У роботі в межах комплексного підходу доведено, що процес тілесної самоідентифікації виступає першочерговим у процесі самонабуття людиною екзистенціального досвіду особистості, який постає комплексом природних, соціальних і культурних якостей людського тіла, полем взаємодії внутрішнього та зовнішнього життєвого простору людини. У дослідженні показано, що особиста ідентичність складається як співвідношення між ідентичністю як тотожністю, та ідентичністю як самістю. Тобто людина мусить досягти деяких “загальнолюдських стандартів”, створених культурою, але водночас, прагне визначити себе як індивідуальність, неповторну істоту. Звідси виходять дві перспективи погляду на власне тіло – тіло, яке є моїм, тобто має унікальні особисті ознаки, і тіло, яке є одним з-поміж інших тіл і яке порівнюється із загальними вимогами до людського тіла у даній культурі. Виходячи з цих положень, тілесна самоідентифікація визначається як процес набуття особистісної індивідуальності шляхом відтворення власного тілесного образу у співвіднесенні з антропо-культурними взірцями. У дослідженні доведено, що тілесна самоідентифікація грає основну роль в процесі особистісної самореалізації, оскільки тілесність є невід’ємною фундаментальною характеристикою людини, найбільш конкретною і безпосередньо даною для людини реальністю, і тому підґрунтям для успішної і гармонійної самореалізації особистості виступає адекватно реалізована тілесна самоідентифікація. В дисертаційній роботі проаналізовані взаємозв’язок і взаємозалежність між процесом самоідентифікації і культурою. Показано значущість самоідентифікації як процесу, завдяки якому людина засвоює культурний досвід, стає культурною, а також акцентована увага на детермінуючому впливі культури на процес набуття ідентичності. Аналіз особливостей процесу тілесної самоідентифікації в сучасних умовах свідчить про те, що під впливом кризи системи цінностей, контекстуалізації, фрагментарності, масофікації та інших трансформаційних процесів культури виникають різні форми кризи ідентичності: темпоральний хаос, сплеск нарцисизму або „нарцисичний безлад”, що призводить до кризи соціального життя, передовірення Іншим, замкнутість у субкультурах, маргінальність, патологічні форми віртуалізму. Разом з тим в роботі визначено, що в сучасних умовах все більшого акцентування якості життя людина прагне все більш широкої свободи індивідуального вибору життєвих стилів та індивідуального самовизначення. Людина у сучасному суспільстві більш тілесна, ніж колись раніше, тобто за тілом визнається більша значущість для людини. Тілесна самоідентифікація, з одного боку стає все більш детермінованою жорсткими стандартами, які висуває оточуюче соціальне середовище, з іншого боку набуває більшої свободи і різноманітності у виборі взірців, еталонів. Значні досягнення в медицині й біології ставлять людину перед численними спокусами стати “творцем свого тіла”. Сучасні технології вже сьогодні дають можливість модифікувати, реставрувати і, навіть, реконструювати власне тіло. Це супроводжується чисельними конфліктами з морально-етичними, правовими, релігійними та іншими діючими соціальними нормами. Але теоретична можливість вдосконалити себе тілесно, а через це більш “успішно” самоідентифікуватись, вимагає від людини прагнення до здійснення цієї мети, іноді будь-якою ціною. В основі цього прагнення лежить споконвічна мрія людства досягти безсмертя. Жадання безсмертя локалізується як деяка психологічна, індивідуально-практична установка і виражається в трепетному піклуванні про власне здоров’я, користуванні будь-якими “еліксирами життя”, і, як логічне продовження, використання сучасних медичних та біотехнологій. Людина бореться за найнеможливіше, демонструючи тим самим нічим необмежений, тотальний характер конфронтації з наявним буттям. Наростаюча індивідуалізація кожної особистості у сучасному суспільстві супроводжується переосмисленням моральних принципів. Прискорення змін, шалений темп життя вимагає від людини все більш зусиль для доказу власної значущості, причому не стільки іншим, скільки собі. І у зв’язку з цим в дослідженні обґрунтовується позиція, що людина повинна грати головну роль у процесі вибору того сценарію самоствердження, завдяки реалізації якого вона зможе відчути задоволення від самої себе, свого внутрішнього світу, і, звичайно, від свого тілесного явлення усьому навколишньому світові. Доведено, що для реалізації цієї мети в умовах трансформації культури необхідне становлення нового типу свідомості, де на перший план виходить усвідомлений самостійний вибір стратегії поведінки, а також відповідальність за здійснений вибір. Для ствердження нового, соціобіоетичного типу свідомості важливим є поворот до ціннісних систем, які б здійснювали регуляцію поведінки індивіда не ззовні, а зсередини. В дисертації доведена необхідність і актуальність філософського аналізу проблеми тілесності в контексті осмислення значення для сучасної людини власного тіла і меж своїх прав і можливостей на самодетермінацію і самоідентифікацію. Вона полягає у тому, що переосмислення і досягнення у суспільстві деякого консенсусу між філософськими, релігійними, морально-етичними, політико-правовими поглядами стосовно проблеми соматичних прав людини потрібне для подолання глобальної антропологічної кризи. |
