Анотація до роботи:

Пенькова Оксана Борисівна. Традиції, свята та обрядовість населення Східної України в 1960-і – середині 1980-х рр.: державна політика й повсякденне життя. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Донецький національний університет, Донецьк, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню комплексу традицій, свят та обрядовості населення Східної України у 1960–1985 рр. На підставі аналізу різноманітних історичних джерел, як архівних, так і опублікованих: документів державних органів, статистичних даних, документів поточного діловодства, матеріалів Комісії по радянських традиціях, святах та обрядах при Раді Міністрів УРСР, періодичних видань, а також власних польових етнографічних матеріалів, даних усної історії, соціологічних опитувань автора, виявлено етнодемографічні та соціально-економічні чинники розвитку святковості й обрядовості. Як один з чинників розвитку розглянуто політику правлячої партії та радянської держави. Досліджено етапи становлення та принципи діяльності управлінського механізму реалізації свято-обрядотворчої політики. Розглянуто трансформацію сімейно-побутової обрядовості: весільної, пологової, поховально-поминальної та традиції гостини. Виявлені зміни у комплексі громадських традицій, свят і обрядів: календарних, професійно-трудових, державних. З’ясовані особливості побутування свят і обрядів. Розглянута державна політика щодо святковості й обрядовості та рівень її сприйняття у повсякденному житті населення Східної України.

У висновках підбито загальні підсумки дослідження.

1. Розвиток традицій, свят й обрядовості вивчався у дискурсах різних гуманітарних дисциплін, однак на сьогодні в історичній науці не існує спеціальної праці, присвяченої дослідженню формування та впливу державної політики на традиції, святковість й обрядовість та побутуванню їх у повсякденному житті населення Східної України у 1960-і – першій половині 1980-х рр. Ніхто з дослідників досі не підходив до аналізу святково-обрядової сфери з позицій людиновимірності історичного процесу.

Традиції, свята, обряди, а також звичаї, церемонії, ритуали складають цілісну святково-обрядову сферу суспільного життя, охоплюючи відносини між людьми у межах родини (сімейно-побутовий комплекс) та соціальної спільноти (громадський комплекс). Ця сфера вміщує соціально-психологічні та емоційні зв’язки між людьми, забезпечує самовідтворення культурно-соціальної дійсності на повсякденному рівні життя. Її характерною рисою є усталеність, але не статичність.

2. На розвиток святково-обрядової сфери суспільного життя Східної України у 1960-і – першій половині 1980-х років безпосередньо впливали етнічний, демографічний, соціально-економічний чинники. Своєрідність святково-обрядової традиції регіону визначалася перевагою українського населення, значною присутністю росіян, поліетнічністю. Індустріальний характер економіки, урбанізація, міксація населення підсилювали вплив партійно-державного апарату на повсякденне життя, прискорювали появу та закріплення святкових і обрядових новацій. Результатом трансформації типу сім’ї, збільшення питомої ваги міського населення, підвищення життєвого рівня стала індивідуалізація святковості. Зростання народонаселення викликало значний попит на нову родинну обрядовість, а демографічні проблеми – пошук державою додаткових важелів укріплення родини в царині свят і обрядів.

3. Партійно-державна політика в 1960-і – першій половині 1980-х рр. справила суттєвий вплив на традиції, свята, обрядовість населення Східної України, позначилася на їх повсякденному побутуванні. Така політика поступово формувалася впродовж радянського етапу історії та проводилася за агітаційно-пропагандистським, заборонно-каральним, свято-обрядотворчим напрямками. У 1960-і – першій половині 1980-х рр. внутрішній зміст кожного та співвідношення між ними зазнали принципових змін. Спрямованість агітаційно-пропагандистського напрямку стала не тільки антирелігійною, а, у більшій мірі, популяризаторською. Абсолютно новим було використання можливостей телебачення. Заборонно-каральна діяльність з агресивної перетворилася на приховану. Найбільші перетворення відбулись у свято-обрядотворчому напрямку. З другорядного, допоміжного він став провідним, самодостатнім, розповсюдився на всі святково-обрядові комплекси.

4. Сімейно-побутовий комплекс протягом досліджуваного періоду зазнав значних трансформацій. Весільна обрядовість, яка в сільській місцевості зберігалася у збіднених традиційних формах, а у містах – лише у вигляді вечірки, при непопулярності на Сході України вінчань, поповнилася офіційною церемонією Урочистої реєстрації шлюбу. Цивільний обряд виявився дійсно вдалим, одразу ж набув поширення та закріпився на рівні повсякдення. У сучасних умовах він з незначними змінами набув усталеності. Народна пологова обрядовість під впливом об’єктивних чинників й у містах, і в сільській місцевості втратила ритуальну складову та існувала лише у вигляді традицій, повір’їв, табу. Розповсюдження хрещень було більшим, ніж вінчань, та внаслідок державної каральної політики, вони стали більш відірваними в часі від народження дитини, за їх дотримання люди зазнавали утисків. Спочатку офіційна церемонія Урочистої реєстрації новонародженого на повсякденному рівні не була такою улюбленою, як реєстрація шлюбу. Згодом завдяки творчому підходу, на Сході України були знайдені досконаліші форми проведення обряду, що сприяло його популярності, навіть у сьогоденні. Найбільш усталеною і в сільській місцевості, і у містах виявилася поховальна обрядовість, з дуже стійкими дохристиянськими, і християнськими традиціями. До них додався ритуал громадської цивільної панахиди. На сьогоднішній день він закріпився на повсякденному рівні і разом з народними та релігійними обрядами складає єдиний комплекс. Протягом досліджуваного періоду, під впливом об’єктивних чинників набула поширення традиція гостини.

5. У громадському комплексі також відбулися принципові зміни. Внаслідок урбанізації і заборонної державної політики, календарні свята втратили свої регуляторні позиції, структурну цілісність, семантичне навантаження, але, попри все, залишилися важливою частиною побутової культури населення Східної України, особливо в сільській місцевості. Спроба держави трансформувати їх, вилучивши християнську складову, виявилася невдалою, лише свято Нового року поєднало і офіційний, і народний статус.

Професійно-трудові свята і обряди перетворилися на цілісну систему. Вони охопили все працююче населення та стали дуже популярними на Сході України. І сьогодні професійні свята залишаються частиною святкової культури громадян нашої держави.

Своєрідних трансформацій зазнали державні свята. Сприйняття населенням провідних радянських свят відображало ставлення до самої держави. Річниці революції на повсякденному рівні сприймалися як звичайні вихідні, першотравні повернулися до своїх календарних витоків. Головним патріотичним святом для східноукраїнського населення став День Перемоги у Великій Вітчизняній війні, гендерних перетворень зазнали 8 Березня та 23 лютого.

6. Побутування свят та обрядів у повсякденному житті населення Східної України у 1960-і – першій половині 1980-х рр. мало етнічні, соціальні, вікові, статеві та внутрішньорегіональні особливості. При розповсюдженні двомовності, переважанні російської мови в містах, вагомій частині російського населення, українська традиційна святковість й обрядовість виявилися домінантними. Зберігалася етнічна святкова культура інших народів, які компактно мешкали на Сході України, відбувалися процеси їх взаємовпливу та взаємозбагачення.

Берегинями української святково-обрядової традиції в сім’ї, значною мірою в робочому колективі були жінки. Вони також виявилися більш здатними до сприйняття обрядових новацій. Паралельно існували традиційна та державна системи включення дитини до соціуму через свята й обрядовість.

У Донбасі були відсутні суто міський та сільський типи святково-обрядової культури, переважали змішані та перехідні. Харківщина є більш контрастною в сенсі розмежування урбаністичної культури в обласному центрі та збереженні традиційних свят та обрядів сільським населенням.

7. Загалом розвиток традицій, свят, обрядовості населення Східної України в 1960-і – середині 1980-х рр. відбувався еволюційно, мав характер поступової модернізації. Наслідком суперечливої взаємодії об’єктивних чинників, державної політики та повсякдення були процеси збереження й втрати усталених святково-обрядових форм, їх трансформації та виникнення новацій. У 1960-і – першій половині 1980-х рр. у повсякденному житті мешканців Донбасу та Харківщини в різному ступені зберігалися народні та християнські традиції (в родинному комплексі та в календарних святах), а також святково-обрядові форми, які виникни на попередніх етапах радянської історії (державні свята). Трансформації були пов’язані зі зміною форми або змісту свята чи обряду. Так, модернізація форми відбулась у весільній, пологовій обрядовості, змісту – майже в усіх державних святах. Новації ініціювалися як державою, так і творчістю народу. Ставлення східноукраїнського населення до державного свято-обрядотворення репрезентує широкий спектр реакцій: від сприйняття (повного або часткового, творчого або ні, швидкого або повільного) до неприйняття. Частина новацій надалі зникала, інші – вкорінювалися й перетворювалися на традицію.

8. Матеріали, досліджені у дисертації, дозволяють дати певні практичні рекомендації політикуму, викладачам, науковцям:

У вирішенні завдання відродження національних традицій, яке постає сьогодні, треба враховувати, що держава володіє значним потенціалом впливу на святково-обрядову сферу життя населення. Але, щоб наслідки її діяльності у царині свят й обрядовості були вдалими, необхідно, щоб вони закріпилися на повсякденному рівні. Тому свято-обрядотворчій політиці повинні передувати наукові дослідження, вона має спиратися на вкорінені традиції, розуміти регіональні особливості. Успішне свято-обрядотворення потребує міцної матеріально-технічної бази, економічного підґрунтя, продуманого управлінського механізму впровадження, створення відповідної інфраструктури, організації підготовки кадрів тощо.

Дослідження традицій, свят та обрядовості має величезний потенціал для національного виховання: патріотичного, інтелектуального, морально-етичного, естетичного.

Матеріали дисертаційного дослідження можна використовувати в навчальному процесі – у викладанні курсів “Історія України”, “Етнологія”, “Культурологія”, „Українознавство” не тільки для студентів-істориків, але й для непрофільних спеціальностей.

Великі перспективи подальшого вивчення святково-обрядової сфери пов’язані з міждисциплінарними дослідженнями.

Публікації автора:

1. Професійні свята та трудова обрядовість в Донбасі (60-80 pp. XX cт.) // Нові сторінки історії Донбасу: Зб. статей. Кн.9 / Голов. ред. Лихолобова З.Г. – Донецьк: ДонНУ, 2002. – С.79 – 87 .

2. Традиционная обрядность и возрождение этнического самосознания народов современной Украины. // Наука. Релігія. Суспільство. – 2002. – №3. – С.69–72 .

3. Социальная и мировоззренческая функции семейно-бытовой обрядности в Украине в 60-80-е гг. ХХ ст. // Наука. Релігія. Суспільство. – 2002.–№.4.–С.115–119.

4. Календарні свята, звичаї та обрядовість Східної України (60-80 рр. ХХст.) // Історичні і політологічні дослідження. – №3/4. – 2003 – С.214–220.

5. Сімейно-побутова обрядовість в Донбасі (60–80-і pp. XXcт.) // Нові сторінки історії Донбасу: Зб. статей. Кн.10 / Голов. ред. Лихолобова З.Г. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – С.168–178 .

6. Феномен обрядовості: дефінітивні основи інтерпретації // Наука. Релігія. Суспільство. – 2003. – №4. – С.122–126.

7. Провідні державні свята Східної України (1960 – 1980-і рр.) // Наука. Релігія. Суспільство. – 2004. – №4. – С.205–210.

8. Розвиток святково-обрядової сфери Східної України у 1960-і – середині 1980-х рр.: історіографія проблеми // Нові сторінки історії Донбасу. Зб. статей. Кн.11 / Голов. ред. Лихолобова З.Г. – Донецьк: ДонНУ, 2004. - С.208–220.

9. Історія створення та основні напрямки діяльності комісій по радянських традиціях, святах та обрядовості в Донбасі (1960-і – сер. 1980-х рр.) // Нові сторінки історії Донбасу. Збірник статей. Кн.12. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – С.143–154 .

10. Семейно-бытовая обрядность в Украине: проблемы и пути развития // Анналы. Научно-публицистический альманах. – Донецк,1990. – С.16-24.

11. Традиції народної святкової культури та сучасні професійні свята (на прикладі Дня медичного працівника). // Медицина в художественных образах. Сб. статей. – Донецьк: Янтра, 2002. – С.363–369.

12. Свято Івана Купала в Україні (друга половина ХХ ст.): традиції та обрядовість, пов’язані з охороною здоров’я // Медицина в художніх образах: Зб. статей. Вип.2. – Донецьк: Національна спілка письменників України, журнал „Донбас”, 2003. – С.136–142 .

13. Свята та обрядовість України: стан наукової розробки проблеми // Українська народна культура: традиції та сучасність: Матеріали міжвузівської наук. конф. студентів та молодих вчених, Донецьк, 28 травня 2004 р. – Донецьк: ДонДМУ, 2004. – С.5–11.

14. Поховальні традиції, звичаї та обрядовість населення Східної України (60-і – 80-і рр. ХХ ст.) // Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження: Зб. Наук. праць. Т.4. – Донецьк, 2004. – С.112–116.

15. Родильні традиції, звичаї та обрядовість населення Східної України (60-і – 80-і рр. ХХ ст.) // Медицина в художніх образах: Зб. статей. Вип.3. – Донецьк: Норд-Прес, 2004. – С.136– 142 .

16. Дохристиянські й християнські рівні сімейно-побутової обрядовості в традиції Східної України // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник, 2005, Кн. І. – Л.: “Логос”, 2005. – С.72–78.

17. Оберегові й оздоровчі аспекти календарної осінньої обрядовості населення Східної України (1960-і – 1980-і рр.) // Медицина в художніх образах: Статті. Вип.3. – Донецьк: Норд-Прес, 2005. – С. 89 – 97.

18. Календарные праздники и обряды // История мировой и украинской культуры: Уч. пос. / Под общ. Ред. Заблоцкой К.В. – Донецк: Украинский культурологический центр, 1999. – С.275–281.

19. Традиційна культура українського народу // Українська і зарубіжна культура: Навч. пос. / За заг. Ред. Заблоцької К.В. – Донецк: Східний видавничий дім, 2001. – С.291–313 (у співавт. з Горбовою М.В.).