У висновках сформульовані основні підсумки дисертаційного дослідження, вказуються перспективи для подальшої розробки окресленої проблематики.
Вчення про аналогію буття у Томи Аквінського, на нашу думку, дозволяє відповісти на деякі сучасні актуальні проблеми філософської мови та її зв’язку з онтологією. Зокрема, можна з впевненістю твердити, що ця теорія пропонує нам своєрідний філософський метод, за допомогою якого в принципі можуть бути адекватно висловлені особливі засадничі поняття, які в середньовічній традиції називалися трансценденталіями, та які є найфундаментальнішими поняттями і філософії загалом, і окремих систем. Поняття “буття”, “сущого”, “істини”, “блага” тощо пронизують філософський дискурс, проте, на жаль, філософи дуже рідко доходять до серйозного аналізу самих засобів філософської мови, які уможливлюють не просто висловлення таких понять, а й саме групування навколо них філософського дослідження з відповідним утворенням філософських дисциплін, наприклад, метафізики чи етики. Тобто питання про застосування аналогії буття є питанням про можливість існування метафізики чи етики як таких.
Тим більше стає очевидною цінність проаналізованого вчення Томи Аквінського про аналогію буття для сучасних дискусій стосовно характеристик філософської мови, які, на жаль, проходять майже без звернення до тих унікальних можливостей, які пропонуть середньовічні теорії аналогії, серед яких доктрина Аквіната і його практика застосування цієї структури займають найголовніше місце. Сучасне обґрунтування легітимності використання філософської мови перебуває під впливом уявлення про те, що існують лише унівокативний та еквівокативний вжиток понять, і між ними немає нічого третього. Натомість томістичне вчення про аналогію буття чітко демонструє, що цей посередній між унівокативністю та еквівокативністю шлях, аналогічність, є не лише цілком реальним, а й дуже плідним з філософської точки зору. Саме він уможливлює в рамках теолого-філософської традиції певні позитивні висловолення про Абсолют, регулює співвідношення між трансцендентальним та трансцендентним вимірами блага, присутнього в речах і т. д.
Наведені у дисертації філософські міркування Томи Аквінського та інших філософів Середньовіччя і методично, і структурно співвідносяться з аналітичною традицією XX століття, і можуть представляти для неї органічні засоби розв’язань дуже подібних термінологічних і системних проблем, таких як питання про значення термінів “буття”, “суще”, “благо”, “відношення”, “референт”, “спосіб позначення” тощо.
Проаналізувавши у тексті дисертації уривки з творів Томи Аквінського, в яких застосовується вчення про аналогію буття, блага, та інших трансценденталій, а також розглянувши історико-філософські особливості появи самого вчення про аналогію, можна сформулювати низку висновків, які мають історико-філософське значення.
По-перше, існує особлива семантична структура, що пронизує теорію аналогії буття у Томи Аквінського. Вона природним чином має своє відображення і на суто лінгвістичному рівні, де аналогія, у значно точніший спосіб, ніж споріднена з нею метафора, ілюструє здатність філософської мови до вжитку засадничих понять у суттєво відмінних контекстах без втрати значимості. Аналогія у томістичному значенні співвідноситься з унікальним лінгвістичним явищем, поширеним у всіх формах значущої комунікації, завдяки якому мова отримує здатність до постійних змін і пристосувань до концептуальних потреб.
По-друге, головним призначенням вчення про аналогію буття у Томи Аквінського є збереження різноманітності на всіх рівнях – різноманітності проявів сущого, значень відповідних понять та наслідків відповідних суджень. При цьому аналогія уможливлює відносну поняттєву єдність при повазі до онтологічного факту множинності.
По-третє, надзвичайно різноманітне застосування теорії аналогії буття у філософії Томи Аквінського демонструє те, що саме поняття аналогії він вважає таким, що висловлене за аналогією. Подібно до того, як у випадку будь-якої предикації за аналогією можна виділити більш і менш властивий вжиток терміна, у випадку вживання самого поняття “аналогія” теж можна виділити більш властивий його вжиток стосовно поняття буття, котре застосовано відносно субстанції та акцидентів; стосовно відношення між Богом та світом тощо) та менш властивий (численні приклади яких було наведено у цій праці). Проте “менш властивий” в жодному разі не означає менш важливий. Адже, як було показано, застосування аналогії в етичній теорії дозволяє Томі прояснити співвідношення між значеннями таких засадничих понять етики, як благо, дія, чеснота тощо. Проте робить він це у унікальний спосіб у кожному з випадків, що демонструє нам те, що його уявлення є дуже актуальними для аналізу навіть і сучасних філософських проблем.
|
