Дисертація є самостійною роботою, в якій поглиблено дослідження теоретико-методологічних засад функціонування системи екологічного страхування на основі удосконалення механізму управління екологічними ризиками на об’єктах, діяльність яких спричиняє негативний вплив на життєдіяльність людини та довкілля. Сформульовані в дисертації наукові положення спрямовані на подальший розвиток системи екологічного страхування, як ефективного еколого-економічного інструментарію в сфері раціонального природокористування. З результатів дослідження витікають наступні висновки. 1. Для розвитку розгалуженої системи екологічного страхування в Україні вважаємо за доцільне використання цілісного підходу складовими елементами якого є: Національний фонд екологічного страхування, Державна та акціонерні страхові компанії і Національний пул екологічного страхування. Цілісний підхід до застосування системи екологічного страхування дозволить підприємствам, суб’єктам підприємницької діяльності передавати екологічні ризики (або їх частину) страховій організації, таким чином забезпечувати собі економічні та фінансові гарантії безпеки у разі настання страхового випадку. Так, якби підприємства Житомирської області застрахували свої екологічні ризики у 2002 р., то страховими організаціями було б відшкодовано підприємствам збитків в розмірі 2285,04 тис. грн. 2. В сфері природокористування основними видами екологічних ризиків є: природно-екологічний, техніко-екологічний, соціально-екологічний, еколого-нормативний, еколого-політичний, ризик стихійних техногенних впливів, поява яких обумовлена такими чинниками: бурхливим, часом неконтрольованим, розвитком науково-технічного прогресу, негативними змінами та погіршенням якості навколишнього природного середовища, деградацією, забрудненням та вичерпанням водних, земельних, біологічних та рекреаційних ресурсів; збільшенням як за кількістю, так і за масштабами техногенних аварій та катастроф. Складність мінімізації наслідків розповсюдження екологічних ризиків пов’язано не лише з недосконалістю техніко-виробничого процесу, але й недостатнім використанням еколого-економічного інструментарію щодо раціонального природокористування. 3. В рамках розробки концептуальних положень системи екологічного страхування удосконалений механізм використання екологічного аудиту, який служить потужним інформаційним ресурсом при проведенні екологічного страхування. Пріоритетними завданнями екологічного аудиту є: визначення ступеня екологічного ризику, що дає можливість віднести об’єкт до відповідної категорії екологічної безпеки, а це, в свою чергу, дозволить визначитись з основними методологічними та практичними питаннями екологічного страхування. 4. Розмір страхових тарифів у системі екологічного страхування відображається стохастичною залежністю ступеня небезпеки того чи іншого підприємства, виходячи з розміру показників збитків та кількості аварій (катастроф), що виникали на кожному конкретному суб’єкті господарювання. Розмір тарифної ставки повинен враховувати і забезпечувати економічні можливості страхувальників, необхідний рівень платоспроможності страховика, належний рівень захисту в межах страхової суми матеріальних, моральних і фінансових інтересів фізичних та юридичних осіб. 5. Використання в управлінській діяльності основних елементів системи “ризик-екологія” сприяє оптимізації шляхів протидії ризикам, в контексті застосування широкого спектра фінансових інструментів і, зокрема, страхування. Достоїнством такої системи є підвищення керованості екологічними процесами на підприємстві, що забезпечує екологізацію виробничих процесів, зниження ймовірності виникнення екологічних ризиків з негативними наслідками як для населення, так і для навколишнього природного середовища. 6. Для регулювання еколого-економічної ситуації розроблено алгоритм управління екологічними ризиками на об’єктах підвищеної небезпеки, який надає можливість оцінити рівень екологічної безпеки на підприємстві, прогнозувати ймовірність виникнення ризику, відпрацювати певну стратегію щодо управління та запобігання ризику, визначити прийнятний рівень ризику для підприємства або окремих технологічних процесів. Потенційним результатом використання зазначеного алгоритму є: зниження рівня антропогенного навантаження на населення та навколишнє природне середовище, підвищення рівня екологізації виробничих процесів на підприємстві, раціональне використання природних, трудових та матеріальних ресурсів. 7. Причинами виникнення екологічних ризиків в АПК є: негативний вплив техногенного, антропогенного, агрономічного та радіоактивного забруднення на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції; а також шкідливий вплив зовнішніх чинників, таких як діяльність промислових об’єктів, що призводить до забруднення сільськогосподарських угідь. Так, в зоні впливу промислових комплексів урожайність зернових культур зменшується на 20-30%, соняшнику – 15-20, овочів – 25-30, кормових культур – 23-28 і плодових – на 15 – 20 % . 8. Виходячи з наявної сукупності екологічних ризиків в аграрній сфері, розроблена імітаційна модель розвитку екологічного страхування в АПК, базовими елементами якої є: страхова компанія (в ролі страховика), підприємства-джерела підвищеної небезпеки та землекористувачі (в ролі страхувальників), юридичні та фізичні особи, на користь яких укладаються договори екологічного страхування. Зазначена модель формує еколого-економічну відповідальність у взаємовідносинах між землевласником і землекористувачем та іншими суб’єктами господарювання, а також безпосередньо із споживачами сільськогосподарської продукції. 9. При проведенні екологічного страхування в АПК за методичну базу для розрахунків страхових сум і страхових тарифів доцільно використовувати вартісну оцінку землі та середню врожайність сільськогосподарських культур. Так, при середній грошовій оцінці землі шести чорноземних районів Житомирської області в сумі 9631,9 грн./га і при врожайності пшениці в межах 50 ц/га оптимальний розмір страхової суми становитиме 2400 грн./га. Перевагою зазначеного методичного підходу є врахування якісного стану земельних масивів, що спрямоване на збереження екологічних властивостей землі та раціональне природокористування в аграрній сфері. 10. Регламентовані принципи договірних відносин, які визначають умови надання страхового захисту, права та обов’язки суб’єктів екологічного страхування розроблені відповідні “Правила страхування екологічної відповідальності суб’єктів господарювання”. Зазначені Правила відповідають чинному законодавству і можуть практично застосовуватись страховими компаніями при впровадженні цього виду страхування. |
