Здійснене системне дослідження проблеми трансформації концепції нейтралітету в умовах глобалізації дало підстави зробити такі висновки: 1. Загальною ознакою нейтралітету як феномену міжнародної практики є функція пристосування, максимально дієвої адаптації держави до нинішньої системи міжнародних відносин. Нейтралітет – це реакція елемента системи, яким є держава, на виклики, що загрожують їй чи всій системі загалом. Трансформації, які зазнав інститут нейтралітету протягом багатьох століть і різних міжнародних систем, доводить його динамічність, життєздатність і продуктивність. Еволюція концепту нейтралітету обумовила виникнення різних типів і форм нейтралітету. Попри деякі відмінності між ними, нейтралітет – це завжди одна з форм зовнішньополітичної стратегії держави. Вона може мати тимчасовий характер – евентуальний нейтралітет, або виражатися в усталеному зовнішньополітичному курсі – постійний нейтралітет, набувати форми нейтралітету за традицією або позаблоковості. Всі ці типи і форми нейтралітету відрізняються правовим змістом, методами регулювання, правами й обов’язками. В рамках загальноприйнятої сьогодні в політичній науці та міжнародному праві класифікації нейтральні країни характеризуються наступним чином: Швейцарія і Австрія – постійно нейтральні, Фінляндія здійснює політику неприєднання, Швеція – неприєднання у мирний час з метою бути нейтральною в разі війни (нейтралітет за традицією). Еволюція концепції нейтралітету в реаліях біполярної системи міжнародних відносин привела до виникнення політики позаблоковості. В постбіполярній системі позаблоковість не тільки не втратила, а й набула нового змісту. Нейтралітет відповідно до норм міжнародного права має бути визнаний міжнародною спільнотою або на рівні національного права (австрійський нейтралітет), або на рівні міжнародного договору (швейцарський). Натомність, позаблоковість є односторонньо задекларованим статусом, який не потребує міжнародно-правового закріплення – потрібно лише його позитивне сприйняття міжнародним співтовариством. Нейтральний статус обмежує державу шляхом заборони на участь у структурах колективної оборони і військових конфліктах. Статус позаблоковості означає більш широкі можливості для держави, обмежуючи її зовнішньополітичну діяльність лише забороною на участь у військових блоках. 2. Сучасний етап трансформації іінституту нейтралітету найбільшою мірою детермінується процесами глобалізації. Насамперед, на еволюцію нейтралітету впливають такі процеси, як транснаціоналізація світової економіки, гомогенізація й універсалізація світу, “розмивання” національних кордонів, зменшення ролі та зміна функцій національних держав, перерозподіл владних повноважень з національного на глобальний рівень, а також поява нових суб’єктів влади, таких, як міжнародні регулюючі органи. 3. Класичний нейтралітет передбачає однаковою мірою як невтручання в будь-які міжнародні конфлікти, так і недопустимість зобов’язань щодо спільних дій. В біполярній системі пріоритетом міжнародної діяльності нейтралів було підтвердження відсутності ворожих намірів. За часів “холодної війни” разом з державами, які не приєдналися, нейтральні країни відігравали важливу роль посередників між військово-політичними союзами – НАТО та ОВД. Геополітичні зрушення , що сталися наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст., поглиблення процесу глобалізації поряд зі зростаючою привабливістю ідеї економічного, соціального, політичного об’єднання Європи спричинили серйозну трансформацію концепту нейтралітету. Протягом останніх двох десятиліть нейтральні держави дедалі більше втягуються у справи світового співтовариства. Розширення співробітництва нейтральних країн з міжнародними організаціями, насамперед, з ООН, а також з Європейським Союзом і вступ до нього Австрії, Фінляндії та Швеції означає перегляд попереднього змісту концепту нейтралітету. Сьогодні ознакою зовнішньої політики нейтральних країн Європи є більш вільне розуміння політики нейтралітету і позаблоковості. Наприклад, Австрія задіяна у миротворчих операціях НАТО, Швеція і Фінляндія беруть участь не тільки в політичних, а й у воєнних акціях ООН. Найбільш консервативною в трактуванні нейтралітету залишається Швейцарія – вона не вступила в ЄС, хоча участь в економічних союзах не суперечить нейтральному статусові. Вступ до НАТО не розглядається в Швейцарії навіть як можлива перспектива. Проте загалом дослідження національних концепцій нейтралітету групи європейських країн дає підстави до висновку, що співробітництво з військовими союзами зараз вважається цілком прийнятною для нейтралів практикою, звісно, якщо вона не призводить до зобов’язань про взаємодопомогу в разі війни та утворення на територіях нейтральних держав іноземних військових баз. 4. Сам факт трансформації інституту нейтралітету відповідно умов глобалізації свідчить про життєздатність феномену нейтралітету. В близькому майбутньому нейтралітет не вичерпає себе, оскільки залишається чи не найефективнішим засобом ведення політики в умовах нестабільності міжнародної системи або в ситуації, коли, виникнувши, нова держава змушена визначатися з орієнтирами в зовнішній політиці й вирішувати внутрішні проблеми. Виходячи з досвіду минулого століття, можна констатувати, що концепт нейтралітету довів свою життєздатність, пройшовши випробування екстремальними періодами свого історичного розвитку. Більше того, нейтралітет, переставши бути суто європейським феноменом, набув глобального впливу, що, насамперед, виразилося у створенні Руху неприєднання. Досвід “країн, які не приєдналися” переконливо свідчить, що нейтралітет не можна вважати адекватним ізоляціонізмові, відгородженню від світу міжнародно-правовою стіною. Нейтралітет відіграє роль своєрідного фільтру, який захищає країну від негативних впливів наслідків боротьби зовнішніх сил, а також дає їй можливість зосередитись на ефективному вирішенні нагальних внутрішніх проблем, даючи змогу при цьому поглиблювати міжнародне співробітництво в контексті власних національних інтересів. Через те, створюючи умови для динамічного внутрішнього економічного й демократичного розвитку, нейтралітет має не тільки зовнішній, а й не менш важливий внутрішній вимір. Вельми показово – найбільш високий рівень життя в Європі демонструють саме нейтральні країни. Аналіз концептуальних засад нейтралітету та особливостей його втілення в зовнішньополітичну практику нейтральних країн Європи, показує, що Швейцарія, Швеція, Австрія та Фінляндія намагаються найбільш ефективно використовувати переваги нейтралітету в умовах глобалізації, максимально адаптуючи його до сучасних реалій міжнародного життя. Хоча сьогодні в постбіполярному світі роль нейтральних країн не надто велика, однак, з огляду на існуючі суперечності та ймовірні конфлікти, для держав з нейтральним статусом відкриваються потенційно великі можливості щодо виконання їх традиційної місії посередництва. Отже, в умовах формування багатополярної системи міжнародних відносин і нової системи європейської безпеки нейтралітет може стати одним з важливих елементів їх функціонування. 5. Проголосивши на початку існування незалежної української держави нейтральний і позаблоковий статус, вітчизняна політико-державна еліта не змогла, на думку авторки, використати всі його переваги. Пошук геостратегічних пріоритетів практично нівелював ідею нейтралітету та позаблоковості в розбудові зовнішньої політики України. Концепція “багатовекторності”, що в другій половині 90-х років превалювала як в українській зовнішній політиці, так і в політичній науці, у свою чергу протягом останніх років була витіснена концепцією “євроатлантичної інтеграції”. Вступ України в НАТО автоматично ліквідує її нейтральний і позаблоковий статус. Як відомо, перспектива приєднання нашої країни до Північноатлантичного альянсу викликає в українському суспільстві більш ніж неоднозначну реакцію. Прибічники євроатлантичної інтеграції аргументують її доцільність декількома факторами. Наприклад: а) цілі НАТО після закінчення „холодної війни” дещо змінились, в першу чергу, в бік надання гуманітарної допомоги; б) членство в НАТО полегшить інтеграцію України до західноєвропейських структур; в) через вступ до Альянсу Україна стане невід’ємною частиною нової європейської системи безпеки. На нашу думку, роль НАТО у воєнних операціях останніх років переконливо показує, що Північноатлантичний альянс залишається, в першу чергу, військово-політичним блоком і говорити про його трансформацію передчасно. Сумнівні також посилання на значення НАТО щодо вирішення питання входження до економічних та політичних структур об’єднаної Європи. Марність такого шляху випробувала Туреччина, яку активне членство в НАТО не позбавило серйозних проблем щодо вступу до Європейського Союзу. Критеріями для успішної європейської інтеграції, безумовно найважливішої стратегічної мети України, є не участь у військових союзах, а адаптація до загальноєвропейських стандартів у всіх сферах економічного, державного і суспільного життя. Нейтралітет і позаблоковість створюють для цього на сучасному етапі максимально сприятливі умови, а відхід від них означає, що Україна стає об’єктом глобальних геополітичних змагань. Сьогодні, через півтора десятиліття після здобуття незалежності, Україна все ще перебуває на етапі геополітичної ідентифікації. На процес визначення впливають різні чинники. Серед них – глобальні: у 2005 році, по закінченні останньої хвилі розширення Європейського Союзу, в Європі знову сформувалися два економічні блоки – ЄС і ЄврАзЕС (за патронатом Росії), а також два блоки безпеки – НАТО і Організація колективної безпеки під егідою Росії; процес формування багатополярної системи міжнародних відносин триває, як і процес складання системи європейської безпеки. За прогнозами аналітиків, це приведе до створення нових коаліцій, зміни ролі блоків і найбільш впливових держав, початку нового витка боротьби за ресурси. Позначаться й чинники внутрішні: на сьогодні Україна одна з небагатьох держав Європи, що не має власного глобально-політичного статусу, як наслідок вона залишається об’єктом боротьби між світовими центрами сили; в українському суспільстві немає єдиної думки щодо вступу країни в НАТО – його підтримує лише третина населення, невелика частина – за оборонний союз з Росією, а частина вважає, що Україна не повинна входити до жодного з блоків. Отже, у вирішенні безпекового питання суспільство досить поляризоване. Аналіз дає підстави вважати, що саме політика нейтралітету та позаблоковості найбільшою мірою відповідає сучасному стану розвитку українського суспільства і етапу формування системи європейської безпеки. Вступ України до НАТО може розглядатись як довгострокова перспектива. Реалізація доктрини позаблокової та нейтральної держави, проголошеної в Декларації про незалежність та державний суверенітет України, передбачає здійснення жорсткої прагматичної політики на всіх зовнішніх напрямках, обґрунтованість її реальними національними інтересами. Позаблоковий і нейтральний статус не суперечить курсу на євроінтеграцію (як варіант – євроінтеграцію без членства). Саме такий курс поділяється і знаходить розуміння в Євросоюзі, з одного боку, з іншого – дає змогу Україні знайти ті сегменти інтеграції, що найбільш вигідні і до яких наша країна підготовлена. Саме концепт нейтралітету, покладений в основу зовнішньої політики, спроможний примирити як українське суспільство, так і ті країни світової спільноти, що формують нову систему міжнародних відносин на території Європи й Азії. Позаблоковий статус України дасть можливість зняти напругу по лінії ЄС – США – Росія щодо нашої держави. Для України доцільно брати участь в миротворчих операціях під егідою ООН – це узгоджується з позицією Росії. Для України доцільно продовжувати розбудовувати ринкову економіку і демократичне правове суспільство – це узгоджується з позицією ЄС. Для України доцільно поглиблювати співробітництво з НАТО в рамках програми “Партнерство заради миру” – це узгоджується з позицією США. Нейтральний статус накладає заборону лише на участь у військово-політичних союзах, але ніяк не перешкоджає розвиткові пріоритетних напрямків у сферах економіки і зовнішньої політики, що найбільшою мірою відповідає інтересам України. Саме цей шлях обрали всі нейтральні європейські держави. Швеція, Австрія, Фінляндія і, значною мірою, Швейцарія економічно і політично орієнтовані на поглиблення відносин з ЄС, і це не суперечить їхньому нейтральному статусу. Особливе значення має те, що нейтральний і позаблоковий статус дає можливість Україні наполягати на отриманні реальних юридичних гарантій безпеки як від європейських країн, так і від Росії та США, які підписали Будапештську декларацію, що стала політичною, але не юридичною гарантією стратегічної безпеки України. Трансформація Будапештського меморандуму щодо гарантій безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї з політичної декларації в міждержавний договір щодо надання Україні гарантій стратегічної безпеки – реальний механізм, який був вже апробований у 1956 році відносно нейтральної Австрії. Досвід європейських нейтральних держав може бути значною мірою корисним для України. Наприклад, подібно Швейцарській Конфедерації, Україна історично сформована з областей з різноспрямованими зовнішньополітичними, мовними, релігійними складовими. Розбудова за швейцарським зразком єдиної української політичної нації може бути забезпечена виключно в умовах існування нейтрального статусу, який суттєво згладжує існуючі протиріччя. Пильної уваги заслуговує також досвід Швейцарії щодо поступового взаємовигідного економічного співробітництва з ЄС шляхом розробки секторальних угод. Для України пріоритетними напрямками є інтеграція в об’єднану Європу і всебічний розвиток відносин з Росією. Вважаємо, що саме органічне поєднання цих напрямків в прагматичному зовнішньополітичному курсі України здатне забезпечити їй гідне місце в сучасній системі міжнародних відносин. |
