Анотація до роботи:

Романова В.В. Трансформація політичного режиму в Україні на регіональному та субрегіональному рівні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили. – Миколаїв, 2009.

Політичний режим визначено як багаторівневу систему способів і методів взаємодії держави і суспільства, що є результатом конфігурації політичних акторів, їх ресурсів та стратегій, впроваджуваних в рамках певних норм політичної діяльності.

Обгрунтовано доцільність дослідження трансформації політичного режиму – сукупності переходів на загальнодержавному, регіональному та субрегіональному рівні – як процесу з "відкритим фіналом" (за нелінійним підходом).

Доповнено перелік факторів вибору та викликів стійкості сценаріїв виходу з ситуації невизначеності для в усіх регіонах та низці субрегіонів України.

Пояснено взаємний вплив трансформації політичного режиму в Україні на загальнодержавному, регіональному та субрегіональному рівні під час входження в інституційну невизначеність (1985 – 1995 рр.), протягом спроби інституційної стабілізації (1996 – 2002 рр.) та у процесі пошуку інституційного консенсусу (2002 – 2008 рр.).

У дисертації узагальнено теоретичні підходи до осмислення політичного режиму та запропоновано нове вирішення наукової проблеми трансформації політичного режиму в Україні, що полягає у визначенні закономірностей його трансформації на регіональному та субрегіональному рівні.

Застосування структурно-функціонального методу до дослідження політичного режиму, зокрема у рамках транзитології та політичної регіоналістики, включно із теорією міських режимів, дозволяє обґрунтувати багаторівневу природу політичного режиму як єдиного цілого, що є системою способів і методів взаємодії держави та суспільства як результату конфігурації політичних акторів, їх ресурсів та впроваджуваних ними стратегій в рамках певного набору формальних і неформальних інститутів (норм та правил політичної діяльності). За такого підходу регіони та субрегіони України виокремлюються за адміністративно-територіальним критерієм.

В умовах організованого та безпосереднього впливу на процес прийняття рішень громадськість як суб’єкт політики може бути груповим політичним актором.

Стратегії взаємодії (суб)регіональних політичних акторів із загальнодержавними варто поділяти на відцентрові, наступальні та узгоджувальні.

Застосування синергетичного методу дозволяє зробити висновок, що політичний режим є складною та відкритою системою, що самоорганізується, а його трансформація є нелінійним процесом, напрямок розвитку якого неможливо визначити у ситуації невизначеності (біфуркації). Траєкторію подальшої трансформації політичного режиму визначає лише вибір сценарію виходу з невизначеності (домінантний атрактор).

Доцільно виключити з класифікації виходів з ситуації невизначеності сценарій "війна всіх проти всіх" через невідповідність ключовому критерію. Перевага силових стратегій за умови поліцентричності не веде до встановлення балансу сил у середовищі політичних акторів. Дослідження переходів на регіональному рівні в Україні дозволяє виокремити змішаний сценарій виходу з ситуації невизначеності, який передбачає моноцентричність, використання політичними акторами компромісних стратегій та переважно формальних інститутів (достовірність висновку підтверджується практикою інших пострадянських країн, зокрема Литви).

Вбачаючи сутність трансформації політичного режиму у втраті рівноваги його елементів (за В.Гельманом), обстоюється думка, що саме інститути – норми та правила політичної діяльності – визначають етапи та траєкторії переходу. Систематизація та узагальнення основних інституційних змін у процесі трансформації політичного режиму в Україні на (суб)регіональному рівні дозволяє виокремити такі їх головні етапи:

1) входження в інституційну невизначеність (1985 – 1995 рр.);

2) спробу інституційної стабілізації (1996 – 2002 рр.);

3) пошук інституційного консенсусу (2002 – 2008 рр.).

Зміни балансу сил у середовищі (суб)регіональний політичних акторів внаслідок низки реформ управління на етапі входження в інституційну невизначеність визначили домінування відцентрових та узгоджувальних стратегій взаємодії із загальнодержавними політичними акторами. Вибір конституційної моделі засвідчив старт спроби інституційної стабілізації та виходу з ситуації невизначеності за сценарієм "картель еліт". Наступальні стратегії регіональних політичних акторів призвели до розширення участі у визначенні порядку денного та процесі прийняття політично значущих рішень та до спроб "експорту" сценаріїв виходу з ситуації невизначеності, що довели ефективність на регіональному рівні. Вичерпаність можливостей консолідації політичного режиму на загальнодержавному рівні за сценарієм "картель еліт" стала наслідком неможливості встановлених інститутів регулювати крихкий баланс сил у середовищі політичних акторів та зумовила пошук інституційного компромісу.

Порівняльний аналіз емпіричних даних, співставлення результатів польових досліджень, а також огляд теоретико-методологічної літератури щодо трансформації політичного режиму в Україні на (суб)регіональному рівні дозволяє доповнити та систематизувати основні фактори вибору та виклики стійкості сценаріїв виходу з ситуації невизначеності.

Регіональна ідентичність слугує фактором консолідації середовища (суб)регіональних політичних акторів. Піднесення регіональної ідентичності громадськості сприяє її суб’єктивізації, що породжує виклики моноцентричності. Концентрації владних повноважень виконавчих та самоуправлінських структур сприяють не лише неформальні, але і формальні інститути. Взаємодія із загальнодержавними політичними акторами може стати фактором сегментації консолідованого середовища політичних акторів (суб)регіонального рівня. Управлінські ротації у (суб)регіонах можуть сприяти як поліцентричності, так і моноцентричності та легітимізації використання силових стратегій. Перевазі компромісних стратегій у порівняно сегментованому середовищі політичних акторів сприяє політична традиція балансу сил.

Знаходить своє підтвердження положення політичних регіоналістів про доцільність віднесення політико-економічних структур управління до факторів вибору сценаріїв виходу з ситуації невизначеності. Ключовим фактором вибору сценарію "боротьба за правилами" є розширення кола політичних акторів, долучених до процесу формування порядку денного та прийняття рішень на рівні (суб)регіонів. Фактором вибору змішаного сценарію переходу стає повторювана ситуація невизначеності внаслідок нестійкості попередньо обраного сценарію насамперед через перевагу неформальних інститутів в умовах моноцентричності. Додатковим фактором змішаного сценарію є переконання (зокрема, підтверджене управлінським досвідом) домінантного політичного актора у необхідності обрання компромісних, а не силових стратегій задля досягнення більшості своїх цілей. Підтверджено, що основним викликом моноцентричності є питання наступництва, що постає перед домінантним політичним актором. Крім нього, викликом для компромісних стратегій сценарію "картелю еліт" є електоральна мобілізація. Основним викликом для переваги формальних інститутів є інституційна дестабілізація та ротація політичних акторів – ініціаторів вибору відповідних сценаріїв переходу. Зазначені виклики можуть спричинити не тільки входження в нову ситуацію невизначеності, але й поступовий "дрейф" до іншого сценарію.

Співставлення досвіду переходів на (суб)регіональному рівні в Україні протягом усіх етапів інституційних змін свідчить про порівняно більшу стійкість сценаріїв "переможець отримує все" та "картель еліт", ніж "боротьба за правилами" та змішаного сценарію.

Входження політичного режиму в Україні в інституційну невизначеність супроводжувалося піднесенням суб’єктності (суб)регіональних політичних акторів, що дозволило їм впливати на вибір сценарію виходу з невизначеності на загальнодержавному рівні ("картель еліт"). Крихкий баланс сил в середовищі загальнодержавних та (суб)регіональних політичних акторів під час спроби інституційної стабілізації став на заваді консолідації "картелю еліт" на загальнодержавному рівні. Наслідком пролонгації етапу пошуку інституційного консенсусу на загальнодержавному рівні стала дестабілізація політичного режиму в Україні на (суб)регіональному рівні.

Отже, дисертаційне дослідження дозволило виявити основні закономірності трансформації політичного режиму в Україні на регіональному та субрегіональному рівні, що відповідає на запит удосконалення теоретичних підходів та систематизації емпіричної бази політичної регіоналістики та транзитології в Україні.

Публікації автора:

1. Костырина В., Пресняков И. Движение руководящего состава субрегионального уровня // Регіони України: Хроніка та керівники. / Під ред. К. Мацузато, В. Якушика. – Т. 2. Харківська область. – Sapporo: Slavic Research Center, Hokkaido University, 2002. – С. 99-132.

2. Герасимчук С., Костиріна В. Українські парламентські вибори 2002 з точки зору теорії синергетики // Наукові записки НаУКМА (Науковий збірник Національного університету "Києво-Могилянська академія). – Т. 20. – Спеціальний випуск. – Ч. 1. – К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2002. – С. 232-235.

3. Романова В. Порівняльний аналіз трансформації політичних режимів на (суб)регіональному рівні у пострадянських країнах на прикладі України та Литви // Наукові записки НаУКМА (Науковий збірник Національного університету "Києво-Могилянська академія). – Т. 45. – К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2005.– С. 39-42.

4. Романова В. Особливості трансформації політичних режимів українських регіонів у постреволюційний період (2004 – 2005 рр.) // Кроки до громадянського суспільства: Постмайданове громадянське суспільство в Україні: уроки для країни та світу / За ред. В. Рубцова. – К.: Українська всесвітня координаційна рада, 2006. – С. 239-247.

5. Романова В. Особенности и перспективы трансформации государственной власти в украинских регионах посля Оранжевой революции // Политическая наука и политические процессы в Российской Федерации и новых независимых государствах. – Екатеринбург: УрО РАН, 2006. – С. 110-117.

6. Романова В. Зміна статусу регіональної політичної еліти сучасної Литви як результат реформи місцевого самоврядування // Наукові записки НаУКМА (Науковий збірник Національного університету "Києво-Могилянська академія). – Т. 57. – К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2006.– С. 60-64.

7. Romanova V. Political Dialogue between the EU and Ukraine as a Stimulus for Internal Transformations in Ukraine // European Union and it’s New Neighborhood: Addressing Challenges and Opportunities (Scientific Conference Bulletin). – Vilnius: Mykolas Romeris University, 2007. – P. 145-160.

8. Романова В. Політичний режим у національному та регіональному форматі // Наукові записки Інституту політичних та етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України: Збірник наукових праць. – К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. – Вип. 38. – С. 257-265.

9. Романова В. У пошуках специфіки української демократії / Збірник статей. – К.: ВБФ "Поступ", 2004. – С. 75-80.

10. Романова В. Залученість громадських ініціатив та громадських об’єднань в українську політику на місцях (до сучасної версії взаємодії громадянського суспільства та держави) // Громадянське суспільство: проблеми теорії та практики. Збірник статей. – К.: СПД Цимбаленко Є.С., 2008. – С. 35-42.

11. Костиріна В. Особливості функціонування регіональної влади в Україні // У майбутнє – в ім’я України. Матеріали ІІІ Всесвітнього форуму українців, 18 – 20 серпня 2001 р. / Редкол.: М. Дробноход (голова) та ін. – К.: Товариство "Україна-Світ", 2001. – С. 285-286.