1) Проведене дослідження проблеми виявило, що книгознавча галузь, пов’язана з вивченням книжкових пам’яток, вступила в такий період свого існування, коли різноаспектні дослідження та накопичений величезний емпіричний матеріал набули самодостатнього значення і потребують теоретико-методологічного опрацювання, узагальнення та трансформації в теоретичне знання. 2) Розгляд історії, теорії та практичної діяльності з рідкісними й цінними виданнями (книжковими пам’ятками) в бібліотечних фондах свідчить про формування книжкового пам’яткознавства як окремого напряму книгознавчої роботи в бібліотеках і самостійної галузі історико-книгознавчої знання з тенденцією виокремлення у самостійну дисципліну, що ґрунтується на засадах загального пам’яткознавства. Розроблено теоретико-методологічні основи книжкового пам’яткознавства, котре визначається як комплексна наукова дисципліна, що поєднує певні здобутки та методи історичної науки, пам’яткознавства, книгознавства, історії книги, бібліотекознавства, бібліографознавства, мистецтвознавства, музеєзнавства та інших спеціальних історичних дисциплін, а також наукових основ реставрації і консервації книжкових пам’яток. Об’єктом виступають книжкові пам’ятки, які виділяються за системою критеріїв. Предметом і основними завданнями книжкового пам’яткознавства є виявлення, вивчення та зберігання книжкових пам’яток у фондах бібліотек, музеїв, архівів, їх популяризація, укладання реєстрів та каталогів пам’яток, паспортизація колекцій. Книжкове пам’яткознавство має дуалістичний характер, оскільки одночасно є частиною пам’яткознавства та книгознавства. Як частина загального пам’яткознавства воно може бути визначене як спеціальне пам’яткознавство, а як частина книгознавства становить історико-книгознавчий напрям у бібліотекознавстві. Як система знань і галузь діяльності книжкове пам’яткознавство цілком поширюється на архівну та музейну сфери діяльності, хоча вони й мають свою пам’яткознавчу специфіку. 3) Запропонована концепція книжкового пам’яткознавства включає, з одного боку, всі найбільш раціональні аспекти теоретичних книгознавчих, бібліотекознавчих, бібліофільських і пам’яткознавчих концепцій, а з другого – спрямована на безпосереднє застосування науково обґрунтованих підходів і методів роботи з рідкісними й цінними книгами у практиці бібліотечної діяльності з фондами книжкових пам’яток. Теоретична база стає підґрунтям практичної роботи у відділах рідкісних книг наукових бібліотек, а також книгознавчих досліджень книжок – пам’яток історії та культури взагалі. Таким чином, книжкове пам’яткознавство можна, як прийнято в пам’яткознавстві загалом, поділити на теоретичне й практичне. 4) Аналіз виникнення, становлення й розвитку наукових знань стосовно різних категорій книжкових пам’яток дозволив визначити ядро системи знань щодо рідкісних і цінних книг, окреслити структуру цієї системи, що складається з таких елементів: сукупність критеріїв визначення рідкісних та цінних книжок, нормативно-правова база їх наукової експертизи, понятійний апарат, виявлення та організація фондів книжкових пам’яток у бібліотеках, їх облік, система збереження та єдині засади формування інформаційного ресурсу. 5) Розвинуто застосування терміну “книжкова пам’ятка” (введеного в обіг російськими книгознавцями в кінці 80-х рр. ХХ ст.), який ставить книжкові пам’ятки в один ряд з іншими пам’ятками історії та культури – археологічними, образотворчими, архітектурними, документальними та ін. З огляду на історію та специфіку українського книговидання й використання запропоновано розуміння книжкової пам’ятки відносно українських друків: вважати книжковими пам’ятками всі українські книжкові видання до 1922 року – часу становлення державної реєстрації друкованої продукції; шляхом експертної оцінки визначати українські книжкові пам’ятки до кінця 1945 р., більшість яких на сьогодні є рідкісними, оскільки значна частина видавничого репертуару цього часу була знищена з політичних причин і у зв’язку з війною та окупацією України. Теоретично книжковими пам’ятками можуть бути визнані й певні видання та примірники пізнішого часу, що також визначає експертиза. Підкреслено також розуміння, що українськими стародрукованими пам’ятками є не тільки кириличні стародруки, але й усі видання, випущені будь-якими шрифтами чи мовами на території етнічних українських земель, а також україномовні видання або книжки, надруковані для українського населення. 6) У дисертації представлено систематизоване книгознавче знання про принципи, методи та способи пізнання рідкісних і цінних книг, теоретичне наповнення дефініцій “рідкісна”, “цінна”, “особливо цінна”, “унікальна книга”, “стародрук”, “книжкова пам’ятка”, основні етапи та напрями розвитку понятійного апарату. Запропонована адекватна терміносистема для уніфікації існуючих понять з теми дослідження, уточнено їх розуміння, представлено власну класифікацію рідкісних видань і примірників. Доведено, що поняття “рідкісна” й “цінна” стосовно до книг не є синонімами: книга може бути рідкісною, проте не цінною, і навпаки. Лише поєднання цих двох складових робить книгу пам’яткою історії та культури або книжковою пам’яткою. Таким чином, не кожна фізично рідкісна книга є книжковою пам’яткою. З іншого боку, книжковою пам’яткою певної епохи чи певного суспільства в конкретний історичний період може бути пересічна книжка, зовсім не рідкісна, яка, проте, становить матеріальну пам’ятку свого часу і без якої представити адекватно розвиток суспільства, науки, культури у той чи інший період неможливо. 7) Проаналізовано факти з історії великих бібліотек Західної Європи, Росії, України й встановлено чітку закономірну тенденцію – виокремлення рукописів, стародруків і рідкісних видань із загальних фондів і організацію відповідних структурних підрозділів з метою створення таким книжкам особливих умов зберігання. На підставі архівних документів з історії Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського доведено, що організація тут від самого початку існування книгозбірні відділів рукописів і стародруків, а дещо пізніше підвідділу раритетів при відділі стародруків, було в руслі загальносвітової практики, схваленої спеціалістами на міжнародному рівні й закріпленої в рішеннях Конгресу бібліотечних працівників у Брюсселі ще 1923 року. Досвід Бібліотеки є моделлю розвитку теоретичних та практичних питань книжкового пам’яткознавства. 8) Аналіз сучасних світових, корпоративних і регіональних програм, які стосуються пам’яток історії та культури, зокрема – книжкових пам’яток, переконливо довів важливість діяльності щодо збереження, обліку, опису, інформаційного розкриття рукописних книг, стародруків та рідкісних видань, у т. ч. через укладання зведених баз даних пам’яток і виготовлення їх повнотекстових копій. Усвідомлення нагальної потреби робіт щодо збереження рукописної та книжкової спадщини, обліку її не тільки на рівні окремої бібліотеки, мережі бібліотек чи навіть держави, але й на рівні континенту чи загалом світу є об’єктивним явищем, яке назріло історично, має для цього теоретичні підвалини та технічні можливості. Встановлено, що завдання програм та їх наповнення значно відрізняються. Базові поняття, які використовуються в розглянутих програмах (документальний спадок, книги періоду ручного пресу, рідкісна, цінна книга, книжкова пам’ятка та ін.), визначаються різними термінами, що свідчить про наявність неузгоджених питань. Це негативно впливає на розвиток книжкового пам’яткознавства як наукової дисципліни та потребує реальної співпраці в цій галузі. 9) Характеристика нормативно-правової бази, що регулює правові відносини у бібліотечній та культурній сфері України, показує зростаючу увагу держави до книжкових пам’яток, проте певні проблеми, названі в дисертації, лишаються. Серед них: питання експертної оцінки книжкових пам’яток, виготовлення страхових копій у державному масштабі, підготовка “Положення про книжкові пам’ятки” як підзаконного акту до Закону України “Про бібліотеки і бібліотечну справу” та ін. Розвиток правової бази випереджає розвиток книжкового пам’яткознавства, і тому виникають складності під час реалізації певних програм, пов’язані з неузгодженістю в юридичних документах термінів, визначень, понять, змісту конкретної діяльності. 10) З’ясовано, що основними проблемами в організації роботи з укладання Державного реєстру книжкових пам’яток, які гальмують виконання цієї справи в межах держави загалом і в кожній бібліотеці зокрема, є відсутність належної координації цієї діяльності, недостатня популяризація та методична розробка даного завдання, невирішеність питань зведення інформації від бібліотек – учасниць проекту тощо. Тому в дисертації запропоновано шляхи реалізації даної діяльності, систему реєстрації в Державному реєстрі національного культурного надбання книжкових пам’яток (виходячи з того, що певне видання має бути зареєстроване один раз, із зазначенням кількості існуючих примірників і основних місць зберігання), незважаючи на їх відомчу приналежність до Національного музейного, архівного чи бібліотечного фонду. Наголошено на необхідності уніфікації описів книжкових пам’яток, з урахуванням принципових засад щодо укладання облікового реєстру книжкових пам’яток у сховищах держави, а не ґрунтовних наукових каталогів установ–фондоутримувачів, на базі представлених в дисертації методичних рекомендацій щодо опису окремих груп пам’яток та внесення до Реєстру основних даних. Передбачено організаційні засади проведення робіт в межах України: за кожним окремим розділом реєстру (інкунабули, палеотипи, стародруки кириличним, латинським, гражданським шрифтом, рукописні книги, рідкісні й цінні видання ХІХ–ХХ ст.) закріплюється конкретна установа, що є методичним центром створення даної бази даних пам’яток. Підкреслено, що до Державного реєстру вносяться описи книжкових пам’яток світового та державного рівнів, а на місцях ще створюються реєстри пам’яток місцевого значення. В окремому розділі реєстру пропонується фіксувати колекції – книжкові пам’ятки, що має забезпечити їх цілісність, неможливість розформування, вивезення за межі України як колекцій у цілому, так і окремих книжок з них, і таким чином відкласти на першому етапі попримірникову фіксацію в Державному реєстрі одиничних пам’яток, які входять до складу історичних колекцій. 11) На підставі узагальнення досвіду роботи у відділах стародруків і рідкісних видань та аналізу відповідної інструктивно-методичної літератури сформульовано основні вимоги до збереження книжкових пам’яток, їх обліку та опису. Серед них: суворий, чіткий облік, який передбачає, окрім звичайного сумарного та інвентарного, укладання ще паспортів на колекції книжкових пам’яток, детальні службові каталоги, які містять певні результати наукових досліджень, книгознавчі особливості примірників і таким чином гарантують неможливість підміни; регулярні перевірки наявності раритетів; більш жорсткий контроль за дотриманням оптимальних умов зберігання книжкових пам’яток (санітарно-гігієнічних, температурно-вологісних, світлових); належну систему охорони, що виключає можливість несанкціонованого виносу книжкових пам’яток, їх пошкодження під час обслуговування користувачів; розробку нормативної документації, що регламентує всі напрями діяльності спеціалізованих відділів рідкісних книг; правильне розміщення раритетів; вилучення з активного обігу унікальних книжок і виготовлення копій з метою збереження автентичного вигляду оригіналів як пам’яток певної епохи книжкової культури; основні засади консервації, стабілізації, реставрації книжкових пам’яток; сучасний рівень розгалуженого довідково-бібліографічного апарату. Підкреслено специфічні особливості опису інкунабул, іноземних стародруків ХVІ–ХVІІІ ст., кириличних стародруків, нелегальних та заборонених видань. Отже, представлено теоретичне узагальнення проблем виявлення, дослідження та збереження книжкових пам’яток, що складає основи книжкового пам’яткознавства, яке інтегрує історико-книгознавче, бібліотечно-бібліографознавче, пам’яткознавче та бібліофільське знання. Це має важливе наукове, соціально-культурне та практичне значення, оскільки регламентує розв’язання проблем щодо книжкових пам’яток цілісної галузі практичної діяльності бібліотек, архівів, музеїв, сприяє формуванню адекватного правового поля охорони національного культурного надбання. |
