Анотація до роботи:

Деделюк Н.А. Традиції фізичного виховання Київської Русі та їх використання в загальноосвітній школі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з фізичного виховання і спорту за спеціальністю 24.00.02 – Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення. – Львівський державний інститут фізичної культури, Львів, 2004.

Об’єкт дослідження – традиції національної фізичної культури.

Предмет дослідження – традиції фізичного виховання Київської Русі та шляхи їх використання в освітньому процесі загальноосвітньої школи.

Наукова новизна – вперше комплексно досліджено теоретико-методичні основи, світоглядні аспекти та закономірності фізичного виховання в Київській Русі.

У роботі обґрунтовано світоглядні аспекти тіловиховання, розкрито сутність здорового способу життя в письмових пам’ятках ІХ – ХІV століть, подано засоби (народні ігри, танці, розваги, кулачні бої, боротьба, вправи з предметами, вправи з використанням засобів пересування, природні локомоції) та форми (народно-побутові, релігійно-культові, освітні, військово-фізичні, змагальні) фізичного виховання у Київській Русі. Розроблено шляхи використання традицій фізичного виховання в освітньому процесі загальноосвітньої школи, зокрема на уроках фізичної культури, під час проведення фізкультурно-оздоровчих заходів протягом навчального дня, у позакласній роботі та молодіжному дозвіллі. Результати дослідження впроваджено у практику роботи загальноосвітніх шкіл та вищих закладів освіти.

1. Сучасні наукові дослідження присвячені різним аспектам національних традицій фізичного виховання. Зокрема, досліджено педагогічні аспекти народної фізичної культури, особливості військово-фізичної підготовки та спортивно-гімнастичного руху в Україні, становлення фізичного виховання в календарній обрядовості українців. Ґрунтовно вивчено методичні та організаційні умови впровадження українських народних ігор у сучасних умовах. Водночас систематизованих досліджень традицій фізичного виховання Київської Русі не проводилося.

2. Національний ідеал тілесної і духовної досконалості, система побутових та святкових обрядів, вірувань, уявлень, звичаїв і ритуалів щодо тіловиховання визначали світоглядні основи фізичного виховання Київської Русі (родинно-побутова, профілактична, оздоровча, хвалебна, вегетаційна, спонукальна, релаксаційна). У свідомості давньоруського населення здоров’я і фізичні здібності мали надзвичайно важливе значення, забезпечували повноцінне життя, високопродуктивну працю та захист Батьківщини. Ідеал богатиря, який поєднує в собі високі моральні якості і фізичну досконалість, подано у фольклорних матеріалах, зокрема у билинах, веснянках та колядках.

3. Прийняття християнства вплинуло на всі сторони життя давньоруського населення, у тому числі і на фізичне виховання. З одного боку, у церковній та світській літературі ХІ – ХІІ ст. засуджували народні ігрища та розваги, які сприяли покращенню фізичного стану людей, з іншого – християнство пристосовувалося до язичницьких обрядів. Це яскраво простежується на прикладі пристосування календарних християнських свят до язичницьких, часткового засвоєння християнством язичницької обрядовості з набором фізичних вправ, ігор та боротьби.

4. У ІХ – ХІV ст. у Київській Русі було створено значну кількість літературних праць. Вони мали релігійний зміст і мету утвердити православну віру. Великого значення у них надавали питанням здорового способу життя, що забезпечувало підготовку молоді до трудової і військової діяльності. “Поучення” Володимира Мономаха подає універсальну систему здорового способу життя, що включає: продуктивну трудову діяльність, психічне здоров’я, рухову активність, загартування, раціональне харчування, особисту гігієну. Водночас в інших працях пропаґувалося верховенство душі над тілом, неґативне ставлення до народних ігор та забав.

5. Засоби фізичного виховання у Київській Русі поділяються на три основні групи: фізичні вправи, природні сили, гігієнічні чинники. Фізичні вправи поділяються на підгрупи залежно від специфіки рухової активності: народні ігри, танці та розваги (хороводи, танці, рухливі ігри, розваги, ігри з предметами), кулачні бої і боротьба (кулачні бої, боротьба, культові бої, рукопашний бій), вправи з предметами (палицями, зброєю, арканом, стрільба з лука), вправи з використанням засобів пересування (верхова їзда, веслування, пересування на лижах, катання на ковзанах, санках, крижинах), природні локомоції (ходьба, біг, стрибки, лазіння, перелізання, повзання, пірнання, плавання).

6. Форми фізичного виховання у Київській Русі були зумовлені світоглядом, звичаями та способом життя населення. Результати дослідження дозволили визначити такі форми: народно-побутові (сім’я, родина, парубочі і дівочі громади, “вулиці”, вечорниці), релігійно-культові (весняна, літня, осіння, зимова календарна обрядовість), освітні (княжі школи, монастирі, товариства стрільців, школи верхової їзди, фехтування), змагальні (“руські ігрища”, народні змагання), військово-фізична підготовка (військово-прикладна практика, військові походи, полювання, лицарські турніри).

7. На підставі аналізу наукової літератури, давньоруських літописів, етнографічних записів, археологічних знахідок, фольклорних матеріалів та результатів власного дослідження визначено основні закономірності функціонування фізичного виховання у Київській Русі: зв’язок фізичного виховання зі світоглядом, способом життя та місцем проживання населення; взаємопроникнення міжнаціональних елементів фізичного виховання; взаємозв’язок святково-ігрової діяльності та військово-фізичної підготовки; поступовий перехід до організованих форм фізичного виховання.

8. Доступність, емоційна насиченість та ефективність тіловиховання у Київській Русі дає можливість широкого використання цієї спадщини у сучасних формах фізкультурно-оздоровчої та спортивно-масової роботи школярів. До найперспективніших напрямків упровадження елементів фізичного виховання Київської Русі в загальноосвітню школі належать: уроки фізичної культури, фізкультурно-оздоровчі заходи протягом навчального дня, позакласна і позашкільна робота, молодіжне дозвілля.

9. Результати формуючого експерименту свідчать, що рівень знань школярів з історії фізичного виховання Київської Русі до початку експерименту був низьким (2,09-2,59 бала). Після експерименту рівень знань підвищився і становив 3,05-3,68 бала (Р<0,001). Найкраще учні знають засоби, форми фізичного виховання у Київській Русі та шляхи їх використання у сучасних умовах. Менш обізнані зі світоглядними аспектами фізичного виховання та сутністю тіловиховання в літературних пам’ятках. Після проведення спортивно-масових заходів з використанням традиційних фізичних вправ, зокрема “Княжих ігор”, у школярів значно підвищився інтерес до фізичного виховання і спорту, історії фізичної культури, що є основою для формування стійких переконань щодо необхідності здорового способу життя.

Подальшого дослідження потребують питання розвитку тіловиховання внаслідок іншоетнічних впливів, взаємозв’язку фізичного виховання з розвитком культури, військової справи, моральним, естетичним, трудовим та патріотичним вихованням.

Публікації автора:

1. Деделюк Н.А., Цьось А.В. Традиції фізичного виховання в Київській Русі. – Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004. – 192 с.

2. Деделюк Н.А. Використання традицій фізичного виховання населення Київської Русі у сучасних формах роботи з учнівською молоддю // Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. Вип. 7. – Л., 2003. – Т. 1. – С. 166-170.

3. Деделюк Н.А. Стратегія фізичного виховання дітей та молоді у Київській Русі // Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. Вип. 6. – Л., 2002. – Т. 1. – С. 26-28.

4. Деделюк Н.А. Народні ігри та розваги в системі фізичного виховання Київської Русі // Молода спортивна наука України: Зб. наук. пр. з галузі фіз. культури та спорту. Вип. 5. – Л., 2001. – Т. 1. – С. 58-61.

5. Деделюк Н.А. Форми фізичного виховання у Київській Русі // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2002. – № 2-3. – С. 120-123.

6. Деделюк Н.А. Військово-фізична підготовка дітей і молоді в Київській Русі // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр./ За ред. С.С.Єрмакова. – Х., 2000. – № 23. – С. 6-12.

7. Деделюк Н.А. Місце і значення ігор в Київській Русі // Фізичне виховання, спорт і культура здоров’я у сучасному суспільстві: Зб. наук. пр. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2002. – Т. 1. – С. 41-43.

8. Деделюк Н.А. Засоби та форми реалізації військово-фізичної підготовки у Київській Русі // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2001. – № 12. – С. 20-24.

9. Деделюк Н.А. Засоби та форми загартування в епоху Київської Русі // Сучасні проблеми фізичного виховання і спорту школярів та студентів в Україні: Матеріали ІІ Всеукр. студент. наук. конф. – Суми, 2002. – С. 36-40.

10. Деделюк Н.А. Розвиток боротьби в Київській Русі // Фізична культура, спорт та здоров’я нації: Зб. наук. пр. ІV Міжнар. наук.-практ. конф. – К.; Вінниця, 2001. – С. 82-86.

11. Деделюк Н.А. Ставлення до здоров’я і фізичної підготовленості давньоруського населення // Фізичне та валеологічне виховання студентської молоді: Зб. наук. пр. – Луганськ, 2000. – С. 78-79.

12. Деделюк Н.А. Народна фізична культура в Київській Русі // Тези першої наук.-практ. конф. професорсько-викладацького складу і студентів Луцького представництва відкритого міжнар. ун-ту розвитку людини “Україна”. – Луцьк, 2001. – С. 25-26.