Оптимальною концепцією державного управління на сучасному етапі розвитку українського суспільства є організмічна концепція, що визначає поводження держави як складної адаптивної системи.
Аналіз сутності політичного, соціального і системного підходів до ідентифікації позиції української армії в сучасній системі суспільних відносин дозволив виявити, що статус армії визначається, насамперед, тісним зв'язком з культурними традиціями суспільства й історично придбаною властивістю армії домінувати в політичному житті держави. Ці характеристики є показником особливої «чутливості» суспільства до військових реформ і необхідності демократизації управління в ЗСУ.
Аналіз історичних передумов демократії дозволив встановити, що в Україні існують могутні демократичні традиції, і, таким чином, потенціал створення оптимально децентралізованого цивільного суспільства. Однак властивий українській культурі архетип «софійності», що виявляється в домінуванні оперативного бачення процесів над стратегічним, а також історична незавершеність процесу формування еліти є основними причинами нестійкості демократичних перетворень.
Оскільки для українського етносу характерна властивість переваги «індивідуального над колективним», яка також присутня в системі цінностей розвинених демократичних зарубіжних країн (США, Великобританії, Франції, Німеччини), основні тенденції децентралізації управління в окремих сферах громадського життя (зокрема, в армії) можуть бути прийнято для України за еталонні.
Порівняльний аналіз функціонування вищого рівня державного управління збройними силами, а також напрямків військових реформ в Україні й у деяких демократично розвинених державах (США, Великобританії, Франції, Німеччини) дозволив установити те, що, незважаючи на ідентичність цілей існування армій цих країн, управління в них істотно розрізняється. Для країн Заходу характерна наявність децентралізованої англо-саксонської моделі управління і перевага інтеграційних процесів у функціонуванні збройних сил, а для України – наявність централізованої «прусської моделі» і перевага процесів вирішення локальних задач видів військ.
Методологічну базу адаптації державного управління сучасних Збройних Сил України до нових вимог системи міжнародної безпеки можуть складати технологія реінжинірінгу бізнес-процесів як технологія трансформації системи управління ЗСУ й основні положення системного підходу (за С.Янгом) як методологія управління оптимально децентралізованою структурою.
За допомогою методів організаційного дизайну Г.Мінцберга було сформульовано базові параметри структури ЗСУ організмічного типу, а саме: наявність інтеграційних підрозділів (наприклад, функціональних оперативних командувань), стандартизація знань і навичок як основний механізм координації, групування елементів за задачами, а не за функціями, а також наявність обмеженої централізації і горизонтальної децентралізації повноважень.
На підставі аналізу міжнародного досвіду військового управління та статусу військових погроз для України було виявлено, що в Україні актуальним є формування замість оперативних командувань (ОК) регіонального типу функціональних ОК, наприклад - оперативного командування миротворчих операцій. Такий підхід дозволить цим органам управління у максимальному ступені реалізувати функції інтегруючих структур.
Реінжинірінг бізнес-процесів по зовнішніх функціях і структура процесу прийняття рішень за С.Янгом на прикладі районного військового комісаріату дозволили сформувати модель територіального центру комплектування військ як органа місцевого військового управління, що реалізує повноваження комплектування Збройних Сил України професійно навченими кадрами.
