Анотація до роботи:

Стасюк Л.О. Трансформація феномена українського кальвінізму в системі міжкультурних взаємодій. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.11 – релігієзнавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2007.

Дисертація є цілісним філософсько-релігієзнавчим дослідженням трансформації кальвінізму як специфічного феномена української духовної культури. У роботі осмислено сутність, основні тенденції становлення і функціональне буття кальвінізму в українському соціумі в умовах міжкультурних взаємодій.

Поширюючись у західноєвропейському й українському просторі, кальвінізм набуває нових форм і ознак при зіткненні з історичними, соціальними, політичними, економічними реаліями країн побутування та їхніми етнокультурними традиціями, адаптація до яких обумовлює здійснену авторкою періодизацію еволюції цієї ранньопротестантської конфесії. У дослідженні стверджується, що кальвінізм як релігійна система проявляє доктринальну сталість насамперед в антропологічному й еклезіологічному вченні, у збереженні витокових структурних і організаційних засад і динаміку ідейної культової та позакультової практики. Показано особливості еволюції міжконфесійних відносин і екуменічного потенціалу представників українського кальвінізму. На основі компаративного аналізу охарактеризовано зміст, структурну наповненість і видозміни у релігійній діяльності представників Української євангельсько-реформованої церкви і Закарпатської реформатської церкви у контексті праксеологічного виміру.

Ключові поняття: український кальвінізм, Українська євангельсько-реформована церква, Закарпатська реформатська церква, екзегеза, еклезіологія.

У ВИСНОВКАХ, підсумовуючи і узагальнюючи результати здійсненого дослідження засобом виокремлення чотирьох етапів трансформації віросповідних засад кальвінізму, дисертантка доводить, що така періодизація викликана специфікою його реагування на нові умови існування. Синусоїдна еволюція кальвінізму на другому і третьому етапах демонструє найглибше проникнення і найгнучкішу адаптаційну здатність кальвінізму серед протестантських конфесій в межах українського формату завдяки амбівалентному співіснуванню в його релігійній системі загальнохристиянських денаціональних принципів і векторизації на місцево-національний предикат.

Становлення українського кальвінізму і його трансформації є наслідком імплікації засадничих історичних, географічних, етнокультурних, соціополітичних і демографічних чинників. Природа феномена українського кальвінізму детермінована ренесансно-реформаційним періодом і подієвістю ХХ ст., географічним розташуванням України на перехресті різних культур і релігій, реаліями соціально-економічного, політичного і духовного поступу Польщі, Угорщини, Росії, України, особливостями державно-правових обмежень або заохочень (Закарпаття) кальвіністів, ідеологічно-організаційних процесів у католицькій, греко-католицькій і православній церквах, вітчизняною суспільно-економічною нестабільністю і реорганізацією українського суспільства. Індиферентність пересічного українця до церковно-конфесійних розбіжностей і змін, плюралізм і толерантність щодо інших конфесій обумовлені маргінальністю України, поєднаною з власною традиційною етнокультурною і християнською спадщиною, що, в свою чергу, зорієнтувало кальвіністів на середні соціальні прошарки і вплинуло на характер абсорбування й ступінь адаптації кальвінізму до місцевих умов.

Інтенсивність міжкультурних взаємодій корегує рівень розвитку духовно-практичної діяльності українського етносу. Завдяки геополітичному фактору, який визначає місце України в світовій цивілізації й детермінує різновекторність духовного поступу, феномен українського кальвінізму легітимізується в системі міжкультурних взаємодій і періодично позначається на зовнішніх інтенціях української культури.

Український кальвінізм ХVІ-ХVІІ ст. і УЄРЦ демонструють інтенсивність екуменічних відносин через відкритість до міжцерковного діалогу та співпрацю насамперед у позарелігійній сфері, чому сприяла взаємоприхильність кальвіністів і православних, яких поєднувала найбільша серед протестантських конфесій зовнішня подібність і догматична близькість, пізніше у ХХ ст. національно налаштованих репрезентів православ’я, греко-католицизму, протестантизму. Ці представники екуменічного руху, залишаючись у межах своєї богословської системи, маючи різні інтереси, шукають християнської єдності навколо однієї спільної мети, яка визначена історичними, політичними, соціокультурними факторами.

Сталість українського кальвінізму визначає побудова його богословської системи на основі абсолютного авторитету Біблії, першохристиянських символів віри, ранньоотцівської спадщини Іринея, Тертулліана, Августина, теологічних доробків насамперед Ж.Кальвіна, а також У.Цвінглі, Т.Беза, М.Буцера, стандартів Бельгійського віровизнання (1561 р.), Гейдельберзького катехізису (1563 р.), Канонів Дортського Синоду (1619 р.), Вестмінстерського визнання віри (1647-1648 рр.). Незмінність спостерігається в основних принципах релігійно-культової практики (заперечення театралізованих обрядодій, простота у богослужінні, прерогативність індивідуального спілкування з Богом, євангелізація, наголос на проповідництві, принципи народовладдя, виборність священиків тощо), в організації та структурі, що передбачає пресвітеріально-синодальний устрій, демократично-республіканську систему управління. Динамізм культивується у рівні освіченості й соціальному складі мирян, у превалюванні позакультової діяльності у суспільному (філантропія, євангелізація), політичному, культурному і релігійному бутті (міжконфесійна співпраця і діалог).

У період поширення кальвінізму на території Західної України і на Закарпатті спостерігаються такі спільні риси, як боротьба кальвіністів проти католицизму, пріоритетність власних інтересів над релігійними під час вибору в бік кальвінізму польських і угорських магнатів, серед яких кальвінізм максимально поширювався, толерантне ставлення до православних. Дистанціювання релігійної і позарелігійної практики Закарпатської реформатської церкви й Української євангельсько-реформованої церкви обумовлене конфесійно-культурними, етнічними, історичними, ідеологічними, політичними факторами.

Публікації автора:

1. Стасюк Л.О. Передумови реформаційних ідей в Україні у ХV-ХVІ ст. // Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень. Матеріали Міжнародної наукової конференції „Людина – світ – культура”. – К., 2004. – C. 640-642.

2. Стасюк Л.О. УЄРЦ: минуле й перспектива // Вісник Українського державного університету водного господарства та природокористування: збірник наукових праць. – Вип. 2 (26). – Рівне, 2004. – С. 421-427.

3. Стасюк Л. О. Нягівські повчання як пам’ятка прореформатської літератури // Українське релігієзнавство. – № 2 (30). – Київ, 2004. – С. 45-55.

4. Стасюк Л.О. Визначна пам’ятка раннього протестантизму в Україні // Практична філософія. – Київ: Центр практичної філософії, 2004. – № 4. – С. 139-153.

5. Стасюк Л.О. Національно-культурна детермінація Української євангельсько-реформованої церкви початку ХХ століття // Матеріали VІІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2005”. Т. 68. Філософія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – С. 44-46.

6. Стасюк Л.О. Еволюційні та світоглядні контури Закарпатської реформатської церкви // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Кн. 1. – Львів: Логос, 2005. – С. 554-560.

7. Стасюк Л.О. Роль реформатства в духовності українського суспільства // Матеріали ХVІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості”. – Донецьк, 2005. – С. 41-44.

8. Стасюк Л.О. Роль релігії в євроінтеграційних процесах // Україна в контексті євроінтеграції // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – Суми: Вид-во СумДУ, 2005. – С. 149-150.

9. Стасюк Л.О. Кальвінізм у становленні духовності українського народу: соціально-історичний аспект // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 50. – К.: Український центр духовної культури, 2005. – С. 172-182.

10. Стасюк Л.О. Визрівання реформаційних ідей в Україні ХVІ ст. у контексті її соціокультурного розвитку // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Кн. 1. – Львів: Логос, 2006. – С. 583-591.

11. Стасюк Л.О. Детермінанта sola fide у протестантському віровченні // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Дні науки – 2006”. Т. 31. – Філософія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – С. 70-72.

12. Стасюк Л.О. Біблія в системі реформатського віровчення // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Кн. 1. – Львів: Логос, 2007. – С. 583-591.

13. Стасюк Л.О. Генеалогія концепції напередвизначення в антропологічному зрізі кальвіністського віросповідання // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – Випуск 31, 2007. – С. 6-10.