Транспозиція виступає одним із проявів асиметрії мови. Дослідження транспозиційного еміграційного потенціалу прислівників та систематизація усіх відприслівникових транспозиційних процесів у сучасній українській літературній мові дозволяють розглядати перехідні відприслівникові явища як елементи функціонально-семантичного поля транспозиційності цього лексико-граматичного класу. До таких процесів належать не лише факти повного міжчастиномовного переходу, а й потенційні наближення лексико-граматичного класу прислівників до інших частин мови, що знаходить вияв у випадках часткової відприслівникової транспозиції, в реалізації прислівником синтаксичної функції іншого лексико-граматичного класу та в оказіональній транспозиції. Такі випадки ілюструють триступеневість транспозиційних процесів та доводять системність кваліфікації перехідних явищ у межах лексико-граматичних класів. Багатство семантики прислівників є сприятливим підґрунтям для транспозиційних процесів. Еміграційний потенціал прислівників безпосередньо залежить від значення транспонованого слова: оскільки семантичне наповнення багатьох прислівників допускає різні потрактування, внаслідок рухливості синтаксичних функцій виникають синтаксичні деривати прислівників: тобто словоформи з вторинною функцією виявляють нові відтінки своїх значень. Причинами відприслівникових переходів в сучасній українській літературній мові є відсутність лексичного паралелізму серед частин мови, багатоаспектність одиниць мови/мовлення та прагнення до економії мовних засобів. Сприятливим фактором для переходу прислівників в інші лексико-граматичні класи є незмінність граматичної форми прислівників. Перехід слів із лексико-граматичного класу прислівників в інші частини мови є процесом, під час якого, слово зберігає свої зовнішні морфологічні форми, зазнає змін лексичного та граматичного значення, а також зміни синтаксичних функцій. Відприслівникова транспозиція репрезентує синтаксичний, морфологічний та семантичний рівні переходу. Одиниці, які не зазнають впливу усіх трьох транспозиційних факторів є виявом оказіонального слововживання – це неморфологізовані, морфологічно не оформлені, відмінні від прислівника частини мови. Повний же перехід слова із лексико-граматичного класу прислівників в інший являє собою морфологічно-синтаксичний словотвір. Синтаксичний чинник відприслівникової транспозиції є рушійною силою для початку змін у слові. Провідною в матеріалізації потенцій транспозиції прислівника стає широка семантика слова. Проявом набуття ознак інших лексико-граматичних класів є вживання прислівників в ад’єктивній, присудковій, підметовій позиціях і сильнокерованій позиції другорядного субстантивного члена речення. Транспозицію в іменні частини мови супроводжує набуття прислівником їхніх морфологічних характеристик. При переході в службові частини мови та вигуки прислівник стає повністю незмінюваним. Похідним прийменникам, сполучникам, часткам притаманне не розгортання морфологічної структури, а її згортання. Еміграційний транспозиційний потенціал прислівників виявлено у процесах субстантивації, вербалізації, ад’єктивації, нумералізації, прономіналізації, партикуляції, препозиціоналізації, кон’юкціоналізації, модаляції та інтер’єктивації. Особливість вербалізації прислівників полягає у тому, що дієслівні категорії в предикативних словах виражені не синтетично, а аналітично (на граматичні категорії часу, способу, виду та ін. вказує аналітична синтаксична морфема). Відприслівникова субстантивація у мовленнєвій реалізації функціонально обмежена та часто має випадковий, оказіональний характер. Зазвичай при субстантивації немає значних семантичних зрушень, вирішальним у таких випадках стає лише вживання слова у нетиповій для прислівника синтаксичній функції. Унаслідок таких процесів прислівник набуває здатності виражати відмінкові відношення. Порівняно з іншими транспозиційними процесами ад’єктивація прислівників є малочисельною, вона найчастіше реалізована тільки синтаксично. Функціональному зближенню прислівників з прикметниками сприяє те, що, утворюючи конфігурації, синонімічні сполученням прикметника та іменника, прислівник виступає в ролі неузгодженого означення. Сполучення прислівників з іменниками мають вищий ступінь аналітичності, вони багатші відтінками обставинних відношень, ніж сполучення іменників з прикметниками. Нумералізація прислівників поповнює переважно групу неозначено-кількісних числівників. Унаслідок переходу вони набувають граматичних ознак числівника – мають при собі іменники на позначення предметів і понять. Прономіналізація являє собою малопродуктивний процес, оскільки прислівник зазнає не функціонально-семантичного перетворення за допомогою синтаксичної позиції, а лише втрату вихідної семантики окремих слів та перетворення їх із пойотетичних в дейктичні. Найбільш продуктивно транспозиційний потенціал прислівників реалізований при переході в присудкові, модальні слова, вигуки, прийменники, частки. Перехід прислівників у склад повнозначних частин мови пов’язаний зі зміною лексичного значення, а при транспозиції у службові відбувається його втрата. Якщо прислівник у реченні починає виконувати функції семантичного зв’язку слів у реченні для надання додаткової семантики, певної модальності, комунікативної спрямованості, то це слугує знаком транспозиційного переходу до лексико-граматичного класу часток. При вираженні релятивності має місце транспозиція у прийменники. Функцію сполучників починають виконувати насамперед прислівники, що за своєю семантичною природою здатні виражати різні відношення між предметами об’єктивної дійсності. Унаслідок категоріальних змін наявний перехід прислівника у модальне слово зі зміною атрибутивної функції на функцію вираження суб’єктивного ставлення до змісту повідомлення. Потенційна наявність емоційно-експресивного або наказово-спонукального значення у слові є основною умовою інтер’єктивації. Функціональна омонімія виникає внаслідок відприслівникових транспозиційних процесів і посідає центральне місце у системі прислівникової омонімії. Кількість та якість функціональних омонімів залежить від лексичних та граматичних характеристик транспонованого слова. Функціональні омоніми, які з’явилися внаслідок відприслівникових переходів, являють собою як двочленні, так і багаточленні ряди. Засобом кваліфікації функціональної прислівникової омонімії є контекст, оскільки поза ним слово несе невизначену інформацію і має лише потенційне значення. Лише в певному контексті реалізується семантика слова, нейтралізуються одні значення та актуалізуються інші. Отже, прислівник у сучасній українській мові виступає як широкий, багатий значеннями лексико-граматичний клас слів, який має складну систему різнотипних слів та є сферою взаємодії між частинами мови. Перехід прислівників в інші частини мови тривалий, оскільки пов'язаний безпосередньо із процесами узагальнення, абстрагування окремих явищ об’єктивної дійсності та вираженням засобами мови цих складних процесів. Найбільше відприслівникова транспозиційність представлена неповними випадками субстантивації, вербалізації, ад’єктивації, нумералізації, прономіналізації, партикуляції, препозиціоналізації, кон’юкціоналізації, модаляції та інтер’єктивації. | 