державне підпорядкування) доцільно офіційно надати статус “адміністративних регіонів України” (на відміну від економічних, природоохоронних, кліматичних, історико-етнічних регіонів тощо), із відповідним розширенням повноважень щодо управління власним територіальним соціально-економічним комплексом.

7. Регіональна політика за своєю суттю є стратегічною лінією поведінки наднаціональних територіальних формувань, держави або регіонів субнаціонального рівня у вирішенні комплексу питань щодо просторового аспекту їхнього соціально-економічного розвитку. Регіональна політика будь-якої держави складається з державної регіональної політики та комплексних політик її адміністративних регіонів, які мають як внутрішні, так і зовнішні складові та поділяються на економічну, наукову-технічну, соціальну, гуманітарну та природоохоронну політики, які мають узгоджуватися між собою та із державною політикою через спеціальні механізми. У політиці регіону, крім перерахованих, наявна регіональна складова, яка спрямована на просторовий розвиток регіону через збалансування та безпосередній розвиток субрегіональних адміністративно-територіальних одиниць та через вплив на об’єкти зовнішнього середовища, від яких залежить цей розвиток.

8. Суб’єктами державної регіональної політики є народ України, Президент України, а також державні органи законодавчої та виконавчої влади центрального та регіонального рівнів. Об’єктами цієї політики є регіони держави (разом з їх органами місцевого самоврядування), територіальний соціально-економічний простір країни в цілому та регіони, що знаходяться поза межами держави, але потрапляють у сферу її інтересів. Суб’єктами політики адміністративного регіону є його громада та органи місцевого самоврядування регіонального рівня. Об’єктом внутрішньої політики адміністративного регіону є його соціально-економічний територіальний простір, а об’єктами зовнішньої політики – органи державної влади та інші регіони, як у країні, так і поза її межами.

9. Зміст регіональної політики слід розглядати як сукупність стратегічно орієнтованих цілей та принципів, які визначають шляхи реалізації цих цілей. Цілі та принципи державної регіональної політики та власної політики кожного з регіонів визначаються, відповідно, інтересами держави та регіону, тому розв’язання суперечностей, що існують між ними, повинно спиратися на пошук спільних інтересів щодо підвищення життєвого рівня населення. Відсутність детальної державної регіональної політики в Україні є однією з вагоміших перешкод на шляху розвитку її регіонів та забезпечення регіонального розвитку країни, бо наявність концептуальних засад політики замість конкретних взаємоузгоджених та чітко орієнтованих у часі цілей не надає можливості систематично та цілеспрямовано здійснювати цю політику, а також контролювати просування до бажаних результатів.

10. Головними відмінними принципами державної регіональної політики та політики будь-якого з адміністративних регіонів мають бути, відповідно, захист державних інтересів з урахуванням інтересів субнаціональних адміністративно-територіальних одиниць та їх складових, а також захист інтересів регіону з урахуванням інтересів територіальних соціально-економічних систем вищого та нижчого порядку. В основу державної регіональної політики України доцільно закласти такі принципи, що чітко окреслюють стратегічну лінію держави щодо управління розвитком внутрішніх територій та відображають зовнішню складову цієї політики: пріоритет загальнодержавних інтересів; врахування інтересів регіонів, районів, міст, селищ і сіл, а також їх громад; вирівнювання ступеню розвитку внутрішніх територій виключно через вирішення конкретних регіональних проблем при забезпеченні істотного розвитку усіх регіонів; стимулювання зусиль регіонів щодо забезпечення власного розвитку; орієнтація на досягнення стратегічних цілей; законність; справедливість; забезпечення комплексного розвитку територій; відповідальність держави та керівників державних органів влади за вплив на регіональний розвиток країни та ситуацію у регіонах; захист інтересів та формування позитивного іміджу держави у інших державах; урахування геополітичної ситуації та інтересів інших країн світу; підтримка дружніх стосунків із тими країнами, що мають вагомий вплив на розвиток держави та реалізацію її внутрішніх та зовнішніх інтересів.

11. Вихід України на рівень світових стандартів може забезпечити лише чітка орієнтація на стрімкий інноваційний соціально-економічний розвиток, що враховує необхідність збереження та відновлення довкілля. Передумовою такого розвитку є детальне опрацювання стратегічних (розрахованих як мінімум на 50-75 років) цілей за усіма напрямками життєдіяльності суспільства, проведення докладного аналізу усіх наявних та майбутніх небезпек і можливостей, а також зазначення конкретних термінів досягнення кожного з завдань, що забезпечує просування до бажаних результатів. Для цього в Україні доцільно розробити науково обґрунтовану Державну стратегічну програму стрімкого екобезпечного інноваційного соціально-економічного розвитку України та її регіонів із зазначенням конкретних цільових та часових орієнтирів. До розроблення цієї програми слід залучити науковців та практиків різних фахових напрямків, вона має бути ухвалена провідними науковими центрами та громадськістю, а також затверджена Верховною Радою України.

12. Узгоджений понятійний апарат державного управління регіональним розвитком складається з таких базових понять як “держава”, “регіон”, “розвиток”, “управління”, “політика”. Похідними поняттями першого порядку є: “державне управління”, “управління державою”, “державна політика”, “регіональна політика”, “політика регіону”, “регіональне управління”, “управління регіонами”, “розвиток регіонів” та “регіональний розвиток”. Визначення цих, а також більш складних понять державного управління регіональним розвитком на основі єдиного концептуального підходу та докладних теоретичних досліджень дозволило створити методологічні засади подальших досліджень у цій сфері, а також збагатити методологію державного управління особливо щодо систематизації видів державних механізмів управління.

13. Комплексний державний механізм управління регіональним розвитком України включає в себе два великі блоки: формування та реалізацію державної політики регіонального розвитку країни. При формуванні державної політики регіонального розвитку мають бути сформульовані конкретні й орієнтовані у часі цілі регіонального розвитку України, окреслені усі принципи, що регламентують шлях просування до зазначених цілей, та розроблений комплекс завдань, реалізація яких сприятиме досягненню цих цілей. У межах процесу реалізації державної політики регіонального розвитку країни на першому етапі має відбуватися удосконалення механізмів державного управління регіональним розвитком країни, механізмів взаємодії органів державної влади із недержавними інститутами щодо забезпечення регіонального розвитку країни, а також підбір та розроблення цільових механізмів стимулювання її регіонального розвитку. Наступними етапами реалізації державної політики регіонального розвитку країни є застосування удосконалених та підібраних відповідно до змінюваної ситуації державних механізмів управління регіональним розвитком країни та всебічна оцінка здобутків цього розвитку, за результатами якої через зворотній зв’язок у разі доцільності має відбутися корегування цілей, завдань та принципів регіонального розвитку держави, пристосування до нової дійсності усіх державних механізмів управління регіональним розвитком країни та впровадження заходів, що сприятимуть підвищенню ефективності їх застосування.

14. Як один з підходів до вдосконалення державного управління регіональним розвитком країни може розглядатися запровадження часткових змін в адміністративно-територіальному устрої України з метою вирівнювання спроможності регіонів забезпечувати власний розвиток. Соціально-територіальний потенціал адміністративних регіонів України, що дозволяє оцінити перспективи їхнього розвитку та ефективність використання наявних ресурсів, можна визначити за укрупненим показником, який враховує чисельність населення регіону та розмір його території. Проведені дослідження показали, що характеристика соціально-територіального потенціалу регіонів добре корелюється з рівнем соціально-економічного розвитку областей України та Автономної Республіки Крим, тому має сенс (замість створення системи укрупнених регіонів України) здійснити об’єднання невеликих за своїм потенціалом областей у більш потужні регіони та зменшити кількість адміністративно-територіальних одиниць районного рівня.

15. Для структурно-функціонального забезпечення переходу до раціональної системи управління регіональним розвитком пропонується визнати та закріпити у законодавстві те, що місцеве самоврядування полягає в управлінні територіальними соціально-економічними системами та має здійснюватися системою органів місцевого самоврядування; суттєво розширити повноваження місцевого самоврядування щодо забезпечення всебічного розвитку відповідних територій, відновити виконавчі органи при регіональних та районних радах, а також координаційну вертикаль між виконавчими органами місцевого самоврядування різних рівнів; залишити державні адміністрації тільки на регіональному рівні, надавши їм повноваження щодо впровадження державної регіональної політики та виконання тих функцій, які не можуть бути передані до системи місцевого самоврядування; увести до складу місцевих державних адміністрацій територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади для комплексного здійснення державного управління розвитком регіонів; розробити та прийняти Закон України “Про здійснення регіонального управління”, що має узгодити діяльність центральних органів влади, які здійснюють управління регіональним розвитком, регіональних державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, а також визначити процедуру вирішення спірних питань.

16. Демократизації системи управління регіональним розвитком України сприятиме впровадження також таких заходів: відновлення системи виборів до місцевих рад за мажоритарною системою; зменшення терміну, на який обирається рада села, селища, міста, району до 3 років із можливістю обирати їх головою одну й ту саме особу до трьох термінів підряд; формування складу районних та обласних рад з представників сільських, селищних та міських рад; розподіл території всієї країни на базові самоврядні територіальні одиниці; введення у систему міського самоврядування рад мікрорайонів; забезпечення гідної фінансової бази місцевого самоврядування; зміна системи виборів до Верховної Ради України через введення квот для кожного регіону відповідно до чисельності його населення.

Публікації автора:

1. Коротич О.Б. Державне управління регіональним розвитком України: [Монографія] / О.Б. Коротич. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – 220 с. (Рецензія: Теорія та практика державного управління. – 2007. – № 1(16). – С. 398).

35. Коротич О.Б. Комплексний державний механізм управління регіональним розвитком України / О.Б. Коротич // Дні науки - 2008: зб. тез доповідей: в 3 т. / Класичний приватний університет, 23-24 жовтня 2008 р.; ред. кол. В.М. Огаренко та ін. – Запоріжжя: КПУ, 2008. – Т. 2. – С. 32-33.

36. Коротич О.Б. Державно-управлінські відносини в системі управління державою / О.Б. Коротич // Тенденції та перспективи розвитку державно-управлінських відносин: Матеріали наук.-практ. конференції, 6 грудня 2007 р. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – С. 19-21.

37. Коротич О.Б. Державне регулювання інноваційно-інвестиційного розвитку регіонів України / О.Б. Коротич // Актуальні проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку економіки України: Матеріали наук.-практ. конференції, 27 листопада 2007 р. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – С. 122-125.

38. Коротич О.Б. Стратегічні орієнтири розвитку України / О.Б. Коротич // Майбутнє України: стратегія поступу: Монографія. – Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2008. – С. 7-10.

39. Коротич О.Б. Вплив системи державного управління на регіональний розвиток країни / О.Б. Коротич // Державне управління та місцеве самоврядування: Тези VIІІ Міжнар. наук. конгресу, 27-28 березня 2008 р. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2008. – С. 35-36.

40. Коротич О.Б. Відновлення довкілля як запорука соціально-економічного розвитку України / О.Б. Коротич // Інноваційний розвиток суспільства за умов крос-культурних взаємодій: Матеріали Міжнар. наук. конф. У 6 ч. – Суми: РВВ СОІППО, 2008. – Ч. 2 – С. 21-22.

41. Коротич О.Б. Інноваційні засади розвитку України та її регіонів / О.Б. Коротич // Напрями і моделі трансормації інноваційної діяльності у контексті міжнародної інтеграції: Тези доп. і повідом. Міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 18-19 жовтня 2007 р.) / НАН України. Ін-т економіки пром-сті; Редкол.: О.А.Амоша (відп. ред.) та ін. – Донецьк, 2007. – С. 174-176.

42. Коротич О.Б. Структурне забезпечення управління розвитком регіонів України / О.Б. Коротич // Структурно-функціональне забезпечення діяльності територіальних органів влади [Монограія] / [Н.М. Мельтюхова, В.В. Корженко, Г.С. Одінцова та ін.]; За заг. ред. Н.М.Мельтюхової. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2007. – С. 146-151.

43. Коротич О.Б. Демократизація системи управління державою через реформування місцевого самоврядування / О.Б. Коротич // Тенденції та перспективи європейської інтеграції України: державно-управлінські виміри [Монограія] / [В.В. Корженко, Н.М. Мельтюхова, Г.С. Одінцова та ін.]; За заг. ред. В.В.Корженка, Н.М.Мельтюхової. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2007. – С. 120-131.

44. Концепція сучасної державної кадрової політики України: Наук. вид. / [В.І. Луговий, А.М. Михненко, В.М. Князєв, О.Б. Коротич та ін.]. – К.: Вид-во НАДУ, 2006. – 56 с.

Особистий внесок: пропозиції щодо удосконалення механізмів використання державного замовлення для підготовки кадрів за пріоритетними напрямами і спеціальностями.

45. Коротич О.Б. Структура державної регіональної політики / О.Б. Коротич // Державне управління та місцеве самоврядування: Тези VI Міжнар. наук. конгресу, 23 лютого 2006 р. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2006. – С. 21-22.

46. Коротич О.Б. Механізми управління державою / О.Б. Коротич // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, присвяченої 10-річчю Академії, Київ, 31 трав. 2005 р.: У 2 т. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во НАДУ, 2005. – Т. 1. – С. 71-73.

47. Коротич О.Б. Реформування адміністративного устрою України / О.Б. Коротич // Територіальне управління: проблеми, рішення, перспективи: [Монографія] / [В.В. Корженко, Г.С. Одінцова, Н.М. Мельтюхова та ін.]; За заг. ред. проф. В.В. Корженка. – Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2004. – С. 63-77.

48. Коротич О.Б. Регіональна політика як складова регіонального управління / О.Б. Коротич // Державна стратегія управління місцевим та регіональним розвитком: форми, методи та актуальні проблеми реалізації: Матеріали щорічної науково-практичної конференції 24 листопада 2004 року. У 2-х томах. Т. 2. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. – С. 59-61.

49. Коротич О.Б. Передумови формування дієвого механізму управління регіональним розвитком / О.Б. Коротич // Теорія та практика державного управління. Випуск 6. Нові механізми регіонального розвитку: Матеріали наук.-практ. конференції, 12 грудня 2003 р. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр», 2004. – С. 89-91.

50. Одинцова Г.С. Влияние платежеспособного спроса на развитие производства в регионе / Г.С. Одинцова, Е.Б. Коротич // Управление организацией: диагностика, стратегия, эффективность / Материалы XII Международной научно-практической конференции 15-16 апреля 2004 г. – М.: Издательский дом «Мелап», 2004. – С. 223-224.

Особистий внесок: дослідження динаміки доходів населення України в цілому та у регіональному аспекті, пропозиції щодо державного регулювання процесів зростання середньої заробітної плати через підвищення її мінімального рівня.

51. Коротич О.Б. Врахування інтересів регіонів під час проведення політичної реформи / О.Б. Коротич // Політична реформа як засіб демократизації українського суспільства: Матеріали науково-практичної конференції. Харків, 18 квітня 2003 р. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр», 2003. – С. 67-70.

52. Коротич О.Б. Територіальний устрій України / О.Б. Коротич // Теорія та практика державного управління. Випуск 1. Бюджет та фінансовий контроль у державному управлінні: Матеріали наук.-практ. конференції, 27 листопада 2002 р. – Х.: Вид-во ХарРІ УАДУ «Магістр», 2003. – С. 154-156.

53. Коротич О.Б. Субнаціональний рівень територіального устрою України / О.Б. Коротич // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Регіон-2003: стратегія оптимального розвитку» (22-25 квітня 2003 року, м. Харків) / Гол. ред. колегії В.С. Бакіров // РВВ ХНУ, Харків, 2003, – С. 153-154.

54. Коротич О.Б. Інвестиційний потенціал регіону / О.Б. Коротич, О.М. Колесников // Управління в умовах ринкової трансформації економіки України (теорія і практика). Матеріали регіональної науково-практичної конференції. - Харків: ХІБМ. - 2002. – С. 182-185.

Особистий внесок: обґрунтування необхідності підвищення інвестиційного потенціалу регіонів України для забезпечення їх розвитку.

55. Коротич О.Б. Соціально-психологічні аспекти кадрового забезпечення державної служби / О.Б. Коротич, І.В.Шульженко // Зб. наук. праць. Української Академії державного управління при Президентові України - Харків: УАДУ(ХФ). - 2001. - Вип. 1/2001. - Ч. ІІ. -С. 48-50

Особистий внесок: пропозиції щодо формування кадрового резерву та вдосконалення процедури прийняття на державну службу, зокрема застосування анкетування, співбесід та тестування.

56. Коротич О.Б. Стратегія регіонального розвитку України / О.Б. Коротич // Стратегія розвитку України до 2010 року. Тези міжрегіональної науково-практичної конференції. - Харків: УАДУ(ХФ). - 2000. – С. 12-14

НАВЧАЛЬН0-МЕТОДИЧНЕ ВИДАННЯ

57. Робоча програма плани практичних занять, методичні вказівки до самостійної роботи студентів з дисципліни “Управління регіональним розвитком” / Укл. Коротич О.Б. - Х: УкрДАЗТ, 2003. - 20 с.