У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці науково обґрунтованої цілісної теоретико-методологічної моделі формування і реалізації державної ґендерної політики в Україні, в її обґрунтуванні шляхом виявлення закономірностей, принципів, розробки підходів, методів, а також інституційних механізмів її формування і реалізації. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення: 1. Проведений аналіз наукових праць з проблем ґендерної рівності та державного управління свідчить, що проблема теоретико-методологічного забезпечення формування і реалізації державної ґендерної політики в Україні не була до цього часу предметом спеціального системного розгалуженого наукового дослідження. Окремі праці висвітлюють лише певні конкретні аспекти державного управління у сфері ґендерної політики в Україні, зарубіжний досвід ґендерних перетворень. Це дає підстави для висновку, що наукова розробка цієї проблеми є недостатньою, тому вона вибрана як предмет дисертаційного дослідження. На сучасному етапі розбудови Української держави існує проблема невідповідності наявного рівня державного забезпечення рівних прав і можливостей для жінок і чоловіків сучасним міжнародним вимогам щодо досягнення ґендерної рівності, а отже, й потребам розбудови правової, демократичної, соціальної держави, що зумовлює актуальність відповідних досліджень. Здійснений аналіз соціально-економічного становища жінок і чоловіків, а саме: місця та ролі жінок і чоловіків у структурі населення, у сфері освіти та професійної підготовки, економічної активності, зайнятості, у сфері оплати праці, веденні домашнього господарства, підприємницької діяльності, у сфері політичної активності, ролі ЗМІ у формуванні ґендерних стереотипів, дає підстави стверджувати про наявність в українському суспільстві окремих проявів дискримінації за ознакою статі як жінок, так і чоловіків, що потребує вдосконалення в країні державної ґендерної політики. 2. Аналіз витоків традиційних уявлень про суспільні ролі жінок і чоловіків та передумов становлення ідей ґендерної рівності показав, що в науковій думці та суспільній свідомості сформувалася парадигма “природного” розподілу суспільних ролей між статями, за якою чоловіки панують і керують, а жінки – підкоряються. Дієвим запереченням цієї парадигми став фемінізм, який протягом свого існування та розвитку (з ХVІІІ – до середини ХХ ст.) здобув для жінок рівні права з чоловіками та з другої половини ХХ ст. став передумовою виникнення ідеї рівності прав та можливостей обох статей, покладеної в основу ґендерної теорії. Громадські рухи чоловіків на Заході, поставивши низку актуальних не лише для чоловіків, а й для жінок проблем, спричинили розвиток наукових досліджень чоловічої сфери буття, які стали складовою ґендерної теорії. Диференціація понять статі й ґендера означала вихід на новий теоретичний рівень. У 80-90-ті рр. ХХ ст. ґендерні дослідження дістали поширення як на Заході, так і на пострадянському просторі. Однак розуміння і використання самого поняття “ґендер”, а також методи, що застосовувалися в дослідженнях, виявилися різними та потребують подальших ґрунтовних наукових розробок. 3. У дисертаційній роботі визначено, що основою методології ґендерних досліджень є не просто опис відмінностей у статусах, ролях та інших аспектах життя чоловіків і жінок, а аналіз системи влади й домінування, які утверджуються в суспільстві через ґендерні ролі та відносини. Відповідно ґендерні дослідження спрямовані на виявлення ролі, норм, цінностей, рис характеру, які суспільство через системи соціалізації, поділу праці, культурні цінності й символи пропонує виконувати жінкам і чоловікам. Виділено етапи розвитку основних об’єктів зарубіжної ґендерної теорії: спочатку ґендерні дослідження зосереджувалися на ролі біологічних та суспільних причин статевої нерівності, потім інтерес змістився до теорій, які охоплюють дві сфери її реалізації - сексуальність й економіку; далі предметом вивчення стають проблеми взаємодії “стать – раса – клас”. 4. Доведено із застосуванням методу історичного аналізу суспільного статусу української жінки, що в період XVIII-XX ст. (від часу приєднання України до Російської імперії і до здобуття незалежності), коли жіноцтво на Заході і в усьому світі вело активну боротьбу за свої права й здобуло політичну та економічну свободу, українська жінка жила в умовах тоталітарного режиму, що позбавив її традиційно вищого суспільного статусу, і не лише на формальному рівні. За цей час на території України утвердився патріархальний суспільний устрій з характерним для нього чоловічим домінуванням не лише в політикумі, а й у суспільній свідомості. І саме в такому стані Україна вступила у ХХІ ст. Основою зміни патріархальних стереотипів має стати відродження демократичних традицій високого суспільного статусу української жінки. 5. Установлено, що міжнародно-правові норми, рекомендації ООН з питань ґендера, світові тенденції розвитку ґендерної політики, а також міжнародна методика вимірювання ґендерної рівності є важливим інструментарієм для ґендерних перетворень в Україні. 6. Обґрунтовано, що основним пріоритетом державної ґендерної політики має бути забезпечення умов для ліквідації всіх форм дискримінації за ознакою статі в українському суспільстві, ключовими показниками якої є доступ до використання ресурсів, розподіл доходів, представництво на управлінських і політичних посадах, рівень завантаження при веденні домашнього господарства і громадських справ, рівень освіти, рівень захворюваності й тривалість життя. Цього можна досягти через реалізацію наступних напрямів державної ґендерної політики, а саме: узгодження правової бази щодо питань ґендерної рівності з вимогами міжнародного законодавства про дотримання прав жінок і чоловіків в єдності з основними правами та свободами людини; розробки правових норм, необхідних для здійснення на практиці конституційного принципу рівних прав та можливостей; створення ґендерної системи управління з метою координації діяльності суб’єктів державної політики щодо забезпечення ґендерної рівності на державному, регіональному та міжнародному рівнях; сприяння досягненню та контролю за дотриманням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в усіх сферах життя. Крім державних механізмів, важливу роль у забезпеченні ґендерної рівності відіграє громадянське суспільство, яке має створити та гарантувати середовище, де права людини розглядаються як головні і практично реалізуються. Це стає реальним лише за умов формування ґендерної культури суспільних відносин, побудованих на принципах ґендерної демократії. 7. У дисертаційному дослідженні дістали подальшого розвитку закономірності, що виявляються в управлінні процесами формування і реалізації державної ґендерної політики, а саме: історичності, яка полягає в трансформації державної ґендерної політики (державна політика щодо жінок в Україні поступово позбувається ознак патріархальності та трансформується з патерналістської державної політики радянського періоду в егалітарну); еквіфінальності, яка проявляється в сучасних умовах формування державної ґендерної політики в Україні, коли цільові установки, плани та програми, відображені в державних документах, які регламентують вирішення ґендерних проблем, містять настільки прогресивні ідеї, що їх реалізація утруднюється через відсутність відповідних механізмів та професійну неготовність державного апарату; цілісності системи, важливість якої полягає в тому, що лише врахування ґендерних підходів у всій системі державної політики та державного управління може забезпечити здійснення основної мети – досягнення ґендерної рівності; цілеутворення, яке зумовлює трансформацію мети державної політики від захисту та забезпечення прав виключно жінок до забезпечення рівних прав та можливостей обох статей; комунікативності, яка полягає в тому, що державне управління ґендерною політикою – це інформаційний процес, у якому функція комунікації є сполучною ланкою, що пов’язує елементи ґендерної системи управління; ієрархічності, яка означає, що визначення мети державної ґендерної політики потребує перетворення цієї мети на дії, тобто визначення функцій органів державної влади та їх структуру, тому логічна модель розвитку цієї політики має такий вигляд: головна мета – цілі – функції – структура, тобто функції визначають структуру; стабільності організацій, яка передбачає, що надмірне ускладнення інституційного механізму реалізації державної ґендерної політики (за кількістю як рівнів ієрархічної структури, так і підрозділів на певних її рівнях) може призвести до порушення цілісності системи, поглиблення протиріч між її окремими структурними елементами та фактичної втрати управління окремими її ланками, тому спрощення цього механізму, зменшення, наприклад, кількості зв’язків між його структурними одиницями підвищує його стабільність; ефективності управлінських рішень та дій, що проявляється в залежності ефективності управлінських рішень та дій щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків від характеру управлінських проблем, організаційних умов, у яких приймаються рішення і здійснюються управлінські дії, а також від особистих характеристик управлінців. 8. Доведено, що ефективність вирішення управлінських проблем, притаманних процесам формування і реалізації державної ґендерної політики, часто залежить від таких факторів вибору: цілепокладання, розробки організаційних структур та організації управлінської діяльності, урахування аналітичної, політичної та економічної доцільності рішень, аспектів впливу на політику організації, вимог до управлінської інформації, зокрема забезпечення визначеності та врахування ризику. Також підтверджено, що необхідною умовою розвитку державної ґендерної політики є впровадження цілісної системи принципів, до якої доцільно включити низку спеціальних принципів державного управління ґендерною політикою, а саме: інтегральний, ґендерного цілепокладання, дієвості, результативності, прозорості та відкритості, забезпечення ресурсних можливостей, паритетності й партнерства. Для найповнішої реалізації права рівного доступу громадян, жінок і чоловіків, до державної служби необхідним є дотримання в кадровій політиці принципів рівності, об’єктивності, прозорості та гласності при прийнятті на державну службу та здійсненні службової кар’єри. 9. Показано можливість і доцільність застосування в процесі формування та реалізації державної ґендерної політики як спеціальних, так і універсальних управлінських підходів. Розкрито сутність використання системного, функціонального, інтеґраційного, комплексного, динамічного, процесного, нормативного, кількісного, поведінкового, ситуаційного та адміністративного підходів стосовно вирішення ґендерних проблем. Поширеним на сьогодні засобом реалізації державної політики є програмно-цільовий підхід, який, на думку дисертанта, має бути покладено в основу формування і реалізації державної ґендерної політики в Україні як засіб поєднання ґендерних цілей і завдань з конкретними ресурсами за допомогою спеціальних програм та проектів. 10. Специфіка цілей ґендерної політики потребує спеціального підходу, який ґрунтується на врахуванні ідей ґендерної рівності, саме таким є ґендерний підхід. Механізмами впровадження ґендерного підходу в державне управління є ґендерна інформація про суспільно-політичне та соціально-економічне становище жінок і чоловіків у країні, підготовлена на основі ґендерної статистики за допомогою ґендерних індикаторів; ґендерний аналіз, який полягає в оцінці різних впливів напрямів політики, програм і законодавчих актів на жінок і чоловіків; ґендерний паритет у державному управлінні як ґендерно збалансована участь жінок і чоловіків у процесах управління суспільним розвитком, що передбачає не лише однакову їх кількість, а й свідому діяльність, яка ґрунтується на взаємній повазі до різних поглядів і позицій та розумінні відмінностей досвіду й потреб кожної статі та ґендерна освіта державних службовців, основною метою якої є оволодіння державними службовцями певним обсягом знань з ґендерної проблематики, набуття ними вмінь та навичок урахування ґендерних факторів у процесі формування та реалізації державної політики з метою забезпечення справедливих результатів цієї політики для жінок і чоловіків. 11. Правове регулювання державної ґендерної політики в Україні здійснюється нормативно-правовими актами двох рівнів: наднаціонального, який складається з міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих Україною, та національного, який становлять національні нормативно-правові акти щодо рівноправності між жінками і чоловіками. Визначено основні напрями вдосконалення та розвитку національного рівня нормативно-правової бази державної ґендерної політики в Україні: законодавче врегулювання державного забезпечення ґендерної рівності в Україні через прийняття Верховною Радою України відповідного закону; прийняття достатньої кількості нормативно-правових актів центральними органами державної влади щодо державного забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; узгодження нормативно-правової бази державної ґендерної політики з міжнародним законодавством щодо забезпечення ґендерної рівності; створення інформаційно-методичного ресурсу державної ґендерної політики в комплексі з нормативно-правовою базою, що регламентує її формування й реалізацію; моніторинг стану нормативно-правової бази державної ґендерної політики, зокрема проблем, що потребують правового врегулювання, а також результатів правозастосування внаслідок впровадження всіх нормативно-правових актів. 12. Визначено перспективні напрями розвитку державної ґендерної політики в Україні, а саме: правовий, згідно з яким необхідно вжити законодавчих й інших заходів, включаючи санкції, що забороняють дискримінацію за ознакою статі, для забезпечення ефективного формування і реалізації такої політики; антидискримінаційний, відповідно до якого потрібно встановити юридичний захист прав жінок на рівній основі з чоловіками й забезпечити за допомогою судів та інших установ ефективний захист жінок і чоловіків проти будь-якого акту дискримінації, вживати всіх заходів щодо зміни й скасування чинних законів, постанов, звичаїв, практики, що дискримінують жінок або чоловіків; забезпечення ґендерної рівності на основі реалізації державної політики рівних можливостей у всіх сферах життєдіяльності суспільства. За результатами дисертаційного дослідження розроблено науково-практичні рекомендації для органів державної влади, серед яких: законодавче врегулювання державного забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків через прийняття Верховною Радою України відповідного закону, здійснення ґендерної експертизи чинного законодавства та врахуваня ґендерного підходу при розробці нових законопроектів; розробка та запровадження Кабінетом Міністрів України програм, спрямованих на зміну патріархальних ґендерних стереотипів суспільства, щорічна розробка проектів законів України про Державний бюджет з урахуванням ґендерних факторів, урахування рівних прав і можливостей обох статей у нормативно-правових актах; включенння ґендерного компоненту до програм підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців усіх категорій посад, а також до функціональних обов’язків усіх категорій посад державних службовців. |
