Дослідження суті і змісту трансформації державної власності, визначення її місця і ролі в економічних системах розвинутих країн і в моделях перехідної економіки, а також практичного досвіду реформування економіки в Україні і в інших постсоціалистичних країнах, дають змогу зробити наступні висновки: 1. Правильний вибір форм і способів перетворення власності можна зробити лише на основі використання всіх здобутків сучасної економічної науки і насамперед теорії власності. Методологічний підхід дисертанта до визначення власності як певного набору правомочностей дає можливість визначити такі основні шляхи трансформації власності. Перший – пов'язаний з перерозподілом правомочностей між суб'єктами державної власності для більш ефективного управління державним майном і збереження державної власності як окремої форми. При цьому державні підприємства переводяться на режим «повного господарського ведення», комерціалізацію, на режим «оперативного управління» з неповною господарською самостійністю на статус орендного. Держава залишається власником стратегічно важливих об’єктів і через них реально впливає на процес суспільного відтворення. Другий тип роздержавлення пов'язаний зі зміною форми власності, переходу об’єктів власності з державного сектору в недержавний, він за своєю суттю виступає як приватизація, для якої характерним є перерозподіл прав власності. Способами приватизації можуть бути: акціонування, продаж об’єктів власності їх через аукціони, проведення через процедуру банкрутства та ін. 2. Основою нового типу суспільного устрою, характерного для сучасних розвинутих країн, є змішана економіка. Керуючись глобальними тенденціями розвитку світової економіки, дисертант сформулював основні риси змішаної економіки: демократизація власності, поєднання державного регулювання з механізмом ринкової саморегуляції економіки, її соціалізація, динамізм і ефективність, екологічна безпека і відкритість економіки. Причому демократизація власності розглядається як найважливіша характерна риса сучасних змішаних економічних систем. Тому саме вона виступає орієнтиром для перетворень у постсоціалістичних країнах. 3. Модель перехідної економіки – це теоретична концепція і заснована на ній економічна політика, спрямовані на забезпечення переходу від адміністративно-командної до ринкової системи за обов’язкового збереження державного регулювання економіки і соціальної спрямованості розвитку суспільного виробництва. Основні принципи побудови такої моделі: а) орієнтація перехідної економіки на формування багатоукладності, державне регулювання ключових соціально-економічних процесів, соціальну орієнтацію та поєднання високого динамізму розвитку з ефективністю виробництва; б) урахування нестійкості та багатоваріантності економічного розвитку в перехідний період; в) урахування впливу цивілізаційних, інституціональних факторів та рівня економічного розвитку кожної окремої країни. 5. Критичний аналіз української моделі перехідної економіки дав змогу визначити основні її вади. Спираючись на проведені теоретичні дослідження, дисертант критично проаналізував українські моделі перехідної економіки, що втілювались у життя останнє десятиріччя. Особливу увагу було приділено практиці інституційних перетворень та дієвості Програм соціально-економічного розвитку країни, які реалізовувались у ці роки. Державний і приватиний сектори економіки не було своєчасно підпорядковано завданню отримання максимального в кількісному і якісному відношенні соціального ефекту. 6. Обгрунтовано необхідність підвищення ролі держави в перехідній економіці, визначено її найважливіші функції. Держава відіграє роль верховного соціального арбітра і гаранта певного рівня соціального стану населення, організатора всіх трансформаційних процесів у економіці. 7. Проведений аналіз трансформації державної власності в Україні і в інших постсоціалістичних країнах дав змогу виявити істотні методологічні й організаційні прорахунки. Перш за все не були враховані глибокі зміни власності, що відбулися в попередній період (1985-1990 рр.). Водночас не був використаний багатий досвід розвинутих країн щодо демократизації власності в сучасних умовах. Помилковою була стратегія, спрямована на проголошення пріоритетною приватної власності, практично повне усунення колективної і недооцінювання державної власності. Перетворення власності, що відбувається, не створює ринкової структури економіки, властивої розвинутим країнам, а отже, і не формує адекватних ринкових відносин між суб'єктами ринку. Надання стихії ринку можливості встановлювати всі мікро- і макроекономічні пропорції призвело до втрати керованості економічними процесами. Головної мети приватизації - формування реальних господарів - не було досягнуто, насправді виникла приватна власність без ефективного і відповідального власника. Для української економіки характерним стає безперервний перерозподіл власності, а сама приватизація перетворилась у своєрідний бізнес. Деформація відносин власності створила умови для виникнення і тіньової економіки. Реалізація прийнятої програми приватизації передбачає приватизацію стратегічно важливих об’єктів, які посідають монопольне становище на національному ринку. Широке залучення до цього іноземних інвесторів (особливо транснаціональних корпорацій) створює реальну загрозу економічній безпеці і може спричинити негативні соціальні наслідки. Унаслідок деформації власності моделі перехідної економіки, що використовуються, виявилися зорієнтованими не на зростання добробуту і утвердження соціальної справедливості, а на значну соціальну диференціацію суспільства, різке падіння реальних доходів населення. Виникла небезпека деіндустріалізації, а отже, деградації робочої сили. У процесі приватизації критерій ефективності економіки не враховувався ні в короткостроковому, ні в середньостроковому аспектах, зважалося лише на можливість поповнення прибуткової частини бюджету. Мала місце повна зневага інвестиціями, соціальними потребами і екологічною безпекою. Відкритість економіки з чинника зростання ефективності стала засобом руйнації вітчизняної економіки. 8. Для подолання негативних наслідків, які виникли в процесі трансформації власності, в роботі обгрунтовано необхідність корекції курсу реформ з метою формування умов і становлення реального й ефективного власника, удосконалення ринкової інфраструктури і подолання інших перешкод у функціонуванні суб’єктів господарювання. Запропоновано систему заходів з ефективної реалізації державою її права власника на підприємствах державного сектору, посилення ефективності керування державними підприємствами, корпоративними правами в акціонерних товариствах, у проведенні ефективної дивідендної політики. Обгрунтовано недоцільність приватизації високорентабельних підприємств, які забезпечують значну частину надходжень до державного бюджету. Дисертант вважає, що в сучасних умовах є всі підстави для створення прибуткового державного сектору як основи стабільного розвитку економіки, а також постійного і надійного джерела надходження коштів до бюджету. Розроблено пропозиції про необхідність суттєвого вдосконалення механізму післяприватизаційної підтримки і захисту суб’єктів малої приватизації, а також щодо призупинення відчуження державного майна способами, не передбаченими законодавством про приватизацію. | 