Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Економіка промисловості


Ященко Юрій Петрович. Трансформація господарського механізму до ринкового типу (на прикладі ПЕК України): дисертація д-ра екон. наук: 08.07.01 / НАН України; Інститут економіки промисловості. - Донецьк, 2003.



Анотація до роботи:

Ященко Ю.П. Трансформація господарського механізму до ринкового типу (на прикладі ПЕК України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.01 - Економіка промисловості. - Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2003.

Дисертацію присвячено дослідженню законів та умов трансформації господарського механізму з метою опрацювання заходів та економічних інструментів ефективного входження виробничих комплексів України до системи ринкових відносин. Системно викладено теоретико-методологічні підходи до цілеспрямованого і послідовного розвитку господарського механізму та його складових. Запропоновано нові елементи економічного інструментарію, які дозволяють оцінювати якість, результативність і соціально-економічну ефективність функціонування господарського механізму та його ланок у перехідний період. На основі запропонованих теоретичних та методологічних підходів розроблено проекти перехідних форм господарського механізму і заходи щодо розвитку виробничих систем на рівні паливно-енергетичного комплексу в цілому, вугільної промисловості, електроенергетики та регіонів України.

Виконане наукове дослідження дозволило сформулювати низку висновків та пропозицій теоретико-методологічного, методичного і прикладного характеру, основні з яких полягають у такому:

1. Мета щодо необхідності наукового обґрунтування процесів розбудови в Україні нового господарського механізму на економічних засадах вимагає поглиблення відповідних економічних категорій, вивчення основи та суті перехідних процесів як у самому господарському механізмі, так і в середовищі його функціонування. Діалектичний підхід використано у поєднанні з іншими науковими методами, основу яких складають структурно-системний аналіз, логічне узагальнення, порівняльний і статистичний аналіз, економіко-математичне моделювання та соціологічні дослідження. Узагальнено значний обсяг статистичного матеріалу щодо ефективності функціонування виробничих систем, вітчизняний та світовий досвід реформування механізмів господарювання.

2. Форми та методи організації суспільного виробництва являють собою певну організаційну систему – господарський механізм. Ця категорія розкривається як діалектична система із взаємною обумовленістю, взаємним обмеженням та взаємопереходом складових елементів, що дозволяє вивчати господарський механізм як динамічну систему у розвитку.

Господарський механізм по суті є формою відображення, формою матеріалізації об’єктивних законів та закономірностей, які обумовлюють структуру, функціонування та розвиток суспільного виробництва. Чим більшою мірою господарський механізм є адаптованим до зазначених законів, тим він буде більш ефективним. Такий підхід дозволив запропонувати концепцію функціональної структури господарського механізму та обґрунтувати механізми перехідних процесів у формах і методах організації суспільного виробництва, створення кращих умов для цих процесів та досягнення максимальних результатів.

Теоретико-методологічні дослідження та узагальнення в сфері організації суспільного виробництва під час його переходу до ринкових умов господарювання дозволили розширити економічний інструментарій з вибору та оцінки варіантів розвитку, опрацювати окремі прикладні проекти і рекомендації з трансформації господарського механізму.

3. Умови, в яких Україні необхідно здійснювати перехід від державно-монопольної системи до ринкової форми господарювання, особливо стартові умови цього переходу, є, за світовим виміром, безпрецедентними. Історичною особливістю сучасної трансформації господарського механізму на пострадянському просторі є те, що матеріально-технічну базу суспільного виробництва складає високоінтегрований виробничий апарат, а не дрібне товарне виробництво, як це було раніше в інших країнах. Але при цьому виробничий апарат є лише частиною раніше цілісного виробничого комплексу.

Економічну основу суспільства на початку перехідного періоду складає тотально-державна власність на засоби виробництва, а не приватна власність. Товарне виробництво, за ринковими критеріями, є практично відсутнім (продукція виробляється не на продаж, а для прямого постачання за рознарядкою центру). При цьому об’єктивний механізм встановлення споживчої вартості, вартості та ціни продуктів виробництва відсутній. Замість цього діє централізоване цінопризначення за затратними принципами. Це позбавляє суспільне виробництво соціальних орієнтирів та зумовлює його надзвичайну матеріало- та енергоємність.

У цілому дію всіх об’єктивних законів розвитку суб’єктивно підмінено або блоковано державно-монопольною системою управління суспільним виробництвом, що обумовлювало схильність системи до стагнації та застою.

У зв’язку з цим перехід до ринкового типу господарського механізму потребував глибокого теоретичного осмислення і наукового обґрунтування як змісту, так і послідовності заходів, чіткої організації та управління їх реалізацією. Проте монопольну систему було скасовано досить поспішно, з випередженням політичних дій відносно економічних заходів. Це й обумовило великі соціально-економічні втрати суспільства, глибоку трансформаційну кризу.

4. Запропонована антикризова стратегія ґрунтується на виявленні комплексу суспільних протиріч, які обумовлюють актуальний стан виробничої системи. Система протиріч розглядається в ієрархії від геополітичного рівня до рівня безпосередньо первинної ланки виробництва. Суть антикризової стратегії полягає у визначенні механізму розв’язання цих протиріч у напрямку, що забезпечує розвиток виробничої системи.

Основним методом оптимізації розвитку виробничої системи в період глибокої реформації є метод міжгалузевого балансу, який надає можливість встановити ефективні міжгалузеві пропорції та рівноважні ціни. Це дозволяє при досягнутому рівні виробництва та наявних суспільних ресурсах максимізувати питому вагу доданої вартості у валовому внутрішньому продукті. Натак, максимізуються й власний інвестиційний потенціал та платіжоспроможний внутрішній попит при оптимальному фінансуванні соціальних, науково-технічних програм та програм розвитку інтелектуально-трудового потенціалу.

Рушійною силою розвитку господарського механізму є субординована система мотивів та стимулів особистості, колективу, соціальної групи. Для оцінки інтегрованого потенціалу цієї рушійної сили запропоновано методами соціологічного дослідження визначати мотиви господаря виробництва та мотиви найманого робітника.

Необхідний та достатній склад стратегічних заходів трансформації
господарського механізму має здійснюватись лише у певному порядку. На основі оцінки фінансово-економічного становища виробничої системи приймається рішення щодо необхідності її реформування. Наступним кроком є прогноз суспільних потреб та вивчення можливостей виробничої системи, обґрунтування можливих варіантів розвитку та планування заходів з його оптимізації. Тільки після цього концентрується інтелектуально-трудовий потенціал, формується матеріально-фінансове ядро трансформації та створюються структурні елементи нового господарського механізму.

5. Планування ефективних реформ та результативне управління розвитком господарського механізму потребує розширення можливостей економічного інструментарію щодо моделювання стану та прогнозування розвитку виробничих систем, адекватної оцінки ефективності їх функціонування. Підвищити можливості прогнозування очікуваних наслідків свідомої зміни умов виробництва та реформування господарського механізму дозволяє виділення в економіко-математичній моделі суспільного виробництва таких структурних підрозділів: виробництво енергії, виробництво сировини та конструкційних матеріалів, виробництво засобів виробництва, виробництво предметів споживання.

Комп’ютерне моделювання суспільного виробництва за опрацьованою блок-схемою та алгоритмом розрахунків дозволяє зробити висновок про певну обмеженість у виборі варіантів розвитку виробничої системи. Практично проблема полягає у тому, щоб за рахунок можливого обсягу щорічного введення в дію виробничих потужностей нового технічного рівня забезпечити максимальний результат у задоволенні зростаючих суспільних потреб.

У перехідний період традиційна суто вартісна оцінка результатів виробничо-економічної діяльності може бути вельми спотвореною. Це відбувається в результаті викривлення вартості продуктів виробництва через ще недостатній розвиток ринкових механізмів, інфляційний фактор та нееквівалентність поширеного в цей час бартерного товарообміну. Для економічної оцінки функціонування виробничих систем у такі періоди більш адекватним є енергетично-вартісний метод оцінки, який розкрито та опрацьовано в роботі.

Методика формування стратегії оптимальної трансформації виробничої системи та господарського механізму розкривається як обґрунтування послідовності дій суб’єкта, який здійснює управління реформою.

6. Обґрунтовані методологічні та теоретичні підходи до розуміння категорії господарського механізму у взаємодії його елементів та комплексному розвитку, опрацьовані методичні рекомендації дозволили розробити конкретні проекти нових елементів господарського механізму:

у цілому по ПЕК: механізм стратегії енергетичної безпеки України; механізм антикризової політики паливно-енергетичного комплексу України; механізми реструктуризації боргів та фінансового оздоровлення підприємств ПЕК; механізм державного інвестиційного фонду енергетичної безпеки;

у вугільній промисловості: схема та порядок реформування оргструктур галузі; механізм реалізації вугільної продукції, адаптований до ринкових відносин; механізм зняття протиріч та усунення чинників, що блокують розвиток вугільної промисловості;

в енергетиці: механізми реформування енергоринку України (найближча перспектива – удосконалення діючої системи енергоринку; середньострокова перспектива – суттєве зменшення адміністративно-регульованих функцій енергоринку; стратегічна перспектива – введення саморегульованих ринкових відносин і механізмів узгодження інтересів товаровиробників і споживачів на основі договірних цін); механізм усунення протиріч шляхом створення генеруючого пулу та Ради директорів оптового ринку електроенергії;

на регіональному рівні: механізми збалансування інтересів, прав, обов’язків та відповідальності у трирівневій системі (держава - регіон - підприємство); механізми програми реформування та перебудови виробничого комплексу регіону; механізми створення спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку; механізми створення інтегрованих паливно-енергетичних компаній.

7. Аналіз проблем із практичною реалізацією зазначених проектів
свідчить, що при опрацюванні подібних проектів та при їх впровадженні в умовах України необхідно враховувати закономірності процесів первинного накопичення приватних капіталів. Зараз стає очевидним, що такі процеси є обов’язковими при формуванні ринкового механізму. Однак створення приватних капіталів на основі державної власності в реальних умовах часто відбувається у неявній, тіньовій формі. Тому напрямами подальших досліджень мають бути поглиблення теоретичних та методичних підходів щодо створення системних елементів господарського механізму з урахуванням механізмів накопичення приватного та корпоративного капіталу, вивчення та теоретичне обґрунтування процесів, що відбуваються на стиках елементів господарського механізму, розширення та підвищення якості економічного інструментарію щодо моделювання та оцінки ефективності процесів суспільного виробництва.

СПИСОК