У дисертації розв’язано актуальну наукову проблему, яка полягає в розробленні адекватних реальним умовам реалізації теоретико-методологічних засад механізмів та системи державного управління формуванням енергоефективної економіки в контексті національної безпеки. Результати дослідження дають змогу визначити напрями подальшого розвитку та вдосконалення державного управління у цій сфері. Апробація одержаних наукових результатів, їх використання в практиці державного управління доводить, що вихідна методологія, яка покладена в основу дослідження, правильна, мета дослідження досягнута, а гіпотеза підтвердилась. Реалізована мета і вирішені завдання дають підстави зробити такі висновки. 1. Аналіз літературних джерел з проблематики, що розглядається в дисертації, засвідчує, що системні науково-теоретичні дослідження проблеми державного управління у сфері енергоефективності до цього часу не здійснювались, хоча значна увага приділялась вивченню її окремих, розрізнених аспектів. Досить ґрунтовно проаналізовано методичні та технічні аспекти підвищення енергоефективності у промисловості, проведено окремі дослідження щодо розроблення методології оцінки стану енергоефективності, обмежена кількість досліджень стосувалась безпосередньо проблем державного управління. Однак наявні роботи методологічно розрізнені, базуються на різних науково-теоретичних концепціях, відсутня узгодженість щодо понятійно-категорійного апарату, який застосовується для операціоналізації згаданої проблематики. Усе це дало підстави для висновку, що стан науково-теоретичного та методологічного дослідження вказаного напряму діяльності держави не можна вважати задовільним, а сама проблема потребує системного дослідження. 2. Сформульовано гіпотезу дослідження, яка зумовила перегляд теоретико-методологічних засад механізмів державного управління у сфері енергоефективності в напрямі формування нової онтологічної картини діяльності та застосування системного підходу до дослідження проблем державного управління у цій сфері, зокрема через виокремлення енергоефективності з технічної проблеми та перепозиціювання її у політико-економічну та культурну проблему розвитку українського суспільства. У процесі дослідження виділено та докладно проаналізовано об’єкт дослідження, визначено його характеристику та закономірності життєдіяльності, виявлено процеси, які в ньому відбуваються і визначають стан енергоефективності національної економіки. Це дало змогу науково обґрунтувати необхідні цілі, функції і зміст механізмів державного управління, організаційно-інституційну і функціональну структуру системи державного управління, її повноваження та ресурсне забезпечення. 3. Удосконалено понятійний апарат державного управління у сфері енергоефективності, зокрема показано, що “ефективне” використання енергії – це відображення ефективності перетворення енергії (процесів переходу з одного стану в інший), яка визначається рівнем науково-технічного прогресу; “раціональне” використання енергії – це відображення обгрунтованості здійснення таких перетворень (раціональність способів та методів перетворення енергії), яка зумовлюється потребами та цінностями людини відповідно до рівня розвитку суспільства; “енергозбереження” – це результат діяльності, що приводить до збереження ПЕР у неперетвореному вигляді (“збереженні енергії”); “енергоефективність” – це стан системи, за якого досягнення цілей та виконання її функцій здійснюється при мінімальних витратах енергії. З урахуванням уточнення понятійного апарату на основі етапів реалізації потенціалу енергозбереження встановлено ієрархію цілей управлінських дій (також введено поняття “ринковий”, “економічний”, “науково-технічний”, “стратегічний”, “світоглядний” потенціал) та порядок застосування механізмів управління: механізми, пов’язані з втручанням в економічну діяльність суб’єктів господарювання або примусом, пов’язуються з ефективністю використання ПЕР як складовою, коли можливе чітке визначення вимог енергоефективності, а механізми, пов’язані з регулюванням звичок, поведінки та діяльності з питань енерговикористання, мають пов’язуватись із раціональністю використання ПЕР як складовою, коли неможливе встановлення чітких вимог. 4. Уточнено роль та місце енергоефективної економіки у системі забезпечення національної безпеки, доведено безальтернативність політики енергоефективності для України, яка при загостренні боротьби за світові ресурси стає умовою виживання окремої країни, гарантування її суверенітету. Показано, що зосередження уваги органів державного управління на питанні енергоефективності економіки, яке виникає в умовах обмеженого забезпечення енергоресурсами (період вичерпання основного джерела енергії та переходу до нового або ж у разі силового політичного обмеження поставок ПЕР), не дає змоги вирішити проблеми, оскільки при отриманні доступу до нових джерел енергії енергоефективність знову відносять до другорядних питань. З’ясовано, що така ситуація зумовлюється природою людини та підсилюється пануючою парадигмою економічних відносин, орієнтованою на стимулювання споживання та забезпечення ефективності вкладення капіталу. Закріплення енергоефективності серед цінностей та інтересів суспільства потребує впливу на саму природу існування людини, її ціннісну ієрархію щодо способів та напрямів використання енергії, що відображається як на побутовому рівні, так і на рівні ОПР при прийнятті рішень. Це приводить до необхідності застосування окремих управлінських впливів на формування особливого “енергозберігаючого” світогляду суспільства, орієнтованого на ефективність використання енергії як економікою загалом, так і безпосередньо людиною. 5. Сформовано комплекс базових теоретико-методологічних засад механізмів державного управління формуванням енергоефективної економіки, що сприяють новому баченню діяльності у цій сфері. Доведено необхідність існування та врахування “самовільного руху” соціальних систем незалежно від управлінських впливів, чим сформовано вимогу щодо забезпечення впливу суб’єкта управління на всі процеси, що визначають стан енергоефективності економіки. Подальшого розвитку дістав методологічний підхід щодо розрізнення та розмежування діяльності з “управління” та “керування” як таких, що передбачають, відповідно, використання ініціативи об’єкта управління завдяки наявності “самовільного руху” для узгодження цілей діяльності суб’єкта і об’єкта управління та регламентації суб’єктом окремих параметрів об’єкта. Уточнено принципи державного управління та регулювання діяльності підприємств, установ і організацій у сфері енергоефективності, цілі, завдання та зміст управлінських дій, що базуються на обмеженні та обґрунтуванні глибини втручання держави в економічні відносини суб’єктів господарювання в умовах ринкової економіки, визначального впливу культурного та економічного розвитку суспільства на стан енергоефективності. 6. Аргументовано необхідність виділення та нормативної регламентації проектно-аналітичної діяльності (рефлексії) органів державного управління шляхом розділення діяльності з “програмування” у традиційному розумінні на діяльність з програмування розвитку і реалізації політики та їх регламентації в результаті запровадження програм розвитку та реалізації. Таке розмежування діяльності дає змогу забезпечити послідовність та стабільність здійснення політики енергоефективності у разі зміни умов її реалізації шляхом розробки нових (модернізації) механізмів державного управління. Завдяки цьому вдається уникнути витрат часу та матеріальних ресурсів на виконання програм, які не відповідають реальним умовам реалізації і приймаються без конкретних проектів з чітким техніко-економічним обґрунтуванням. У процесі розроблення методологічної основи формування програми розвитку політики створено механізм розвитку мислення та розширення видів діяльності у певній сфері, що є одним із головних напрямів удосконалення теорії, який покликаний забезпечити здатність системи державного управління в реальному часі перепроектовувати, перебудовувати і переналагоджувати управлінські структури відповідно до реальної ситуації та цілей розвитку держави. Для операціоналізації тенденцій розвитку процесів на етапі програмування розвитку введено такі засоби, як “проблеми” та “події”, настання яких зумовлює запуск механізму програми розвитку. Таким чином, удосконалюються функції системи державного управління, зокрема щодо аналізу гіпотетичних “подій”, що зумовлює виникнення особливої, динамічної форми здійснення управлінської діяльності (відображення процесу в часі як ”густини” потоку подій”), орієнтованої на стратегічне управління тенденціями. 7. Розроблено комплексну модель системного дослідження механізмів державного управління формуванням енергоефективної економіки, яка враховує динамічний вплив різноманітних факторів. Визначено та досліджено різні типи факторів, закономірності їх впливу на енергоефективність національної економіки. Запропоновано комплекс методик щодо оцінки впливу факторів на агрегований показник енергоефективності, визначення пріоритетності застосування та моделювання управлінських дій. Комплексна модель дає змогу досліджувати як кількісні, так і якісні фактори впливу, що забезпечує можливість проведення комплексного, системного аналізу діяльності держави з регулювання процесів енергозабезпечення життєдіяльності суспільства та розробляти механізми державного управління, адекватні реальній ситуації та процесам, що відбуваються в економіці. Модель з достатнім рівнем достовірності відображає властивості, відношення та зв’язки системи державного управління, що дає змогу оцінити результативність та ефективність управлінських впливів. При цьому дістав подальшого розвитку метод системного аналізу об’єкта управління через його п’ятиаспектне представлення (структура зв’язків елементів, процеси системи, організаційна та функціональна структура, матеріал системи), який докладно розкриває характеристики об’єкта управління та створює методологічну основу щодо регламентації організаційної та функціональної структури, ресурсів і повноважень, системи державного управління політикою енергоефективності. 8. Доведено, що ефективність та результативність державного управління у сфері енергоефективності залежить від інтересів основних суспільних груп. Сьогодні це проявляється у позиції потужних фінансово-промислових груп (ФПГ), орієнтованих на отримання бажаної прибутковості за рахунок не зниження витрат (підвищення енергоефективності виробництва), а “неекономічних” методів господарювання (тінізація економіки), що істотно знижує ефективність механізмів державного управління. Моделювання управлінських впливів доводить, що одним із основних завдань системи державного управління є реальна політико-економічна підтримка енергоефективності, зокрема встановлення прозорих та неспотворених грошових розрахунків між постачальниками і споживачами енергії, зниження рівня тінізації економіки, впровадження ринкових механізмів ціноутворення на ПЕР, що змінить ставлення ФПГ до енергоефективності. 9. Уточнено систему показників оцінки стану енергоефективності національної економіки, зокрема обґрунтовано необхідність встановлення агрегованих показників оцінки стану енергоефективності економіки з урахуванням кліматичних та географічних умов, пріоритетів соціально-економічного розвитку, рівня добробуту громадян, їх ставлення до способів та напрямів використання енергії. Сформовано “дерево цілей” політики енергоефективності, яке дає змогу на різних управлінських рівнях (макро-, мезо-, мікро- та наноекономічний) визначати цілі та види управлінських впливів. При цьому доведено, що визначення цілей, функцій та змісту управлінських дій має базуватись на можливості чіткого та однозначного виділення сфери регулювання (об’єкта управління). Ступінь наближення до однозначної оцінки цих складових (однорідна, неоднорідна, змішана сфера регулювання) відображається у видах управлінських дій, функціях та завданнях механізмів державного регулювання. Для однорідної сфери регулювання рекомендується застосовувати механізми стандартизації, що не залежать від суб’єктивних чинників, зокрема: стандартизацію, екзаменування, ліцензування, інспектування. Для змішаної сфери регулювання рекомендується використовувати механізми регламентації діяльності з метою регулювання параметрів, які залежать від суб’єктивних чинників, зокрема: нормалізацію енергетичних витрат, енергетичні обстеження, контроль і планування, правила використання енергії та експлуатації будівель, сертифікацію, маркування, добровільну діяльність. Для неоднорідної сфери регулювання рекомендується застосовувати механізми формування норм бажаної поведінки та діяльності, зокрема: методичні вказівки щодо діяльності, посадові інструкції, стандарти якості управління та організації виробництва, популяризації та поширення інформації, здобуття освіти та підвищення кваліфікації у сфері енергоефективності. 10. Уточнено функції та завдання системи державного управління, а саме: економічне та цінове стимулювання енергоефективності, що впливає на всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм власності та виду діяльності, зокрема забезпечення неспотвореності розрахунків за енергію на основі реальної вартості ПЕР та врахування заходів щодо охорони довкілля; регулювання ефективності використання енергії (однорідна та змішана сфери), забезпечуючи обґрунтування та чіткий контроль за дотриманням певних параметрів діяльності об’єктів регулювання та стимулювання раціонального використання енергії (неоднорідна сфера регулювання), обумовлюючи процедуру діяльності у сфері енергоефективності; регламентація діяльності державних, комунальних підприємств та бюджетної сфери, застосування особливих механізмів фінансування проектів; стимулювання енергоефективності, залучаючи ініціативу суб’єктів господарювання (“самовільного руху”) до реалізації цільових проектів та програм; популяризація енергоефективності у суспільній свідомості; цілі, організаційну структуру та статус органу управління у сфері енергоефективності, основними завданнями якого є: визначення цілей політики та інтересів суб’єктів господарювання (аналітичне забезпечення); розробка законодавчого забезпечення управлінських впливів (нормативно-правове забезпечення); аналіз результативності управлінських впливів (супровід програм та проектів); популяризація, поширення інформації та інформаційне забезпечення управлінських впливів (інформаційна підтримка); наукові дослідження проблем державного управління політикою (наукове забезпечення); запровадження освітньо-навчальних програм та підвищення кваліфікації (кваліфікаційне забезпечення); проведення експертної оцінки стану енергоефективності, контроль за дотриманням законодавства (експертно-контрольне забезпечення); обмін “кращим” досвідом, трансфер знань та технологій (міжнародна співпраця). Обґрунтовано необхідність надання органу управління спеціального статусу органу виконавчої влади у сфері енергоефективності. 11. Удосконалено комплекс методик щодо розроблення та прийняття нормативно-правових актів у сфері енергоефективності, які забезпечують узгодження інтересів суб’єкта та об’єкта управління; використання власної ініціативи підприємств у підвищенні енергоефективності виробництва. Запропоновано механізми стимулювання підвищення енергоефективності технологічних процесів; фінансування енергозберігаючих заходів; поширення доступності енергоефективної техніки та матеріалів, залучення широкого кола суб’єктів господарювання до діяльності у цій сфері. 12. Основні наукові результати дисертаційного дослідження дають підстави запропонувати практичні рекомендації для органів влади в Україні, а саме: запровадити систему моніторингу стану енергоефективності економіки на основі системи показників її оцінки; підготувати та оприлюднити періодичну Національну доповідь з питань реалізації політики енергоефективності; здійснити перехід від організаційно-розпорядчого до проектного-аналітичного управління, що передбачає відмову від практики розподілу бюджетних коштів і виконання функцій розроблення та контролю за дотриманням механізмів фінансування проектів енергозбереження; застосувати “проектний” підхід до формування програм енергозбереження, що припускає сталість умов реалізації, чіткість визначення виконавців проектів, термінів виконання, наявність фінансування та відповідальність за виконання проектів; запровадити практику укладення добровільних угод між органами державної влади та об’єднаннями підприємств, окремими підприємствами та громадськими організаціями щодо діяльності у сфері енергоефективності; використовувати ринкові механізми стимулювання енергоефективності через запровадження екологічних (енергетичних) податків на споживання енергоресурсів; стимулюючої енергоефективність методології тарифоутворення на послуги з енергопостачання підприємств-монополістів; механізмів самофінансування проектів енергозбереження. Перспективними напрямами дослідження є: подальша деталізація та формалізація факторів впливу, удосконалення методів моделювання та оцінки впливу факторів на стан енергоефективності економіки, розроблення методології формування проектів політико-економічного стимулювання добровільної діяльності у цій сфері, удосконалення методів і механізмів економічного стимулювання енергоефективності та формування енергозберігаючого світогляду суспільства. | 