Польська політика стосовно держав Центральної та Східної Європи, як і щодо самого регіону, характеризується значною активністю. Поряд з інтеграцією в європейські структури, вона є візитною карткою польської зовнішньої політики після 1989 р. Для Польщі, що не має значних здобутків на світовій арені, розвиток регіональної співпраці як складової частини її європейської політики є одним із найважливіших аспектів реалізації національного інтересу. Польща будувала свої стосунки із центрально- та східноєвропейськими партнерами ґрунтуючись на трьох засадах: з розумінням ставитись до труднощів розвитку та вразливості молодих та відновлених держав; не нав'язувати формалізованої співпраці у сфері безпеки; продумано здійснювати включення Центральної та Східної Європи до нової архітектури безпеки та системи міжнародних відносин. Поступове входження держав ЦСЄ до ЄС і НАТО трансформує роль цього регіону – Центральна Європа стає східною частиною Західної Європи. Це викликає необхідність створення нового формату регіональної співпраці і пристосування її до сучасних умов. З огляду на розташування, визначальне значення матиме саме зовнішньополітична активність та позиція Польщі. Таким чином, відповідно до поставлених завдань в дослідженні проаналізовано розвиток польської зовнішньої політики в регіоні Центральної та Східної Європи за період демократичного існування Польщі в європейському просторі: 1. Зовнішньополітична діяльність Польщі у період, що досліджувався, підпорядкована внутрішньополітичним потребам та економічним інтересам держави. Польща демонструє твердість та послідовність на шляху здійснення поставлених зовнішньополітичних цілей в регіоні ЦСЄ. Її геополітичне значення та міжнародний авторитет значно зросли з 1989 р. Основи регіональної політики були сформульовані та закладені ще на етапі діяльності опозиції у 1980-х рр. Після 1989 р. Польща здійснила кардинальний перегляд власної зовнішньополітичної доктрини. Ця доктрина не лише вивела країну з-під радянського впливу, але й визначила нові пріоритети та завдання польської дипломатії, які залишалися незмінними упродовж майже шістнадцяти років. Таким чином, польська дипломатія із самого початку провадження незалежної зовнішньої політики була забезпечена чіткою програмою дій, в тому числі на регіональному рівні. Геополітичне становище Польщі в регіоні надзвичайно вигідне і багатьма його перевагами вона вже скористалася. З врахуванням цього, а також зважаючи на важливу роль, яку РП відіграє в регіоні Центральної та Східної Європи, і наявний потенціал держава може претендувати на лідерство в даному регіоні. 2. Європейська та євроатлантична інтеграція Польщі отримала потужну підтримку від активного співробітництва та координації дій з найближчими сусідами, передусім Чехією та Угорщиною. Євроатлантична інтеграція та участь у структурах НАТО у період, що досліджувався, були тісно пов'язані з регіональної політикою Республіки Польща. З одного боку, Польща використала регіональне співробітництво для входження до Альянсу. З іншого боку, членство в євроатлантичних структурах не тільки надало Польщі вагомі гарантії національної безпеки, а й створило можливості для зміцнення позицій Варшави у регіоні, розвитку добросусідських відносин з Литвою, Словаччиною та Україною, а також розбудови дружніх стосунків з більшістю держав ЦСЄ. Польща стала одним із найактивніших учасників вироблення східноєвропейської політики Альянсу. Разом з тим регіон Центральної та Східної Європи був джерелом основної протидії членству РП в НАТО передусім через зовнішньополітичну діяльність Росії. Польща розглядається як основна загроза російським інтересам у сфері безпеки в Центральній Європі не лише через геополітичне становище, але й через активне відстоювання процесу розширення НАТО на Схід. Одним із головних елементів співробітництва країн Центральної і Східної Європи є участь у європейських інтеграційних процесах. Польща стала одним із флагманів європейської інтеграції в регіоні, вміло використовуючи взаємодію з окремими державами для просування власних інтересів у переговорному процесі. Після реалізації стратегічної мети вступу до ЄС Польща намагається стати державою, яка визначатиме східну політику Союзу, пропонуючи Брюсселю власні концепції співробітництва з Москвою, Києвом, Мінськом та Кишиневом. Тим самим РП намагається утвердити своє місце в європейських структурах та збільшити власний авторитет на міжнародній арені. 3. Міждержавні утворення в Центральній та Східній Європі стали невід'ємною складовою зовнішньої політики будь-якої країни регіону. Польща є учасником усіх найбільш дієвих регіональних утворень. Її роль у цьому напрямку надзвичайно важлива, особливо зважаючи на недавній вступ до Європейського Союзу. Перш за все це стосується співпраці в рамках Вишеградської групи, яка підсилена співпрацею в рамках CEFTA здатна перетворитися в один із центрів ЄC і відігравати в ньому подібну роль, яку відіграють Бенілюкс і Північна рада. Республіка Польща розглядала і розглядає участь в міжнародних регіональних організаціях виключно з позиції власних інтересів безпеки та економіки. ЇЇ діяльність була спрямована передусім на досягнення своїх стратегічних цілей – членства в НАТО та ЄС, а також набуття статусу лідера в Центральній Європі. РП виступає одним із найбільш послідовних ініціаторів регіонального співробітництва, постійно розширюючи сфери взаємодії та рівень своєї участі. Після входження Польщі до ЄС її участь в регіональних організаціях наповнюється новим змістом і надає їй додаткові можливості для розвитку своєї економіки та укріплення безпеки. Транскордонна співпраця є важливим інструментом регіональної політики Польщі, оскільки сприяє безпосереднім міжособистісним контактам та розвитку демократії на місцевому рівні. Вона досягла значного рівня розвитку в усіх прикордонних регіонах за винятком східних кордонів, де транскордонна співпраця гальмується через малу активність партнерів. 4. Двосторонні відносини Польщі з різними країнами на регіональному рівні у період, що досліджувався, характеризувалися різним рівнем інтенсивності та характером діалогу. До досягнень польської дипломатії цього періоду слід зарахувати доволі ефективне подолання проблеми визнання нових держав та встановлення дипломатичних відносин майже з усіма державами регіону. Подальшому розвитку двосторонніх відносин також сприяв факт швидкого укладення базових договорів з державами регіону (ускладнення виникли лише з Литовською Республікою). До основних невдач польської зовнішньої політики належить відсутність конструктивного діалогу з Москвою та Мінськом. Свої міждержавні стосунки Польща веде з позиції рівноправності та взаємовигідного партнерства. Польща зуміла вигідно використати двосторонні відносини для розвитку своєї економіки та укріплення національної безпеки. Доволі швидке врегулювання політичних відносин з усіма країнами регіону сприяло подальшому розвитку співпраці. Пріоритетами міждержавної зовнішньої політики були: інтеграція до європейських та євроатлантичних структур; налагодження економічної співпраці; вирішення історичних суперечок; розвиток структур “нового регіоналізму”. У польській регіональній політиці центральноєвропейський напрям є провідним. Найважливіші міждержавні взаємодії Польщі в Центральній Європі пов'язані з країнами Вишеградської четвірки, які впродовж 1989-2005 рр. виступають основними партнерами РП в регіоні, в тому числі на шляху до європейської та євроатлантичної інтеграції. Стратегічно важливим питанням для польської регіональної політики залишається збереження механізмів цієї співпраці і перетворення її у важіль європейської політики – одну із регіональних основ Європейського Союзу. Балканський вектор у польській зовнішній політиці тільки починає виділятися у окремий напрямок. Після 1989 р. він функціонував як складова частина центральноєвропейського напрямку і відігравав роль допоміжного до вишеградського вектору. Низька активність польської дипломатії на Балканах пов'язана з військовими конфліктами та економічною кризою в країнах регіону. Зовнішньополітична діяльність Польщі в регіоні у переважній більшості випадків була продиктована позицією ЄС. Двосторонні відносини з країнами Балтії можна характеризувати як показово добрі. Ускладнення виникали лише до 1994 р., коли була присутня певна напруга у польсько-литовських відносинах. Основними темами співпраці стала інтеграція до європейських структур. Балтійська співпраця поступово виходить із східного напряму зовнішньої політики Польщі і стає інтегральною частиною центральноєвропейського. Цей процес значно прискорився після спільного вступу країн Балтії та РП до ЄС. Безумовним фаворитом серед країн Балтії виступає Литва, яку з Польщею єднає тривалий період спільної історії. Східна політика Польщі включає в себе не тільки елементи регіональної співпраці, але й співробітництво з усіма державами пострадянського простору. Останнім часом східноєвропейський вектор став перетворюватися на окремий напрямок, що продиктовано більш тісною співпрацею Польщі з європейською частиною колишнього СРСР. Східну політику щодо європейських держав пострадянського простору не можна назвати повністю сформованою зовнішньополітичною концепцією. На цьому просторі Польща постійно зустрічається з низкою проблем, які негативно позначаються на двосторонніх відносинах. Східноєвропейський напрям залишається найбільш проблемним, але одночасно і найбільш перспективним. Визначальними відносинами в цьому регіоні є стосунки з Росією та Україною. Болючим для Польщі залишається політика Росії та небажання останньої розглядати РП як рівноцінного партнера. 5. Республіка Польща послідовно виступала одним із ініціаторів військово-політичного співробітництва в регіоні. Офіційна Варшава, хоча й не відігравала провідної ролі у врегулюванні воєнних конфліктів на постюгославському просторі та в Придністров'ї, однак виступала з різноманітними миротворчими та гуманітарними ініціативами, а також долучилася до миротворчих операцій в рамках ООН, НАТО та ОБСЄ. Військове співробітництво створило додаткові можливості для офіційної Варшави налагодити співробітництво з країнами регіону з метою модернізації та досягнення інтеропераційності збройних сил в контексті інтеграції до євроатлантичних структур. Участь в регіональних ініціативах військового співробітництва сприяла укріпленню позиції Польщі в регіоні, як ключової держави для збереження безпеки і стабільності ЦСЄ. Тісна військова співпраця стала ще однією важливою опорою польсько-українського стратегічного партнерства. 6. Ставши на шлях демократичних змін та заручившись широкою підтримкою США Польща є однією з провідних держав регіону у поширенні демократичних стандартів. На цьому шляху офіційна Варшава постійно зустрічалася з багатьма перешкодами, серед яких авторитарний режим в Білорусі та звинувачення у проведенні проамериканської політики. Найбільшою перемогою польської дипломатії у сфері регіональної політики стала участь польського керівництва у врегулюванні політичного конфлікту в Україні під час Помаранчевої революції. Ще одним важливим завданням для польської регіональної політики стало подолання негативних стереотипів та вирішення питань історичного минулого. Польщі вдалося досягнути значного поступу в порозумінні з такими проблемними, з точки зору історії та стереотипів, народами, як литовці та українці. Переломним для Польщі у подоланні негативних стереотипів став 2004 рік, який позначився двома важливими подіями – розширенням ЄС та Помаранчевою революцією в Україні. Брак взаєморозуміння досі залишається з Росією та Білоруссю. У першому випадку через збереження великодержавних стереотипів у суспільній свідомості, в іншому – через брак широкого громадянського діалогу. Польська діаспора відіграє важливу роль у політичному житті держав регіону і є постійним предметом регіональної політики РП, особливо на східноєвропейському напрямку. У період, що досліджувався, польська меншина в регіоні часто ставала заручником політичної ситуації. Невід'ємною частиною гуманітарної політики стала участь польської держави у гармонізації міжконфесійних відносин, з одного боку захищаючи інтереси католицької церкви на Сході, а з іншого – сприяючи налагодженню діалогу церков східного обряду з Ватиканом (в т.ч. православних і греко-католиків). 7. Польсько-українські відносини є найпродуктивнішою складовою польської регіональної політики на східному напрямку. Це було підтверджено позицією РП під час подій в Україні в кінці 2004 р. та послідовною підтримкою Польщі євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень України. Між Україною та Польщею створений дієвий механізм співпраці. Кожна держава може вважати ці стосунки вигідними. Польща, як найпослідовніший партнер України на західному кордоні, може стати для неї плацдармом для інтеграції у європейські структури. Для Польщі ж існування незалежної України розглядається з точки зору гарантій національної безпеки та економічної співпраці. Проте невідворотно повинно постати питання щодо лідерства на просторі ЦСЄ. Якби Польщі та Україні вдалося досягнути згоди з цього питання, то можливим став би розвиток сценарію на встановлення подвійного польсько-українського регіонального лідерства. Це безперечно створило би міцну опору загальноєвропейської безпеки та заклало підвалини для плідної економічної співпраці. Однак, цей крок стане можливим тільки у випадку досягнення Україною відповідного рівня економічного розвитку. | 