1. Центральною ланкою вивчення соціокультурного розвитку регіону є виявлення особливостей його етноконфесійної системи. Етнічне і релігійне формують ядро регіональної своєрідності. Характер взаємодії між етнічними і конфесійними компонентами в регіоні дозволяє визначити перспективи його стійкого розвитку. 2. Територіальна етноконфесійна система (ТЕКС) представляє поліструктурну, динамічну спільність людей, що сформували традицію збереження особово-групових уявлень про власну соціокультурну унікальність, що виявляється в ситуаціях взаємодії з носіями інших поглядів, норм і цінностей в межах конкретної території. Головні компоненти ТЕКС групуються в три групи: функціональні, ситуативно-регуляторні і територіальні. Община або спільність людей, які мають етнічну і релігійну ідентичність, складає головний елемент функціональної характеристики ТЕКС. Ідентичність, що виникає на перетині етнічного і релігійного, отримала найменування соціокультурної, оскільки результати взаємодії етнічної і конфесійної ідентичностей виявляються в традиціях і цінностях культури людських колективів. Траєкторія взаємодії етнічного і конфесійного в регіоні формує етноконфесійну ситуацію – центральний компонент ситуативно-регуляторного блоку. Територіальний аспект етноконфесіональної системи припускає наявність у неї малюнка розповсюдження і локалізації наслідків взаємодії етнічних і конфесійних компонентів системи. Соціокультурні взаємодії локалізуються в межах зон, ареалів і районів, а також мають ядра локалізації етноконфесійних контактів в населених пунктах різного ієрархічного рангу. 3. Процеси, що виникають в ТЕКС, можна класифікувати як еволюційні і трансформаційні. Еволюційні процеси обумовлені соціально-економічним розвитком етноконфесійних спільнот. Вони визначають кількісні, а не якісні параметри розвитку цих спільнот. Трансформаційні процеси в ТЕКС, на відміну від еволюційних, можуть стати причиною зміни етнічної самосвідомості різних етносів. У число трансформаційних процесів включаються етнічна і конфесійна консолідація, інтеграція, а також їх антиподи – дезинтеграція, сегрегація. Виділяються специфічні процеси, характерні тільки для етнічної підсистеми ТЕКС. Серед них найчастіше аналізуються етнічна адаптація і асиміляція. У конфесійній підсистемі ТЕКС важче виявити «спеціалізовані» процеси, які мали б просторову висловленість. Суто конфесійним процесом можна вважати оформлення канонічного простору різних релігій. Канонічний простір має межі і власну динаміку. Він здатний диференціюватися в період церковних розколів, консолідуватися, політизуватися і радикалізуватися. 4. Процеси соціокультурного розвитку території формують сприятливий або ускладнений фон для здійснення ефективного управління регіоном. Керувати етноконфесійним різноманіттям можливо за допомогою стратегічного моделювання соціокультурних процесів, що виникають в регіоні. Стратегічне моделювання в географії отримало назву геостратегії. Сенс геостратегії в розробці методики виявлення диспропорцій, що виникають в соціокультурному розвитку регіону і створенні плану адаптації до них різних суспільних підсистем. 5. Для соціокультурного розвитку сучасного Криму властивий успадкований від минулих історичних періодів процес постійної зміни «керівних» або домінуючих етносів та їх релігій. Домінуючими прийнято називати групи людей, які мають чисельність, що стабільно зростає, і які виділяються в етнічній структурі регіону своїм прагненням до повсюдного розселення по його території. У історичній ретроспективі тенденцію соціокультурного домінування в Криму демонстрували два етноси: слов'янський (у складі своїх найбільш численних груп – росіян, українців і білорусів) і тюркський (у складі кримських татар). Аналогічно етнічному домінуванню в Криму спостерігалося релігійне переважання або ісламу, або православ'я. Сучасний період соціокультурного розвитку Криму характеризується ускладненням ситуації етноконфесійного домінування. На тлі демографічного спаду слов'янського етносу і зростання тюркського компоненту в етноконфесійній системі Криму зберігається соціокультурне домінування слов'ян в більшості його регіонів. Це виявляється в повсюдному розповсюдженні та укоріненості православних конфесій в Криму. Після 1995 р. в автономії з'явилися перші ознаки загострення в конфесійних взаєминах православної общини і мусульманської уми (общини віруючих) півострова. У основі цього загострення - політизування конфесійного компоненту етноконфесійної системи Криму. Іслам в Криму опинився під впливом керівної політичної сили кримських татар – Меджлісу. За іслам в Криму розвернулася справжня боротьба між «турецьким» і «арабським» напрямами в цій релігії. Арабський напрям в розвитку кримського ісламу є основним ретранслятором до Криму і України ідей так званого «жорсткого» або радикального ісламу. Православ'я в Криму було втягнуте у загальнодержавне протистояння церковних еліт за розподіл сфер канонічного впливу московського і київського патріархатів на території України. 6. Проведений аналіз території сучасного Криму дозволив виявити в його межах три типи регіонів, що розрізняються за характером локалізації соціокультурних процесів: статусні, еволюційні і реконструктивні. Всі три типи територій мають істотні відмінності за характером протікання в них демографічних і конфесійних процесів. Типологія території Криму за характером соціокультурного домінування етносів і конфесій дозволила прослідкувати можливості здійснення різних стратегій перетворення етноконфесійного простору півострова. В даний час таких стратегій дві: етноцентрична (національно-автономістська) і регіональна (територіально-автономістська). Суспільно-географічний варіант стратегії майбутнього розвитку етноконфесійної системи Криму полягає в розробці картографічного моніторингу погроз колективній безпеці народів Криму. Сенс концепції картографічного моніторингу погроз колективній безпеці народів Криму полягає у відстежуванні просторових форм культивування етнічної винятковості на півострові. В даний час в Криму відсутнє системне уявлення про чинники виникнення подібної загрози, дуже фрагментарні дослідження з радикалізації політичних еліт автономії, ігнорується можливість переформатування регіональної ідентичності кримчан на етноконфесійну ідентичність однієї з домінуючих в кримському співтоваристві етнічних груп. |