Основними висновками дисертаційної роботи є такі: - леґітимність є прийнятним рівнем обґрунтованості, виправданості та значущості політичних інституцій, норм, практик та політичної системи політико-правової спільноти взагалі. Отже, поняття „леґітимація” концептуалізує процес раціонального обґрунтування-виправдання прийнятності інституційного устрою, що надає йому чинності, а, отже, й нормативного характеру його практичним імперативам; - за сучасних умов раціоналізації світу в нормативному виміри філософської рефлексії процес леґітимації постає як арґументативна практика виправдання, безумовним атрибутом якої є використання мовлення, орієнтованого на досягнення порозуміння. Таким чином, леґітимація як особлива практика використання мови потрапляє в проблемне поле прагматичного аналізу мови; - напруження між фактичністю й значущістю, що його вбудовано в саму мову, з’являється також і в процесі комунікації всередині спільноти. Леґітимація і є процесом, в якому встановлюється допустиме напруження між фактичністю й значущістю. Тобто, встановлення певного балансу між фактичністю та значущістю є справою власних зусиль учасників комунікативної спільноти (в нашому випадку політико-правової), що й відбувається в леґітимативному процесі в даній спільноті; - процес леґітимації стає можливим лише за умови існування нормативного консенсусу в спільноті, що забезпечується традицією й етосом. Леґітимація одним із основних джерел значень має життєсвіт, соціокультурну сферу безпосереднього повсякденного спілкування із дорефлексивною системою знання, ціннісними та нормативними системами, що й становитиме підґрунтя функціонування інституційованих політичних практик та норм. В цьому контексті йдеться саме про ціннісно-нормативну складову, що означає, що процес леґітимування відбувається на підставах, що їх пропонує життєсвіт, з одного боку, а, з іншого боку, відображається проблема зв’язку цінностей і норм, коли в процесі дискурсу партикулярна цінність може набути значення норми, а обґрунтована норма – закону; - суперечність між інтенціями свободи й рівності долається в нормативній концепції деліберативної демократії, яка розуміється як практика організації й публічного використання влади в більшості суспільно-політичних інституцій на основі процедурного принципу вільного арґументативного міркування резонуючої громадськості, де кожний громадянин сприймається як моральний й політично рівний. Принципи деліберативної демократії обґрунтовано постають принципами транснаціональної демократії, що забезпечують норми, які мають домагання універсальної значущості. |
