У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової проблеми щодо розвитку транскордонного економічного співробітництва в умовах глобалізації та європейської інтеграції. Результати проведеного дослідження дозволяють дійти наступних висновків, які характеризуються науковою новизною і мають теоретичне та науково-практичне значення. 1. Транскордонне економічне співробітництво є складовою частиною світогосподарських інтеграційних процесів та специфічним рівнем цілісної системи міжнародних економічних відносин глобального порядку. Транскордонне співробітництво виступає видом і складовою частиною системи міжнародних відносин на міжрегіональному і локальному рівнях, де матеріалізуються та практично проявляються результати глобальних і євроінтеграційних процесів. Транскордонне співробітництво як форма кооперації є необхідною складовою частина процесу європейської інтеграції і ґрунтується передусім на співпраці прикордонних регіонів сусідніх держав. 2. Системний підхід до вивчення місця і ролі транскордонного економічного співробітництва в умовах глобалізації та європейської інтеграції вимагає розглядати його в якості реально функціонуючої підсистеми міжнародних економічних відносин. Ця підсистема здатна до самоорганізації, самовдосконалення й саморозвитку. Транскордонне економічне співробітництво типологічно відмінне від міжрегіональної господарської взаємодії, а також від міждержавного економічного співробітництва на прикордонних територіях, що вимагає нового підходу до співвідношення рівнів і підрівнів міжнародних економічних відносин та розуміння транскордонного економічного співробітництва як регулятивного інструмента із чітко визначеними механізмами і суб’єктами та передбачуваними функціональними наслідками на макро-, мезоекономічному, а також на над- і міждержавному рівнях. 3. В сучасних умовах поглиблення європейської інтеграції оптимальним є комплексне групування прикордонних регіонів за двома основними типами: перший – прикордонні регіони країн – членів ЄС; другий – прикордонні регіони країн, які не є членами ЄС. Головна відмінність прикордонних регіонів другого типу полягає не в просторово-географічному розташуванні, а в тому, що вони функціонують в принципово відмінному міжнародно-економічному середовищі, ніж регіони першого типу, які є складовою частиною єдиного внутрішнього ринку ЄС, де повним чином діють чотири економічні „свободи” – вільне переміщення товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Їх економічні взаємини з прикордонними регіонами країн – не членів ЄС також регулюються єдиними принципами зовнішньоекономічних відносин ЄС з „третіми державами”. Прикордонні регіони другого типу знаходяться поза єдиним економічним простором Євросоюзу і в міжнародних економічних стосунках керуються, зазвичай, більш складними, суперечливими і менш досконалими, ніж в ЄС, нормами і принципами. 4. Прикордонні території є традиційно порівняно більш відсталими в соціально-економічному розвитку відносно індустріальних центрів своїх країн. Самостійно, за рахунок лише внутрішніх регіональних ресурсів, вони не здатні вирішити складні господарські проблеми. Тому прагматична мета розширення транскордонної співпраці – максимальне використання зовнішніх чинників для прискорення соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів та вирівнювання їх рівнів розвитку. 5. Важлива інтеграційна мета транскордонного співробітництва – формування між сусідніми країнами транскордонних регіонів, об'єктивною економічною основою яких будуть цілісні, міжнародно інтегровані територіальні господарські комплекси прикордонних адміністративно-територіальних одиниць, які, безумовно, залишаються під юрисдикцією своїх держав. Формування економічної основи цілісних транскордонних регіонів здійснюється поступово, шляхом координації концепцій і планів соціально-економічного розвитку суміжних прикордонних територій і адміністративно-територіальних одиниць, розробки й реалізації спільних господарських та інших програм тощо. Проте реальне створення цілісного транскордонного регіону є тривалим у часі процесом, який, наприклад, у Західній Європі становив мінімум 10–15 років. У стосунках з Україною та державами Центральної Європи і СНД становлення таких транскордонних регіонів буде ще довшим. 6. Стратегічна мета України в розвитку транскордонного співробітництва в умовах безпосереднього сусідства з Євросоюзом полягає в перетворенні цього виду (рівня) співробітництва на додатковий ефективний канал майбутньої інтеграції країни до ЄС та ефективного включення у світогосподарські зв’язки в умовах глобалізації. Із розширенням Євросоюзу та наближенням його кордонів до України особливої ваги набуває розвиток транскордонного співробітництва із сусідніми державами – членами ЄС та поступове переміщення інтеграційного процесу з центральних органів виконавчої влади на органи місцевого самоврядування та територіальні громади. Інтеграційні завдання значним чином конкретно вирішуються й матеріалізуються саме на регіональному, місцевому рівні. Транскордонне співробітництво здатне створити розгалужену систему стійких зв’язків регіонів України із суміжними адміністративно-територіальними одиницями сусідніх центральноєвропейських держав – членів ЄС, яка не буде суттєво залежати від коливань політичної та економічної кон’юнктури у відносинах між Україною і ЄС загального рівня. Регіональна і локальна інтеграція через транскордонне співробітництво розширить базу включення України до загальноєвропейських інтеграційних процесів. 7. Формування стратегічного програмно-цільового підходу для підвищення ефективності транскордонного економічного співробітництва має виходити з того, що з поглибленням процесів світогосподарської глобалізації та європейської інтеграції існують реальні можливості переходу до якісно вищого рівня транскордонного економічного співробітництва України. Важливим у цьому зв’язку є перехід до стратегічного планування і програмно-цільових принципів з метою трансформації моделі транскордонних економічних відносин з переважно торговельної та виробничо-інвестиційної на інноваційно-інвестиційну, яка найбільшим чином відповідає сучасним і перспективним тенденціям економічного розвитку в контексті поглиблення процесів глобалізації та європейської інтеграції. Також є можливим послідовно й поетапно через формування структури системи транскордонних науково-технологічних зв'язків у вигляді інноваційної моделі співробітництва прикордонних регіонів та через політику зустрічного трансферу технологій забезпечити гідну та ефективну участь України у прогресивних формах і видах міжнародних економічних відносин, світового технологічного та інноваційного розвитку. |
