В ході проведеного дослідження було встановлено: 1.Соціокультурна ситуація сприймається сучасним загалом катастрофічно та апокаліптично, як епоха, в якій вичерпані смислоутворюючі потенції, котрі традиційно організовують людське буття. У зв’язку із цією констатацією актуалізуються проблеми самовизначення і можливості цілепокладання людини в сучасному світі, пошук сфер застосування енергії для соціального переустрою, та визначення позитиву майбутнього, котре долає протиріччя сучасного. Осмислення, розгляд та аналіз різновекторних виявлень смислопокладання есхатології, в якісно відмінному постсучасному світі, передбачає нові конструкції в перебудові існуючого буття, які б дозволяли есхатологічним очікуванням сприяти пробудженню індивідуальних духовних зусиль та прагнень, сприяючи становленню специфічної стратегії існування людини в світі. Тому, осягнення проблеми необхідності трансформацій есхатологічного пізнавального підходу передбачає її розгляд не з позицій абстрактної всезагальності, а з позицій значущості її для окремої особистості. 2.Частково перебираючи на себе мотиви та функції есхатології, залишаючись соціально-діагностичним та проективно-конструктивним допоміжним механізмом перехідного періоду, утопічна проблематика може сприяти вирішенню проблеми розробки адекватних соціальних знань в умовах кризово-трансформаційних явищ, характерних для нашого суспільства, бути корисною в соціально-політичній та прогностичній практиці за умови орієнтації не на теперішнє, а на майбутнє. 3.Одна з найбільш важливих для особистості сфер в період фундаментальних суспільних змін – визначення стратегії свого життя, де багато залежить від того, як людина оперує об’єктивним, фізичним, суб’єктивним часом, який щойно переживає. Одним із суттєвих наслідків загального порушення соціальної рівноваги є деформація соціального простору і часу в їхньому суб’єктивному сприйнятті. Відбувається деактуалізація цінностей, порушення балансу минулого, сьогодення і майбутнього. Соціальний простір також змінюється такими темпами, які не відповідають адаптивним можливостям суб’єктів його сприйняття. Тому важливою умовою дійсно прогресивної трансформації суспільних відносин повинні стати глибокі зміни в свідомості самої людини. Завдання полягає в тому, щоб гуманізувати її внутрішній світ, наповнити новим змістом її прагнення, соціальні та етичні ідеали. 4.Обмеженість можливостей лінійного раціонального мислення, конфлікт особистості у вимірах глобальних проблем та протиріч сучасності, загострює її екзистенційну кризу та виокремлює потребу пошуку нових життєвих смислів. Зазначені обставини привертають увагу до існуючих в українському суспільстві глибинних психосоціальних конструктів інформаційно-енергетичної природи – архетипів. Потреба у серйозному критично-рефлексивному дослідженні природи та структури архетипів суспільства, передумов, які лежать в їх основі, висхідних цінностей, норм та ідеалів, що виступають в якості явних чи неявних результатів життєвої світоорієнтації людей; необхідність відродження “самості”, напружені пошуки втраченого “Я”, мужність самопізнання негативної архетипіки є, зокрема, запорукою подолання кризи самоідентифікації особистості. 5.За умов руйнування сфер самореалізації та самоствердження особистості, одним із головних соціальних інститутів, котрий може підтримати пошуки нею власної ідентичності, допомогти не втратити себе, стає освіта. Залишаючись важливою сферою соціального виживання та самоствердження особистості, сучасна система освіти в той же час потребує впровадження нової моделі, що, в свою чергу, зумовлює звертання науковців в галузі освіти до філософії. Головним завданням філософії освіти є попередження спільноти про симптоми занепаду, осмислення взасадничих світоглядних орієнтирів і визначальних цінностей культури та закладення підвалин нормального філософсько-освітнього дискурсу. 6.Для становлення нових філософських обміркувань слід брати до уваги ту обставину, що освітній процес здійснюється за умов, коли особливого значення надається принципу світоглядного плюралізму, проблемам смислової доповнюваності, взаємного обміну цінностями та порозумінню. Від їх розв’язання залежить альтернативність розвитку, котра розблоковує зловісну соціокультурну тенденцію односпрямованості, реальної беззмагальності різних програм, течій тощо. Освіта, за умов поєднання багатьох різноманітних вартісних і ціннісних поглядів, має усі шанси не допустити маніпулювання свідомістю і поведінкою особистості, а методологічна доповнюваність, через становлення посибілістського мислення, здатна стати спільним ґрунтом для звернення до індивідних духовних пошуків та вивести особистість із анабіозного стану ситуативної тривожності. 7.Стає очевидним, що від людини, її внутрішніх ресурсів залежить майбутнє людства, його виживання, збереження світової цивілізації. За цих умов особливого звучання набуває усвідомлення релевантності культури в трансформації алармістських настроїв. Адже культура, ставши новим рівнем взаємодії особистості з дійсністю, робить ці відносини двобічними, оскільки дозволяє людині не тільки сприймати світ та реагувати на нього, але й формувати, контролювати ці відносини і керувати ними. Сучасна культура підтверджує одну із важливих ідей – ідею власної внутрішньої діалогічності. Діалогічна спрямованість набуває особливого звучання за умов переорієнтації культури з пошуків істини на комунікацію. Освіта, яка транслює і трансформує культуру, а також уможливлює процес культурного наступництва через діалогізацію освітнього процесу, має сприяти становленню громадянського дискурсу, що в свою чергу, забезпечує творення умов для культурного синтезу. 8.Важливою проблемою становлення нової моделі сучасної освіти є творення педагога, у полі індивідуальної свідомості якого широко представленні знання про потребу і можливості гуманізації навчально-виховного процесу та, який має здатність розімкнути коло взаємозалежності суспільної світоглядної кризи, перевести в практичну площину пошуки і формування провідних ідентифікуючих ознак особистості. |
