Анотація до роботи:

Єрмолаєв М.М. Трансформація родючості солонцевих грунтів Лісостепу України під впливом меліорацій (рукопис).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора сільсько-господарських наук за спеціальністю 06.01.03 – агрогрунтознавство і агрофізика. Національний аграрний університет. Київ. 2002.

Дисертацію присвячено теоретичному обґрунтуванню і практичній оцінці характеру і наслідків перманентного антропогенного впливу, в т.ч. техногенного, на фонд орних і перелогових (цілинних) солонцевих і засолених ґрунтів Лісостепу України.

Встановлено закономірності формування і трансформації елементів та умов родючості (гумусового фонду, поживного режиму, іонно-сольового складу) чорноземно-лучних ґрунтів - солонцюватих і солонців сульфатно-содових - та чорноземів типових (техногенно засолених) під впливом хімічної меліорації, системи удобрення, меліоративного (чизельного) обробітку в умовах штучного дренування території. Запропоновано шляхи використання вказаних ґрунтів, визначено необхідність підвищення ступеня екологізації природокористування за рахунок зменшення розораності, оптимізації структури посівного клину і збільшення площі природних кормових угідь на них. Розроблено методологічні аспекти дослідження солонцевих і засолених ґрунтів, запропоновано методики виділення з різних ґрунтів активних гранулометричних фракцій <100 мкм і розробки норм витрати гіпсовмісних матеріалів при хімічній меліорації солонцевих ґрунтів. Подано економічне й енергетичне обґрунтування застосування засобів меліорації.

Наші дослідження й узагальнення літературних даних дозволили встановити закономірності, які характеризують процеси формування, трансформації і регулювання родючості (гумусового фонду, поживного і меліоративного режимів) солонцевих чорноземно-лучних ґрунтів і чорноземів типових малогумусних, функціонування механізмів її взаємозв’язку з урожайністю сільськогосподарських культур в умовах агро- і техногенного навантажень.

1. Підтверджено тезу щодо пріоритетності ролі процесів і продуктів органо-мінеральної взаємодії у формуванні гумусового фонду різних ґрунтів. Виявлено, що загальний вміст і запаси гумусу в них значною мірою залежні від маси і ступеня гумусованості органо-глинистих адсорбційних комплексів у вигляді мулистої (<1 мкм) і колоїдної (<0.2 мкм) фракцій. У зв’язку з цим нами розроблено методику виділення гранулометричних фракцій 100-10, 10-1 і <1 мкм, апробацію якої проведено на лужних чорноземно-лучних поверхнево-солонцюватих і кислих дерново-підзолистих ґрунтах.

2. Встановлено, що вміст гумусу в мулистих фракціях чорноземно-лучних солонцюватих грунтів становить понад 60%, дерново-підзолистих - близько 40% їх гумусового фонду. При цьому за найсприятливіших умов гумусоутворення на цілині (багаторічному перелозі) й окультуреній присадибній ділянці показники гумусованості фракцій <1 мкм виявилися близькими – 13,8 і 10,7%. Проте якісний склад гумусу мулу в цих ґрунтах різний: під впливом акумулятивного грунтотворення в чорноземно-лучному ґрунті формується фульватно-гуматний тип гумусу (Сгк : Сфк = 1,27-1,5), а під впливом переважаючого елювіального в дерново-підзолистому - фульватний (Сгк : Сфк = 0,29-0,43).

3. Виявлено трендовий характер просторового природного варіювання вмісту гумусу у цілинному (перелоговому) чорноземно-лучному солонцевому ґрунті, що пов’язано з чергуванням у просторі різних за ступенем солонцюватості структурних елементів дослідженого ґрунтового комплекс і мікрорельєфом території. Встановлено перевищення розмірів втрат гумусу з ґрунту після розорювання цілини порівняно із природним варіюванням. При цьому середньорічні абсолютні втрати гумусу під впливом безперервного “виорювання” (за умовно вихідного вмісту в цілинному ґрунті 3,32±0,39%) без внесення добрив і меліорантів (2,36±0,09%) становлять 0,05%, на фоні з гіпсуванням (2,68±0,38%) - 0,03%.

4. Встановлено, що в зменшенні вмісту і запасів гумусу в систематично розорюваних чорноземно-лучних ґрунтах у цілому основну роль відіграє зменшення вмісту гумусу у фракціях 10-1 (від 14,4 до 12,3-8,1%) і <1 мкм (від 13,8 до 12,5-9,9%) та їх абсолютної кількості в ґрунті (на 0,4-2,1 і 7,3-9,0% відповідно) залежно від способу основного обробітку - оранки або чизелювання. Вихідні параметри вмісту вказаних фракцій у ґрунті на цілині відповідно становлять 6,8 і 19,4%.

5. Хімічна меліорація фосфогіпсом в дозі 6 т/га порівняно з немеліорованим чорноземно-лучним солонцевим ґрунтом содового типу засолення забезпечує часткове відновлення і стабілізацію вмісту активних передмулистої і мулистої фракцій на рівні 75% від їх стаціонарної кількості на цілині. Об’єктивна перевага того або іншого способу обробітку, визначена після оцінки зміни вмісту гумусу в цьому грунті, значною мірою залежить від ступеня розв’язання протиріччя, яке полягає в необхідності створення, з одного боку, сприятливих умов для видалення з орного шару надлишку природних і вторинноутворених солей, а з іншого - так само сприятливого режиму для запобігання втрат органічної речовини ґрунту від низхідної міграції в процесі видалення цих солей.

6. Аналіз якісного складу гумусу показав, що абсолютна кількість Сзаг в цих ґрунтах знаходиться в межах 0.25-0.58%, характеризуючи тим самим ступінь впливу всіх досліджених чинників на рухомість гумусових сполук. Остання знаходиться на рівні 25-40% від загальної кількості Сорг і порівняно з несолонцевими аналогами власне чорноземних і чорноземно-лучних грунтів є незначною. При цьому гіпсування і способи обробітку, на відміну від найефективнішого за цих умов чинника - “удобрення”, особливого впливу на вміст розчинного гумусу не справляють.

7. Відносна частка гумінових кислот (Сгк) у складі Сорг внаслідок меліоративного впливу на грунт змінюється в межах 13-30%. Мінімальну кількість Сгк відмічено у варіантах без добрив і гіпсування при чизельному обробітку. Гіпсування на цьому фоні зумовлює початок зростання вмісту Сгк відносно вказаного мінімального рівня до 14.2% від Сорг ґрунту, а по оптимально удобреному фону (гній. 50 т/га + N₁₇₀Р₁₀₀) - його максимальну кількість: 29.7% в умовах плужного обробітку і 26,4 - чизельного. Порівняння різних доз мінеральних добрив (умовно 1,0- і 1,5-ної) щодо впливу на процес формування якісного складу гумусу і, зокрема, ступінь гуміфікації, як частку Сгк в ньому, свідчить про перевагу прийнятої 1.0-ної (N₁₇₀P₁₀₀) дози добрив.

8. Фосфатний фонд меліорованих чорноземно-лучних солонцюватих грунтів має таку структуру:

– основу фонду 0-40-см товщі на різних варіантах обробітку, гіпсування й удобрення в умовах штучного дренування території складають органічні фосфати - 52-72% від загального вмісту, який становить 95-118 мг у шарі 0-20 см і 70-105 мг/100 г ґрунту в шарі 20- 40 см;

– валовий вміст фосфору становить 0,08-0,10% у нефракціонованих ґрунтах, 0,02 - у пилувато-дрібнопіщаному гранулометричному комплексі з розміром фракцій від 1 до 100 мкм і 0,22% - у мулистій фракції;

– найбільше значення у формуванні параметрів вмісту мінеральних фосфатів мають фракції Са-фосфатів І і ІІ. При цьому роль фосфору фракції Са-Р_І визначається найвищою його рухомістю і найпомітнішою порівняно з рештою досліджених фракцій амплітудою трансформації під дією основних чинників агромеліоративного впливу (від 3,3 до 15,0 мг), а фракції Са-Р_ІІ - стабільністю вмісту і найвищими з-поміж усіх фракцій його значеннями: абсолютним – 29,0-34,6 мг Р₂О₅ на 100 г ґрунту, відносним - 47-53% від суми мінеральних фосфатів.

9. Характер трансформації мінеральних форм фосфатів у варіантах тривалих дослідів зумовлює диференціацію вмісту (і запасів) рухомого фосфору протягом ротації сівозміни від 3,8-10,1 мг на 100 г ґрунту (219-548 кг/га) на початку ротації до 1,4-3,4 мг (81-187 кг/га) - в кінці ротації сівозміни. На немеліорованих фосфогіпсом варіантах найвищий вміст рухомих фосфатів (14,1-17,5 мг/100 г ґрунту) забезпечує внесення органічних добрив (50 т/га) і N₁₇₀P₁₀₀ під першу культуру сівозміни. Оптимальною для поєднання з відміченим фоном удобрення є прийнята повна доза (6 т/га) хімічного меліоранту фосфогіпсу. Збільшення дози фосфогіпсу до 1,5 від повної не приводить до зростання кількості рухомих фосфатів, що є наслідком інактивації певної їх частини надлишком кальцію меліоранту.

10. Встановлено, що загальний рівень функціональних можливостей чорноземно-лучних грунтів відносно фосфору найбільшою мірою залежить від параметрів його накопичення і зміни рухомості в мулистих фракціях. Про це свідчить найвідчутніший з-поміж інших негативних наслідків розорювання цілини - зменшення вмісту рухомих фосфатів у фракціях <1 мкм з 251 до 96.4 мг при звичайній оранці і 116 мг/л - при чизельному обробітку. Хімічна меліорація сприяє припиненню процесу дефосфатизації ґрунтового вбирного комплексу (мулистих фракцій) і деякому зростанню вмісту рухомого фосфору в ґрунті взагалі. Це пояснюється підвищенням енергії ґрунтової системи та заповненням і блокуванням активної поверхні мулистих часток, що попереджує перехід різнорухомих форм фосфатів у малодоступні для рослин термодинамічно стійкі нерухомі сполуки.

11. Узагальнені дані варіаційно-статистичного аналізу вихідного катіонного складу чорноземно-лучних поверхнево-солонцюватих грунтів содового засолення свідчать про співвідношення Mg>Ca>Na>K в обмінному стані і Na>Mg>Ca>K - у водорозчинному. Вихідний вміст (М±m) обмінного калію становить (0,28±0,01)-(0,39±0,01) мг-екв (за коефіцієнта варіації V,%=5,0-11,6), водорозчинного - (0,013±0,001)-(0,022±0,002) мг-екв на 100 г ґрунту (V=2,0-7,7%) і відзначається рівномірним розподілом у профілі. Основним джерелом калію незалежно від режиму утримання і використання грунтів виступає фракція мулу, яка містить 850-880 мг К₂О в 1 л (NH₄)₂CO₃ - витяжки. В інших фракціях (10-1,100-10 мкм) і в ґрунті взагалі його вміст відповідно становить 230-290, 54-98 і 32-58 мг/л.

12. Встановлено, що позитивний вплив гіпсування (6 і 10 т/га) й органічних добрив (40 і 50 т/га) на калійний режим полягає в зменшенні селективності грунту щодо калію та збільшенні його рухомості і доступності для рослин. Проте, без внесення мінеральних калійних добрив у кінці четвертої ротації сівозміни відбувається помітне зменшення стаціонарного вмісту рухомих (від 58.5 до 39.4-32.4 мг/л) і водорозчинних (від 3.0 до 1.3-1.0 мг/л) форм калію в грунті, що є наслідком руйнування і кількісних втрат значної частини активного гранулометричного комплексу з розміром часток <0.1 мм.

13. Внаслідок аналізу рівня та якісного складу врожаю інтенсивної щодо калію культури кормових буряків і термодинамічного тестування рідкої фази чорноземно-лучного солонцевого ґрунту виявлено можливість встановлення оптимальних значень кальцієво-калієвого режиму за показниками потенціалів AR₀ і . Для умов помірно удобрених і меліорованих фосфогіпсом чорноземно-лучних солонцюватих грунтів оптимальні значення рівноважного потенціалу знаходяться в межах 2.0-2.410^-3 М^0.5, потенціалу - в інтервалі (-2400) - (-2100) кал/моль. На варіантах без внесення мінеральних калійних добрив відмічені критичні значення вказаних К-потенціалів і погіршення показників якісного складу врожаю.

14. Динаміка накопичення і виносу азоту, фосфору і калію врожаєм культур свідчить про посилення біологічного кругообігу вказаних елементів живлення і диференціацію виносу залежно від інтенсивності агромеліоративного впливу на грунт. Найсприятливіші умови для засвоєння і виносу поживних речовин рослинами створюються за середнього мінерального удобрення (N₁₇₀P₁₀₀K₉₀). Підвищення NPK-фону до рівня N₂₅₅P₁₅₀K₁₂₀ позитивних змін параметрів кругообігу елементів живлення і продуктивності рослин не забезпечує, що

свідчить про недоцільність його реалізації за вказаних грунтових умов.

15. Встановлено, що чергування процесів розсолення і засолення чорноземно-лучних поверхнево-солонцюватих грунтів та сульфатно-содових солонців значною мірою пов’язано з кількістю атмосферних опадів. Формування сольового режиму у профілі цих грунтів визначається взаємодією висхідного (у теплі періоди року за відсутності опадів) і низхідного (в умовах знижених температур і значних опадів) водно-сольових потоків. Встановлено ефективність управляючого впливу у вигляді штучного зрошення різномеліорованих солонців сульфатно-содових і найбільш регульовані показники їх реакції за цих умов на хімічну меліорацію фосфогіпсом і концентрованою сірчаною кислотою.

16. Внаслідок зрошення, яке сприяло послабленню напруженості сольового режиму і попередженню розвитку техногенного осолонцювання чорнозему типового, відбувається оптимізація осмотичного потенціалу рідкої фази на рівні –0,2 бара. Це досягається у результаті зниження вмісту водорозчинних іонів Cl і Na⁺ відповідно від 22,0 і 27,5 мг-екв до 1,02 і 2,96 мг-екв/л, сухого залишку - від 0,65 до 0,18%, електропровідності (залежної від ступеня засолення) - від 17,7 до 9,3 мСм/м, лужного потенціалу - від 55,1 до 28,5-20,8. Підвищення ефективності зрошення за рахунок посилення процесу солевіддачі ґрунту зумовлює застосування з удобрювальною і меліоративною метою (поряд з хімічною меліорацією фосфогіпсом) складного полімерного добрива (СПД) на основі карбамід-формальдегідних сполук, які утворюють нейтральні хімічні комплекси з ґрунтовими солями.

17. Показники водної витяжки з окультуреного після засолення чорнозему типового, визначені в польових умовах, свідчать про оптимізацію його іонно-сольового режиму з початком розсолення верхніх шарів. Загальний вміст солей у шарі 0-10 см знижується від 0,61 до 0,19-0,11%, у шарі 10-20 см - від 0,56 до 0,25-0,12% і в шарі 20-40 см - від 0,7 до 0,34-0.18%.

Прийняті дози фосфогіпсу (20 т/га), мінеральних добрив (N_60-90P_60-90) і гною (60 т/га) забезпечують позитивні зміни і в складі обмінних основ ґрунту, особливо помітні в прямій дії вказаних чинників агромеліоративного впливу. У результаті абсолютний вміст увібраного натрію на різноудобрених варіантах з гіпсуванням зменшується в 1,2-2,6 раза - від 10,3 мг-екв на 100 г вихідного ґрунту до 8,8-4,0 мг-екв.

18. Для чорнозему типового встановлено, що максимальну середню врожайність зеленої маси кукурудзи і багаторічних трав забезпечує внесення на фоні хімічного меліоранту фосфогіпсу (20 т/га) і гною (60 т/га) помірних доз азотно-фосфорних мінеральних добрив - N₆₀P₆₀. На забрудненому контролі облікової урожайної маси немає взагалі, а підвищені дози азоту й фосфору (N₉₀P₉₀) та їх роздільне внесення в більшості випадків не сприяють суттєвому підвищенню рівня врожайності порівняно з помірними дозами NP-добрив.

19. Для чорноземно-лучних грунтів різного ступеня осолонцювання, виходячи з комплексної оцінки рівнів їх ефективної родючості (продук-тивності агроценозів і кормової цінності урожайної маси), виявлено диференціацію окультуреності і грунтотворення на цілині і варіантах дослідів. Продуктивність злакового цілинного травостою становить 68-70% від її середніх значень на варіантах дослідів, і понад 120% порівняно з ґрунтом, який знаходився в обробітку без добрив і меліорантів протягом 4-х ротацій кормової сівозміни.

20. Найвищу врожайність культур у прийнятій сівозміні з кормовими буряками, вівсом, люцерною (1-го і 2-го років використання на зелений корм) та озимою пшеницею забезпечує внесення на 1 гектар сівозмінної площі: на малонатрієвих чорноземно-лучних ґрунтах N_34-44P_20-30 у вигляді мінеральних, 10 т/га органічних добрив і повної за обмінним натрієм дози хімічного меліоранту фосфогіпсу (6 т/га під першу культуру сівозміни); на солонцях чорноземно-лучних сульфатно-содового засолення - відповідно N₄₀P₂₀ + гній, 8 т/га + фосфогіпс, 10 т/га. Відносно низька ефективність 1.5-них доз фосфогіпсу і мінеральних добрив зумовлена порушенням азотного живлення і негативною зміною іонно-сольового режиму ґрунту. За рахунок меліоративного чизельного обробітку чорноземно-лучного ґрунту порівняно із звичайною оранкою досягнуто підвищення кормової цінності врожаю коренів кормових буряків - збільшення вмісту сухої речовини (на 3,4-6,9%), загального збору цукру (на 82-134 кг) і зольної речовини (на 91-171 кг/га).

21. За рівняннями регресії:

у_плуг = 488 + 27,5 Гф – 1074 NP + 1136 Гн + 341(NP)²,

у_чизель = 535 + 20.1 Гф +1327 NP – 478 Гн – 51(NP)²,

які вказують на зв’язок урожайності коренів кормових буряків з основними чинниками агромеліоративного впливу на чорноземно-лучний поверхнево-солонцюватий грунт, найвищі показники врожайності при звичайній оранці (у_плуг) забезпечує застосування в сівозміні гною (Гн) в дозі 50 т/га, азотно-фосфорних мінеральних добрив - N₂₀₀P₁₂₀ і фосфогіпсу (Гф) - 3 т/га (opt: 0,5Гф + 1,0Гн + 1,25NР); в умовах чизельного обробітку (у_чизель) - гіпсування дозою 6 т/га у поєднанні з N₁₉₀P₁₁₀ (opt: 1,0 Гф + 1,14 NP).

22. За більшістю економічних критеріїв оптимальні результати меліоративного впливу шляхом гіпсування і застосування добрив досягаються при зменшенні дози меліоранту на фоні “гній, 50 т/га + N₁₇₀P₁₀₀” до 0.5-ної (3 т/га) від повної за обмінним натрієм. Максимальна окупність енерговитрат на реалізацію меліоративного чинника спостерігається за органічної системи удобрення (гній, 50 т/га). Будь-яке додаткове внесення мінеральних добрив і фосфогіпсу в умовах неадекватного зростання продуктивності сільськогосподарських культур зумовлює зниження окупності витрат.

23. Встановлено, що належна результативність меліоративного освоєння і використання солонцевих грунтів чорноземного типу досягається за одночасного впливу на елементи й умови їх родючості. Внаслідок порівняння особливостей трансформації і регулювання показників родючості на різних типах сільськогосподарських угідь - розораних землях і перелогових (цілинних) - встановлено необхідність підвищення ступеня екологізації природокористування за рахунок зменшення розораності грунтів, оптимізації структури посівного клину і збільшення площі природних кормових угідь.

Публікації автора:

1. Статті у наукових виданнях:

1. Новікова Г.В., Мамонтова Є.Г., Гаврилович Н.Ю., Мазур Г.А., Грабовський М.П., Єрмолаєв М.М., Лактіонов Б.І., Болдирєв А.І., Сафонова О.П., Потоцький М.П., Лазурчук М.О., Лаврент’єв М.М., Кізяков Ю.Є., Чапко П.М., Солдатова Є.В., Половицький І.Я. Агрономічна оцінка меліорації солонцевих грунтів УРСР // Вісник с.-г. науки. - 1985. - №1. - С. 57-60 (експериментальна частина – польові і лабораторні дослідження, обробка даних, розробка регіональних нормативів приросту врожаю культур).

2. Єрмолаєв М.М., Кондратюк О.А. Проблеми і ефективність меліорації солонцюватих грунтів Лісостепу України // Зб. наук. праць Інституту землеробства УААН. - К., 1996. - Вип. 1. - С. 61-68 (отримання експериментальних і статистичних даних та їх аналіз, написання статті).

3. Єрмолаєв М.М. Результати дослідження способів відновлення техногенно засолених чорноземних ґрунтів // Зб. наук. праць Інституту землеробства УААН. - К., 1997. - Вип. 1. - С. 131-133.

4. Єрмолаєв М.М., Заварзіна 0.0., Вергунова I.M. Інформаційно-логічний блок моделі формування властивостей i продуктивності солонцевого ґрунту чорноземного типу // 36. наук. праць Інституту землеробства УААН. - К., 1997. - Вип. 2. - С. 30-33 (експериментальна частина, інформаційно-логічний аналіз даних, основна частка участі в написанні статті).

5. Мазур Г.А., Сімачинський В.М., Єрмолаєв М.М., Барвінський А.В., Янішевський С.Б., Позняк В.М. Резерви підвищення родючості грунтів // Агро-інком. - 1997. - №4-5. - С. 12-14 (експериментальна частина, коментар ефективності меліорації чорноземно-лучних солонцевих грунтів).

6. Єрмолаєв М.М., Сегеда М.М., Клецький О.М. Перпективи використання солонцюватих земель лівобережжя Придніпровської низовини // Агроінком. - 1997. - №10-12. - С. 37-39 (експериментальна частина, обробка даних, основна участь у написанні статті).

7. Єрмолаєв М.М. Методика прискореного фракціонування ґрунту для визначення параметрів дисперсності та гумусового стану // Вісник аграрної науки. - 1997. - №11. - С. 5-8.

8. Єрмолаєв М.М. Особливості агрогенної трансформації солонцевих грунтів // Зб. наук. праць Інституту землеробства УААН. - К., 1998. - Вип. 1. - С. 20-23.

9. Єрмолаєв М.М. Площі поширення і характер використання солонцевих і засолених грунтів в Україні // Зб. наук. праць Інституту землеробства УААН. - К., 1998. - Вип. 2. - С. 12-16.

10. Єрмолаєв М.М., Вергунова І.М. Меліоративні властивості содовозасолених солонцюватих грунтів і їх природна неоднорідність // Зб. наук. праць Інституту землеробства УААН. - К., 1999. - Вип. 1-2. - С. 53-58 (отримання експериментальних даних та їх математична обробка, основна частка участі в написанні статті).

11. Єрмолаєв М.М. Фосфатний режим солонцевих ґрунтів чорноземного типу // Зб. наук. праць Інституту землеробства УААН. - К., 1999. - Вип. 3. - С. 38-41.

12. Єрмолаєв М.М., Сегеда М.М., Мікала Діанга Р.-А. Регулювання складу фосфатів у чорноземно-лучних ґрунтах солонцевого ряду // Зб. наук. праць Інституту землеробства УААН. - К., 2000. - Вип. 1. - С. 25-29 (експериментальна частина, побудова таблиць, основна участь у написанні статті).

13. Єрмолаєв М.М. Енергетична ефективність хімічної меліорації й удобрення солонцевих грунтів зони Лісостепу // Зб. наук. праць Інституту землеробства УААН. - К., 2000. - Вип. 3-4. - С. 68-72.

14. Єрмолаєв М.М. Вплив високомінералізованих ґрунтових вод на земельний фонд у районах нафтовидобутку // Землеробство. - 2000. - Вип. 74. - С. 74-79.

15. Єрмолаєв М.М. Закономірності зміни екології грунтів внаслідок їх техногенного забруднення // Агроекологічний журнал. - 2001. - № 1. - С.68-71.

16. Єрмолаєв М.М. Особливості регулювання кругообігу фосфору в агроценозах на солонцевих ґрунтах Лісостепу // Зб. наук. праць Інституту землеробства УААН. - К., 2001. - Вип. 1-2. - С. 8-11.

17. Єрмолаєв М.М. Зміна продуктивності чорноземно-лучних солонцевих комплексів під впливом меліорації // Вісник аграрної науки. - 2001.- №2. - С. 52-54.

18. Єрмолаєв М.М. Забезпеченість чорноземно-лучних солонцевих грунтів калієм у зв’язку з хімічною меліорацією й удобренням // Вісник аграрної науки. - 2001. - №3. - С. 60-62.

19. Єрмолаєв М.М. Взаємозв’язок елементів водного і сольового режимів чорноземно-лучних солонцевих комплексів // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2001. - Вип. 41. - С. 36-39.

20. Єрмолаєв М.М. Економічна оцінка результативності меліорації й удобрення чорноземно-лучних солонцюватих грунтів // Зб. наук. праць Подільської державної аграрно-технічної академії. - 2001. - Вип. 9. - С. 105-108.

2. Депоновані статті

21. Сегеда М.Н., Ермолаев Н.Н. Влияние промывки содового солонца на эффективность его химической мелиорации / Укр. с-х. академия. - Киев, 1989. - 9 с. - Рус. - Деп. в ВНИИТЭИагропром 14.03.89, №168 ВС-89 ДЕП. // Анот. в реф. ж. Удобрение с.-х. культур. Агропочвоведение, №6, 1989.

3. Матеріали наукових з’їздів, конференцій, науково-технічних нарад:

22. Ермолаев Н.Н., Ивченко Е.Т. Оптимизация основных свойств солонца черноземно-лугового под влиянием химических мелиорантов и орошения // Тезисы докладов Всесоюзного научно-технического совещания “Пути повышения продуктивности солонцовых земель”. - Новосибирск, 1986. - С. 223-225 (узагальнення результатів польових і лабораторних досліджень, формування тексту доповіді).

23. Ермолаев Н.Н., Ивченко Е.Т. Изменение содержания и активности натрия и кальция в солонце черноземно-луговом под влиянием химической мелиорации и орошения // Тезисы докладов региональной научно-технической конференции "Плодородие почвы в интенсивном земледелии". - Волгоград, 1988. - С. 93-94 (проведення польових досліджень, узагальнення отриманих результатів, підготовка доповіді).

24. Ермолаев Н.Н., Сегеда М.Н. Параметры емкости и интенсивности фосфатов в мелиорированных солонцовых почвах северной Лесостепи Украины // Тезисы докладов 8 Всесоюзного съезда почвоведов, Новосибирск, 14-18 авг., 1989. - Кн. 3. - Комис. 4. - Новосибирск, 1989. - С. 265 (проведення польових досліджень, розрахунок ємності й інтенсивності фосфору, формування тексту доповіді).

25. Ермолаев Н.Н., Ивченко Е.Т. Эффективность приемов восстановления почв, засоленных высокоминерализованными водами нефтяных месторождений // Мелиорация и охрана почв: Тезисы докладов ІІІ Съезда почвоведов и агрохимиков УССР (10-14 сентября 1990 г., г. Львов). - Харьков, 1990. - С. 217-218 (проведення польових досліджень, визначення продуктивності культур, підготовка доповіді).

26. Єрмолаєв М.М. Калійній потенціал різноокультурених солонцевих грунтів чорноземного типу // Тези доповідей IV з’їзду ґрунтознавців і агрохіміків України (серпень 1994 р., м. Херсон). - Секція меліорації. - Харків, 1994. - С. 169-170.

27. Єрмолаєв М.М. Основні положення концепції дослідження і використання солонцевих земель зони Лісостепу України // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених та спеціалістів “Наслідки наукових пошуків молодих вчених-аграрників в умовах реформування АПК”, 1996. - Ч. 1. - Чабани, 1996. - С. 56.

28. Єрмолаєв М.М., Дульнєв П.Г. Використання ФАР-ДГ, АКС для підвищення рівня продуктивності культур на засолених ґрунтах // Агрохімія і ґрунтознавство. Міжвідомчий тематичний науковий збірник. Спеціальний випуск до V з’їзду Українського товариства ґрунтознавців та агрохіміків (6-10 липня 1998 р., м. Рівне). - Ч. 2. - Харків, 1998. - С. 178-179 (проведення польових досліджень, визначення продуктивності культур, підготовка доповіді).

29. Єрмолаєв М.М. Особливості формування і трансформації фосфатного фонду солонцевих грунтів чорноземного типу // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Землеробство ХХІ століття – проблеми та шляхи вирішення”, 8-10 червня 1999 р. - Київ-Чабани, 1999. - С. 39-40.

30. Єрмолаєв М.М., Єрмолаєв О.М. Математична залежність властивостей і продуктивності солонцюватих грунтів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Землеробство України в ХХІ столітті”, 24 травня 2000 р. - Київ-Чабани, 2000. - С. 62-63 (встановлення залежності, математичний розрахунок, виведення рівнянь залежності).

4. Методичні рекомендації і пропозиції для впровадження, в розробці і підготовці яких автор узяв безпосередню участь

31. Ермолаев Н.Н. Химическая мелиорация орошаемых почв // Рекомендации по выращиванию проектных урожаев сельскохозяйственных культур на орошаемых землях в хозяйствах Киевской области (основы программирования урожая). - К., 1986. - С. 15.

32. Методика разработки норм расхода гипсосодержащих материалов при химической мелиорации солонцовых почв / И.Н.Любимова, Э.А.Корнблюм, Л.В.Березин, Л.Ф.Кисляков, А.В.Новикова, Н.Е.Гаврилович, А.Д.Брик, В.В.Кобзев, Г.А.Рущик, В.В.Окорков, И.Т.Трофимов, В.М.Каменщикова, Г.М.Юсупова, Н.Н.Ермолаев, Чутак.В.В. / Отв.ред. Л.Л.Шишов. - М.: Почвенный ин-т им. В.В.Докучаева, 1987. - 36 с.

33. Мазур Г.А., Єрмолаєв М.М. Технологія підвищення ефективності хімічної меліорації содовозасолених грунтів / Аграрна наука – виробництву. - К., 1999. - С.4.