Підсумовуючи результати дослідження ми можемо констатувати, що в умовах становлення демократії і громадянського суспільства в Україні, однією із багатьох складових якого є циганська етнічна спільнота, особливого значення набуває осмислення культурних передумов етнополітичного розвитку та історичного досвіду міжетнічних відносин. Циганознавчі студії як спеціальний предмет аналізу розглянуті через співставлення світової і української історіографічної традицій та особливостей джерельної бази, що дозволило одержати такі результати та висновки, які відбивають основний зміст дисертації: 1) Виявлено і систематизовано загальний корпус опублікованих історико-етнографічних досліджень, розкрито їхнє значення для подальших наукових пошуків. 2) Основні етапи історії народознавчих інституцій, в яких здійснювались циганознавчі студії, розглянуто як складний процес, в ході якого стимулювалася, програмувалася, координувалася і реалізувалася наукова активність окремих вчених у дослідженні циган протягом ХІХ – поч. ХХІ ст. Розгляд еволюції українських циганознавчих студій в загальнонауковому контексті, дозволив визначити їх специфіку та перспективи розвитку. Нині циганознавчі дослідження, досить розвинені в світі, набуваючи професійного рівня, мають відіграти важливу роль у формуванні етнічної самосвідомості розвитку та збереженні національно–культурної самобутності, ромів (циган) України. 3) Історіографічний огляд відтворює значну дослідницьку базу циганознавства, ґрунтовну наукову розробку широкого кола питань з етногенезу, історії та культури циган України. Разом з тим він засвідчує наявність помітних прогалин і недосконалість багатьох розробок – поза увагою дослідників залишилися окремі прошарки циганської культури і навіть періоди етнічної історії; бракує досліджень з історії циган, грунтовних етногенетичних досліджень окремих діалектних груп і циган України в цілому; цілісних досліджень, присвячені їхній традиційній культурі і сучасному стану. 4) Загалом, аналіз історіографії, в контексті різних галузей знань, дозволяє стверджувати, що спочатку циганознавчі студії, будучи фіксацією окремих свідчень про циган розумілися як підгрунтя наукового дослідження циганської історії, етнографії, мови. В наш час приходить усвідомлення циганознавства як комплексного знання про циганський етнос – цілісний екзестенційний феномен, унікальний етно-соціальний суб’єкт у загальному русі людської історії. Такий підхід зумовлений історичними обставинами: за відсутності державності у циган не має інститутів власної науки і освіти, тому самоусвідомлення циганською інтелігенцією можливе насамперед через рефлексію власної історії, культури, мови. Вивчення життєдіяльності циганського етносу передбачає діахронний аспект – розгляд у діалектиці минулого, сучасного і майбутнього, та синхронний в плані етнолокального й міжетнічного розвитку. Однак, на нашу думку, аби визначитися з методами і методологією таких міждисциплінарних досліджень, необхідно враховувати диференційованість вітчизняної науки. 5) Можна стверджувати, що цигани (роми), як етнос формувалися на перетині різних систем: етнічних, соціальних, релігійних, – а нерідко й на перетині протилежних культур. Кордони між цими етнокультурними системами проходили, в тому числі на українських землях, деякі з них поділяли циганські етнічні групи на окремі частини, зокрема за релігійними та історико–культурними зонами: східнохристиянську (православну), західноримську (католицьку), мусульманську. На історико–культурні зони нашаровувалися ще й етнічні, мовні, соціальні, політичні структури, створюючи передумови для формування ієрархічності етнічної культури та локальних її осередків. Регіональність та варіативність циганської культури – одна з найхарактерніших її особливостей, як самобутньої і оригінальної системи, вплетеної у загальноєвропейський етнокультурний процес. 6) Актуальні та дискусійні проблеми дослідження циган в Україні сфокусовані в соціокультурному просторі історичного буття цієї специфічної етнічної спільноти. Розглянуто основні етнічні, соціальні, політичні, культурні (насамперед, мовні) тенденції розвитку, проблеми самoідентифікації і етнічної маргіналізації циган України. Показано зв’язок між підвищенням освітнього рівня, збереженням мови і культури та інтеграцією циганської національної меншини в українське суспільство. Проблеми освіти циган пропонується вирішувати в контексті впровадження концепції багатокультурності. 7) Аналіз джерельної бази циганознавства в Україні, зокрема, архівних джерел з історії циган, матеріалів циганських музеїв та колекцій, статистичних обліків, народної творчості, періодичної преси показав, що їхня специфіка полягає в тому, що майже до останнього часу цигани не мали писемності, а отже і власних писемних джерел, які є основними в історичних дослідженнях. Крім того, в силу певних обставин, обумовлених історичним розвитком циган різних регіонів, серед них виробилося специфічне ставлення до оточуючого середовища, зокрема народів, серед яких вони жили. Можна згадати, наприклад, їхнє ставлення до статистики. І це не випадково, – багато офіційних актів, заходів згодом негативно відбивалися на життєдіяльності циган (репресії, депортації та ін.). |
