Васильченко Зоя Миколаївна. Трансформація діяльності комерційних банків в економіці держави : дис... д-ра екон. наук: 08.04.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2006.
Анотація до роботи:
Васильченко З.М. Трансформація діяльності комерційних банків в економіці держави. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.04.01 – фінанси, грошовий обіг і кредит. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.
У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження сутності трансформації діяльності комерційних банків в економіці держави в умовах поглиблення ринкових засад її функціонування.
Обґрунтовано напрямки розвитку економіко-інституційних основ реструктуризації та реорганізації комерційних банків, умови забезпечення їхнього стабільного фінансового стану, концептуальні підходи до оцінки економічної безпеки банку. Визначено місце і значення банків у формуванні та розвитку фінансово-промислових об’єднань, розроблено пропозиції щодо стимулювання таких інтеграційних процесів у вітчизняній практиці. З’ясовано вплив процесів глобалізації на характер трансформації банківської діяльності та роль банківської системи в інтеграції України у світовий фінансовий ринок.
У дисертації проведено теоретичне узагальнення і здійснено нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні основних сутнісних аспектів трансформації діяльності комерційних банків та особливостей їх прояву в практичній площині в умовах поглиблення ринкових засад функціонування національної економіки. Це дало змогу сформулювати ряд висновків концептуально-теоретичного, методологічного та науково-практичного характеру, що забезпечує вирішення основних завдань дослідження відповідно до поставленої мети дисертації.
Економічне зростання і забезпечення ефективних умов для ринкового господарювання неможливе без програмної перебудови банківської діяльності та вдосконалення інституційної архітектоніки банківської системи країни. Вирішення цих складних завдань потребує адекватного позиціонування банку як суб’єкта економіки держави та визначення його ролі у процесах ринкових перетворень. За таких обставин правильніше при розкритті сутності банку виходити з терміна “інститут”, що підкреслює суспільне призначення банківської установи, для якої прибуток втрачає своє особливе значення лише як єдина і в кожному окремому випадку максимальна цільова змінна величина. Цілі ж банку лежать у площині інших, більш ємних цінностей: самодостатньої конкурентної поведінки як самостійного агента в економіці держави.
Виявлено, що у розвитку банківської системи України посилюються внутрішні структурні диспропорції: досягнуто межі інституційної концентрації на рівні 40-50 банків, які володіють переважною часткою сукупного власного капіталу і загальних активів. Решта банків практично втрачає роль фінансових посередників, здатних активно впливати на перебіг економічних процесів. Обґрунтовано, що суттєве відставання темпів росту капіталу банків від темпів росту їхніх активів провокує на майбутнє потрапляння банківського сектора економіки країни до інституційної пастки “швидкого зростання”. Низький рівень капіталізації банків почне обмежувати їхні можливості щодо нарощування обсягів кредитування саме у той час, коли зростаюча реальна економіка потребуватиме дедалі вагомішої фінансової підтримки з боку банківського сектора. Доведено, що досягнення сталого розвитку банківської системи та його підтримання забезпечує трансформація діяльності комерційних банків як її програмна перебудова. Відповідно до цього визначено сутність банківської реструктуризації як форми трансформації, що полягає в структурному перетворенні сфери банківської діяльності, та розвинуто її теоретико-правове поле.
3. Встановлено, що у світовій практиці держава відіграє активну роль у процесі запобігання банківським кризам чи подолання їх наслідків. У системі заходів із банківської реструктуризації запропоновано розв’язання проблеми неплатоспроможності чи підвищення ліквідності окремих банківських установ шляхом викупу у них державою “непрацюючих” активів. З’ясовано, що для роботи з проблемними банківськими активами доцільно створити спеціальну державну установу (Національну агенцію з реструктуризації кредитних організацій чи Національну агенцію з підтримки банків). Обґрунтовано доцільність обміну проблемних активів на боргові зобов’язання та акції цієї спеціалізованої установи або безпосередньо на боргові зобов’язання уряду за спеціально розробленими схемами. Управління проблемними кредитами запропоновано здійснювати за такими стратегіями: перша стратегія полягає у терміновому продажі активів з тим, аби уникнути подальшого зниження їх якості; альтернативна стратегія полягає у тому, що впродовж певного часу здійснюється управління проблемними активами і поступовий їх продаж з досягненням максимальної вартості на ринку.
4. Обґрунтовано, що уточненню реального рівня та підвищенню капіталізації банківських установ сприятиме: коригування структури портфеля активів у частині класифікованих активів за ступенем ризику; коригування ринкової вартості інвестиційного портфеля; виявлення фіктивної частини власного капіталу; зростання статутного фонду; випуск субординованих облігацій; збільшення фонду нерозподіленого прибутку; збільшення резервних фондів, які створюються за рахунок прибутку. Доведено економічну доцільність проведення реорганізації для тих банків, які вичерпали всі можливості нарощування капітальної бази і не досягли її необхідного рівня. Запропоновано розробити концепцію та програму участі держави в капіталі державних банків.
Визначено переваги, які досягаються банками при об’єднувальних формах реорганізації та сприяють активізації процесу консолідації банків: досягнення ефекту фінансової та операційної синергії; набуття бажаних темпів росту активів і збільшення рівня рентабельності за рахунок підвищення рівня капіталізації; завоювання нового сегмента ринку; можливість потрапити до числа кращих серед банків країни, регіону чи групи. Відстежено суперечливі тенденції концентрації капіталу банків у вітчизняній практиці, оскільки реорганізація, що має місце в Україні, призводить до “вимивання” регіональних банків. Аргументовано, що у площині врахування загальнодержавних інтересів доцільно зацікавити банки у консолідації шляхом запровадження: податкових пільг на перший час після об’єднання; пільг із відрахувань до фондів обов’язкових резервів; пільгового режиму капіталізації; адаптаційного періоду діяльності та індивідуальних економічних нормативів упродовж нього.
Підтверджено доцільність розв’язання проблеми централізації банківського капіталу через створення банківських об’єднань: холдингів і корпорацій. Законодавча неврегульованість цілого ряду аспектів діяльності банківських об’єднань стримує їх появу та розвиток. Запропоновано вирішувати дану суперечність через: розширення функціональної взаємодії материнського та дочірнього банків; запровадження переліку операцій та послуг, закріплених за об’єднаннями; розроблення процедури придбання дочірніх банків холдингом; розроблення схеми перехресного володіння акціями членів об’єднання (окрім материнського банку); надання дозволу на купівлю холдингом банків-банкрутів. Визначено, що банківські корпорації можуть виконувати функції регіональних міжбанківських розрахункових палат чи клірингових центрів.
Мета управління комерційним банком у процесі трансформації його діяльності визначається необхідністю підтримання належного рівня ліквідності та дохідності активів. Розроблено теоретичну модель управління ліквідністю банку, яка може слугувати основою для прийняття управлінських рішень, охоплюючи: комплексний аналіз дотримання банком сукупності економічних нормативів – обов’язкових, встановлених центробанком, та додаткових, встановлених банком для себе самостійно; оцінку збалансованості активних і пасивних операцій за сумами і строками з урахуванням динаміки оборотів коштів за відповідними статтями балансу й визначення на цій основі напрямів управління активами і пасивами; оцінку якості кредитного портфеля. Розроблено схему побудови реструктуризованого балансу банку і матриці позиціювання статей балансу, як похідної від нього форми, використання яких на практиці сприятиме формуванню оптимальної структури банківських активів і пасивів.
З’ясовано, що ступінь обґрунтованості банківської реструктуризації як складного різнопланового явища неможливо адекватно оцінити без визначення рівня економічної безпеки банку, якого було досягнуто внаслідок трансформації його діяльності. Розроблено методологічні підходи до оцінки економічної безпеки банку. Побудовано багаторівневу математичну модель визначення інтегрального показника економічної безпеки банку з використанням положень теорії надійності. Обґрунтовано, що розробка й оцінка стратегічних рішень з управління економічною безпекою банку спирається на трирівневу систему показників. Нижній, або перший рівень системи утворюють первісні показники фінансової звітності банку, – це вихідні дані для розрахунку спеціальних узагальнених показників. На другому рівні системи формується сукупність спеціальних узагальнених показників, які найбільшою мірою консолідують інформацію щодо управлінських процесів у банку, оскільки вони є аргументами інтегрального показника економічної безпеки банку. На верхньому – третьому рівні системи визначається інтегральний показник економічної безпеки банку, який відображає ступінь досягнення запланованих стратегічних цілей розвитку банку та коригує їх на перспективу.
Встановлено, що піраміда пріоритетів по входженню банків до фінансово-промислових груп має будуватися на основі переваг, які досягаються за рахунок таких виявлених можливостей: ефективно оперувати ресурсами різної “довжини”; оперативно формувати пули грошових коштів, утворених за рахунок надходжень з різних джерел; швидко покривати можливі збитки від ризиків на одному сегменті ринку прибутками від діяльності на іншому, тобто успішно існувати в умовах підвищених ризиків за рахунок їх абсорбції усіма членами групи; ефективно керувати потоками капіталів, використовуючи різноманітні фінансові інструменти; мінімізувати кредитний та інвестиційний ризики; реалізувати механізм перехресного володіння цінними паперами, що забезпечує не лише зв’язок економічних інтересів, а й взаємну участь у капіталах. Доведено, що роль універсального банку у складі ФПГ полягає у виконанні ним функцій фінансового ядра групи, який відповідає за формування спільної фінансової політики, та сформульовано її основні принципи.
Активізація процесу фінансово-промислової інтеграції та вдосконалення її механізму вимагають докорінного реформування вітчизняної законодавчої бази, яке запропоновано здійснювати за такими напрямами: надання можливості ініціювати інтеграційні процеси “знизу”, а саме з позицій банків; вирішення питання щодо існування таких об’єднань після того, як сплине термін реалізації державних програм; скасування заборони на виконання функцій головного підприємства банком та вимоги щодо участі у групі лише однієї банківської установи; запровадження пільг, зокрема, податкових; створення можливостей щодо інвестиційної підтримки тих галузей, які є об’єктом стратегічної зацікавленості банківських установ; запровадження переліку операцій, дозволених до виконання банками. Проаналізовано ризики неповернення інвестицій і кредитів у межах ФПГ та аргументовано, що їх можна мінімізувати за рахунок: перехресного володіння акціями підприємств, у які передбачається здійснити інвестиції; володіння банком контрольним пакетом акцій підприємства, в яке вкладаються кошти; можливості контролювати використання коштів через представника банку в раді директорів підприємств - учасників групи.
11. Виявлено, що традиційний зміст поняття „транснаціональний банк” (ТНБ) застарів і потребує нового осмислення, для чого запропоновано: розширення сфери застосування терміна ТНБ і запровадження розподілу ТНБ на різні групи (за розмірами, характером діяльності, масштабом закордонної мережі); окреме визначення для кожної групи банківських установ, які здійснюють активні операції на міжнародних ринках, з урахуванням змісту стратегії їх розвитку. З’ясовано, що перспектива економічної євроінтеграції України вимагатиме врахування особливостей нового явища єдиного банківського ринку. Визначено його сутність, що полягає у створенні умов для вільного пересування капіталу через кордони, гармонізації систем корпоративного оподаткування в межах Європейського Союзу з метою уникнення диспропорцій у банківських інвестиціях на його території, одержанні банками права засновувати свої філії, відділення та представництва і надавати широкий перелік обумовлених видів фінансових послуг на всій території ЄС.
12. Для запобігання негативним наслідкам від лібералізації фінансового ринку України та розширення сегмента іноземного банківського капіталу доцільно запровадити: перевірку заявок на відкриття філій іноземних банків, яка, зокрема, включає перевірку загального фінансового стану материнського банку; видачу дозволу на відкриття іноземних філій лише тих банків, які мають високий рейтинг надійності за оцінками провідних міжнародних рейтингових агентств та систему гарантування вкладів з вищими компенсаційними порогами, ніж в Україні; додаткові вимоги щодо мінімального рівня капіталізації; обмеження на деякі види операцій; укладення угод, які б передбачали зобов’язання наглядових органів країн місцезнаходження банків щодо здійснення нагляду за їх філіями на території України. Запропоновано розробити законопроект про регіональні інвестиції, за вимогами якого іноземні банківські установи матимуть певні зобов'язання щодо фінансування державних програм регіонального розвитку, в тому числі на пільгових умовах.
Публікації автора:
Монографії:
Васильченко З.М. Комерційні банки: реструктуризація та реорганізація. – К.: Кондор, 2004. – 528 с. (30,69 д.а.).
Фінансово-кредитні важелі регулювання економіки України в перехідний період / НАН України, Ін-т економіки. Ред. кол.: А.І.Даниленко / Відп. ред. / та ін. – Київ, 1998. – 242 с. (авторський матеріал – 1 д. а.).
Статті у наукових фахових виданнях:
Василик О.Д., Васильченко З.М. Основні напрямки реформи бюджетної системи України // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 1994. – Випуск 1. – С. 26-39 (1 д.а.; авторський матеріал – 0,7 д.а.). Автором проведено аналіз і вказано причини існування бюджетного дефіциту та шляхи його подолання.
Василик О.Д., Васильченко З.М. Фінансові проблеми органів місцевого самоврядування та управління // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 1995. – Випуск 2. – С. 63-72 (1 д.а.; авторський матеріал – 0,6 д.а.). Автором проаналізовано джерела доходів місцевих бюджетів, обґрунтовано необхідність та шляхи їх реформування.
Васильченко З.М. Доходи бюджету в системі управління економікою // Фінанси України. – 1997. – № 6. – С. 25-32 (0,6 д.а.).
Васильченко З.М. Про державне кредитування окремих галузей економіки // Банківська справа. – 1998. – № 4. – С. 34-39 (0,65 д.а.).
Васильченко З.М. Теорія і практика укладання строкових валютних контрактів // Банківська справа. – 1998. – № 1. – С. 46-55 (1 д.а.).
Васильченко З.М. Розрахунки платіжними картками в Україні: стан, проблеми та перспективи // Фінанси України. – 1998. –№ 10. –С. 74-83 (0,8 д.а.).
Васильченко З.М. Міжнародні платіжні розрахунки в євро // Фінанси України. – 1999. –№ 2. – С. 78-82 (0,5 д.а.).
Васильченко З.М. Офшор-бізнес та його економічна суть // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2000. – Випуск 46. – С. 8-10 (0,3 д.а.).
Васильченко З.М. Новий підхід до вивчення банківської справи // Банківська справа. – 2001. – № 6. – С. 59-61 (0,35 д.а.).
Васильченко З.М. Об’єктивна зумовленість інтеграції банківського і промислового капіталу в світовій практиці // Банківська справа. – 2002. – № 1. – С. 49-58 (0,8 д.а.).
Васильченко З.М. Кошти населення у формуванні фінансових ресурсів банків // Фінанси України. – 2002. – № 4. – С. 94-104 (0,8 д.а.).
Васильченко З.М. Нові підходи до залучення та захисту вкладів населення у вітчизняній банківській практиці // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2002. – Вип. 58. – С.21-26 (0,7 д.а.).
Васильченко З.М. Деякі аспекти створення банківських холдингових груп в Україні // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2002. – Випуск 59. – С.76-78 (0,5 д.а.).
Васильченко З.М. Порівняння форм і методів національного регулювання банківської діяльності // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. – Вип. 1. – С. 99-105 (0,6 д.а.).
Васильченко З.М. Аналіз структурних перетворень на ринку лізингових послуг // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2002. – Випуск 60. – С. 10-12 (0,5 д.а.).
Васильченко З.М. Сучасні форми конвергенції в міжнародних фінансах // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2002. – Випуск 61. – С. 100-103 (0,5 д.а.).
Васильченко З.М. Універсальний комерційний банк як центральна ланка фінансово - промислової групи // Банківська справа. – 2002. – № 5. – С. 42-51 (0,7 д.а.).
Васильченко З.М. Визначення вартості ресурсів комерційного банку // Фінанси України. – 2002. – № 12. – С. 95-102 (0,7 д.а.).
Васильченко З.М. Ліквідність комерційного банку та методи її підтримки // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2002. - Випуск 6. – С. 48-53 (0,55 д.а.).
Васильченко З.М. Консолідація банків та адекватність їх капіталу // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2003. – Випуск 66. – С. 40-43 (0,6 д.а.).
Васильченко З.М. Концептуальні основи визначення вартості банківської установи // Банківська справа. – 2003. – № 5. – С. 25-35 (0,9 д.а.).
Васильченко З.М. Якість активів як умова успішного функціонування комерційного банку // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2003. - Випуск 5. – С. 66-73 (0,6 д.а.).
Васильченко З.М. До питання створення банківських холдингових груп // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2004. – Випуск 68. – С. 21-23 (0,5 д.а.).
Васильченко З.М. Банківська діяльність в умовах глобалізації економіки // Фінанси України. – 2004. – № 5. – С. 124-131 (0,7 д.а.).
Васильченко З.М. Стратегічне планування розвитку банку // Тернопільська академія народного господарства: Наукові записки. – 2004. – Випуск 13. – С.170-175 (0,5 д.а.).
Васильченко З.М. Проблеми адаптації банківської системи України при її вступі до Світової організації торгівлі // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія: Економіка. – 2004. – Вип. 69. – С. 23-25 (0,5 д.а.).
Васильченко З.М. Капіталізація банків як ключова компонента стратегії зростання // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2004. – Випуск №5/2. – С.76-87 (0,9 д.а.).
Васильченко З.М. Структурні диспропорції у розвитку банківської системи України // Фінанси України. – 2005. – № 9. – С.140-150 (0,9 д.а.).
Статті в інших наукових збірниках і журналах:
Васильченко З.М. Оподаткування підприємств різних форм власності // Податки в Україні: теорія і практика: Збірник наукових праць Волинського державного університету імені Лесі Українки. – 1995. – Випуск 1. – С.105-108 (0,2 д.а.).
Васильченко З.М., Васильченко І.П. Основні положення викладання математики для економістів // Вісник Київського інституту “Слов’янський університет”. – 2000. – Випуск 6. – С. 60-64 (0,4 д.а.; авторський матеріал – 0,2 д.а.). Автором запропоновано методологічні підходи до викладання окремих тем з теорії фінансів мовою математики.
Васильченко З.М. До питання створення банківських об’єднань в Україні // Банківська система України: Міжнародна науково-практична конференція. Дніпропетровськ, лютий 2004 року. – Том 7. – С. 10-11 (0,2 д.а.).
Васильченко З.М. Роль банків у фінансуванні промислово-фінансових об’єднань // Розвиток фінансово-кредитних відносин: Всеукраїнська науково-практична конференція. Київ, лютий 2004 року. – К., 2004. – С. 28-32 (0,3 д.а.).
