Анотація до роботи:

Биковська О. В. Теоретико-методичні основи позашкільної освіти в Україні.– Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки. – Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. – Київ, 2008.

Дисертаційне дослідження присвячене вирішенню питання теоретико-методичних основ позашкільної освіти в Україні. Розкрита історико-педагогічна сутність теорії та практики позашкільної освіти, встановлені основні хронологічні етапи становлення і розвитку позашкільних навчальних закладів. Проведено порівняльний аналіз сучасного стану позашкільної освіти в Україні та інших державах.

Здійснено наукове обґрунтування позашкільної освіти як системи, визначені її структура і компоненти. Розкрита система позашкільної освіти в аспекті різноманітних компонентів. Представлені організаційно-управлінські основи позашкільної освіти.

Розроблено методику позашкільної освіти на основі компетентнісного підходу та експериментально доведена ефективність її впровадження в позашкільних навчальних закладах, що сприяло підвищенню рівня освітніх досягнень учнів.

1. Дослідження логіко-історичної сутності теорії та практики позашкільної освіти показало, що проблема є досить актуальною. Необхідність і своєчасність її розробки зумовлені тим, що після нормативного закріплення статусу позашкільної освіти як складової безперервної освіти в Конституції України (1996), Законі України “Про освіту” (1991), Законі України “Про позашкільну освіту” (2000), Законі України “Про охорону дитинства” (2001) не проводилися спеціальні дослідження щодо цілісності теоретико-методичних основ позашкільної освіти, наукового обґрунтування її як системи.

2. Встановлено, що теоретико-методичні основи позашкільної освіти є головними положеннями про позашкільну освіту, що забезпечують розробку її мети, завдань, змісту, форм і методів. Вони базуються на системі наукових ідей, положень, концепцій, які становлять основу педагогіки, і пов’язані з такими науками, як психологія, філософія, соціологія, фізіологія, економіка, кіберне-тика тощо.

Узагальнення різних підходів, аналіз практики показав, що в сучасних умовах позашкільна освіта – це складова системи безперервної освіти, цілеспрямований процес і результат навчання, виховання, розвитку та соціалізації особистості у вільний час у позашкільних навчальних закладах та інших соціальних інституціях.

3. На основі систематизації та узагальнення розвитку позашкільної освіти виділено п’ять укрупнених хронологічних етапів: І етап – до Х ст., який характеризується створенням передумов виникнення позашкільної освіти, а також спрямуванням її змісту на оволодіння елементарними трудовими вміннями і навичками; ІІ етап – Х–ХV ст., де активізація освітньої діяльності призвела до розвитку шкільництва, позашкілля, появи перших методичних настанов, а також відкриття іноземних закладів, ознайомлення з іншими культурами; ІІІ етап – ХVI – початок ХХ ст., що полягав у подальшому розвитку позашкільної освіти, розширенні її змісту на засадах народних традицій, народної та козацької педагогіки, урізноманітненні форм організації в позашкільних та інших навчальних закладах; ІV етап – 2080-і рр. ХХ ст., де відбувалося розширення мережі позашкільних навчальних закладів, їх функціонування як центрів організаційно-масової та інструктивно-методичної роботи, формування позашкільної освіти як системи, розвиток змісту і форм її організації; V етап – сучасний, що розпочався у 1991 р. і характеризується становленням і розвитком системи позашкільної освіти, наданням їй статусу складової системи безперервної освіти України, пошуком нових науково обґрунтованих підходів до гарантованої успішної діяльності у сучасних умовах.

4. У процесі дослідження з’ясовано, що питанням позашкільної освіти приділяється значна увага в різних країнах світу, що зумовлено специфічним характером позашкілля, його впливом на емоційний, фізичний та інтелектуальний розвиток дітей та молоді, організацію їхнього вільного часу.

   На основі порівняльного аналізу сучасного стану позашкільної освіти в Україні з іншими європейськими державами, встановлена їх відмінність, а також спільність, що надає можливість для плідної співпраці, розширенню партнерських зв’язків, обміну досвідом роботи та є одним з важелів пози-тивного впливу на розвиток кожної країни, її соціальної і економічної сфери.

   З’ясовано, що в сучасних умовах державна політика України в галузі позашкільної освіти здійснюється на трьох рівнях – національному, обласному та місцевому.

   5. Науково-методологічне обґрунтування позашкільної освіти як системи показало, що вона є системним об’єктом, соціальним інститутом який розвивається й функціонує, зберігаючи свою сутність при зміні змісту і структури.

   Система позашкільної освіти в загальнометодологічному аспекті являє сукупність положень, що є предметом теорії систем, системного підходу, системного аналізу. Найбільш доцільним виявилося щодо системи позашкільної освіти застосувати такі поняття, як: елемент, компонент, підсистема, середовище, характеристика, стан, структура, модель, зв’язки.

   Узагальнюючи різні підходи щодо опису системи позашкільної освіти використано аналіз на трьох рівнях: з позиції розуміння системи позашкільної освіти як підсистеми; з позиції зовнішніх, цілісних якостей, що їй притаманні; з позиції внутрішньої будови і вкладу кожного компонента у формування цілісних якостей системи.

   6. У дослідженні встановлено, що cистемоутворюючим фактором системи позашкільної освіти є освітня діяльність у вільний час.

   Визначено, що структурними компонентами системи позашкільної освіти є: організаційні (нормативно-правові, організаційно-управлінські, кадрові, науково-методичні, фінансові та матеріально-технічні), змістові (природа, суспільство, культура, техніка, спорт), методичні (мета, зміст, форми, методи, засоби), процесуальні (навчання, виховання, розвиток, соціалізація), функціональні (дозвілля, пізнання, творчість), діяльнісні (художньо-естетичний, науково-технічний, еколого-натуралістичний, туристсько-краєзнавчий, гуманітарний та інші напрями), інституціональні (навчальні заклади, заклади культури, спорту, сім’я, організації). Кожен з даних компонентів є самостійним і являє собою систему нижчого порядку.

   7. У ході дослідження з’ясовано, що модель сучасної системи організаційного забезпечення позашкільної освіти створена на основі організаційних компонентів і передбачає наявність необхідних нормативно-правових документів; багаторівневої структури і різноманітних за типами, видами, чисельністю позашкільних навчальних закладів та інших соціальних інституцій; підготовлених педагогічних та інших працівників відповідної кваліфікації; наукових і методичних матеріалів та програмних розробок; коштів та відповідної матеріально-технічної бази.

   8. Дослідженням обґрунтовано, що у визначенні та розробці ефективної в сучасних умовах методики позашкільної освіти є доцільним використання компетентнісного підходу.

   Встановлено, що у структурі компетентностей, що складають основу реалізації компетентнісного підходу в позашкільній освіті, необхідно виділити пізнавальну, практичну, творчу і соціальну компетентності. Застосування цих компетентностей в методиці позашкільної освіти забезпечить оволодіння поняттями, знаннями, розширення наукового світогляду; формування практичних умінь та навичок; розвиток здібностей, нахилів, майстерності, уяви, творчості; загальну культуру особистості, вихованість, здатність до співпраці, прийняття рішень.

   9. У результаті дослідження розроблена методика позашкільної освіти на основі компетентнісного підходу за основними напрямами позашкільної освіти, структурованими за профілями навчання: художньо-естетичним (хорео-графічний, музичний, театральний, художній); науково-технічним (початково-технічний, спортивно-технічний, предметно-технічний, інформаційно-техніч-ний, художньо-технічний, виробничо-технічний); еколого-натуралістичним (екологічний, біологічний, сільськогосподарський, лісогосподарський, медич-ний, хімічний); туристсько-краєзнавчим (краєзнавчий, туристський, спортив-ний) та гуманітарним (суспільний, філологічний та соціальний). Дана методика розкривала мету, зміст, форми, методи і засоби позашкільної освіти.

   10. З’ясовано, що серед організаційних форм і методів найбільш оптимальними в методиці позашкільної освіти на основі компетентнісного підходу є групова та індивідуальна робота. Розроблена в процесі дослідження система організаційних форм і методів за чотирма етапами відкриває значні можливості для підвищення рівня освітніх досягнень учнів, якості та ефективності позашкільної освітньої діяльності.

   11. У процесі дослідження встановлено, що в сучасних умовах постає питання не про часткове вдосконалення окремих аспектів позашкільної освіти, а про підвищення її ролі і якості загалом як багатоаспектного суспільного явища, що містить соціальні та психолого-педагогічні, економічні та інші характеристики. Враховуючи багатоаспектість досліджуваного питання, апробація і впровадження розроблених теоретико-методичних основ позашкільної освіти на основі компетентнісного підходу здійснювалося на чотирьох рівнях: міжнародному, загальнодержавному, регіональному і локальному.

   12. Експериментальна перевірка запропонованої методики позашкільної освіти підтвердила її ефективність та доцільність застосування у позашкільних навчальних закладах. Рівень освітніх досягнень учнів позашкільних навчальних закладів у експериментальних групах порівняно з контрольними суттєво вищий.

   Водночас, проведене дослідження не претендує на вичерпне вирішення всіх питань розвитку позашкільної освіти. Ряд з них потребують подальшої теоретико-експериментальної розробки. Зокрема, важливим постає створення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників для системи позашкільної освіти, науково-методичного забезпечення позашкільних навчальних закладів.