У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі щодо механізму трансформації агропромислового комплексу України в умовах перехідної економіки. Проведене дослідження дає підстави зробити наступні висновки теоретико-методологічного та аналітико-прикладного значення: трансформаційна концепція і модель господарського механізму суспільства включає його суб’єктно-об’єктну взаємодію, єдність мети, методів, засобів, форм і результатів дії; специфіка господарського механізму АПК як органічної системи, що заново створюється, зумовлена: поліморфізмом суб'єктів, форм господарювання і відносин власності; інтегральною економічною природою і функціональною метою комплексу; його галузевою, функціональною, просторовою, часовою і соціальною структурами; початковим пунктом ринкової трансформації господарського механізму АПК стала загальна криза його господарської системи, зумовлена суперечностями між суспільним змістом агропромислового виробництва і державно-монополістичною формою власності; економічними причинами трансформаційного спаду в АПК на початковому етапі його реформування стали: відмова від державного регулювання, розрив міжгалузевих зв'язків, інфляційний стрибок цін, відсутність інвестиційних джерел, монополізація промислової і торговельної сфер, тіньова економіка, неконкурентоспроможність вітчизняного агропромислового виробництва; суперечливість соціальної бази реформування АПК зумовлена різноспрямованими інтересами різних груп економічних суб'єктів, що формуються; відсутністю достатнього ринкового менталітету і досвіду, ігноруванням історичних традицій; формами розселення; слабкістю політичного представництва і суспільної організації працівників даної сфери; необхідне створення цілісного механізму державного регулювання соціально-ринкової трансформації і переходу до сталого розвитку АПК, що поєднує кейнсіанські і монетаристські заходи щодо забезпечення загальної макроекономічної стабілізації, створення резервів зростання, самозабезпечення країни продовольством та аграрною сировиною; пріоритетними повинні стати методи державного регулювання, спрямовані на підвищення еластичності та інтегральності соціально-економічної, організаційно-правової й функціональної структур АПК; формуючи нову організаційну структуру основну увагу слід зосередити як на розвитку особистих підсобних господарств населення, так й великого товарного аграрного виробництва індивідуальної та колективної форм господарювання; форми і засоби забезпечення фінансової стабілізації, міжгалузевого паритету цін, нормальної ефективності і ринкової адаптації підприємств комплексу повинні базуватися на впровадженні механізму цін (гарантованих і заставних, оптових і роздрібних); дотуванні і квотуванні продукції і фінансово-кредитній підтримці (субсидії, пільгові податки і кредити, страхові і резервні фонди); розвитку лізингу і маркетингу в їх діяльності; потенціал економічного зростання АПК включає такі елементи, як: інвестиційні цільові (галузеві, територіальні і міжгалузеві) програми розвитку; кваліфікація суб'єктів господарювання; пільгове оподаткування і кредитування інвестицій; бюджетне субсидування систем наукового забезпечення і підготовки кадрів, придбання засобів модернізації виробничо-технічної бази; централізовані і регіональні капіталовкладення; прискорена амортизація і компенсаційні виплати підприємствам; аналіз соціальних суперечностей ринкових перетворень в АПК, особливо в сільському господарстві, дає змогу сформулювати основи механізмів подолання різкої соціальної диференціації, стагнації демографічних процесів і деградації населення шляхом: забезпечення ефективної зайнятості і соціальної захищеності; розвитку соціальної інфраструктури; підвищення ефективного попиту і рівня життя; формування рівновагової стійкості середовища мешкання і господарювання; становлення приватного сектора на селі вимагає створення відповідного економічного й соціального середовища, соціально-психологічної ситуації, посилення соціально-відтворювальної (демографічної) функції сільської місцевості; особливості і неузгодженості процесу інтернаціоналізації господарської системи АПК у перехідній економіці, а також коротко- і довгострокові ефекти впливу об'єктивних умов і суб'єктів світового господарства на можливості стабілізації і зростання підприємств, галузей і сфер комплексу вимагають посилення внутрішнього і зовнішнього протекціонізму вітчизняних товаровиробників у галузі експорту-імпорту капіталів і товарів, технологій і послуг з метою досягнення необхідної відкритості і водночас збереження суверенітету в самозабезпеченні країни продовольством і сільськогосподарською сировиною; загальнодержавна стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності АПК має бути спрямована на забезпечення національних інтересів і балансів між вітчизняним виробництвом та імпортом, а також між внутрішнім споживанням й експортом; зовнішньоекономічна діяльність повинна залишатися багатовекторною, необхідно закріпити і розширити західну орієнтацію. Приєднання України до ГАТТ/ВТО сприятиме повнішій реалізації експортного потенціалу вітчизняних підприємств агропромислового комплексу і залученню іноземних інвестицій. Враховуючи сучасний стан агропромислового комплексу України в роботі виділено три основні етапи реалізації вітчизняної аграрної політики. Перший — стабілізаційний. На даному етапі розробити комплекс заходів щодо зупинення спаду виробництва та реалізації ключових напрямів його реформування: створити господарський механізм для ринкових реформ, започаткувати іпотечне кредитування, розробити загальну схему земельної реформи. Першочергове значення при цьому має організація раціонального використання наявного ресурсного потенціалу, концентрація фінансових і матеріально-технічних ресурсів на пріоритетних напрямах, застосування енерго- і ресурсозберігаючих технологій. Для цього потрібно сконцентрувати зусилля на мобілізації та використанні інвестицій, а також стимулюванні високопродуктивної праці та розвитку підприємництва в аграрній сфері. Другий етап — відновлювальний. Його мета — довести обсяги сільськогосподарського виробництва до рівня, який Україна вже мала, вийти на світовий ринок продовольства і завершити формування соціальної інфраструктури села з утворенням об'єктів комунальної власності. Третій етап — стратегічний. Йдеться про формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення розвитку АПК на основі збалансованих за структурою, кількістю ресурсів та обсягами виробництв. Вітчизняний АПК має бути виведений на рівень найрозвиненіших країн світу з тим, щоб Україна надійно посіла своє місце у світовому розподілі виробництва сільськогосподарської продукції та широкому асортименті товарів. Усвідомлюючи складність і масштабність порушених проблем і неможливість їх повного теоретичного аналізу в рамках проведеного дослідження автор сподівається, що отримані ним результати стануть своєрідним імпульсом до інших праць. Це дозволить детальніше вивчити і поглибити теорію соціально орієнтованої економічної трансформації АПК, розробити нові практичні рекомендації для успішного проведення ринкових реформ за умов економіки перехідного періоду. | 