У дисертації наведене нове вирішення наукового завдання, суть якого полягає в комплексній теоретичній розробці проблем реалізації судової юрисдикції в системах судочинства, а також специфічних повноважень загальних судів у цивільному судочинстві (цивільної юрисдикції), на основі чого вирішені проблеми реалізації цивільної юрисдикції в практичній діяльності судових органів, запропоновані шляхи вдосконалення процесуального законодавства з метою підвищення ефективності цивільного судочинства й судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних, юридичних осіб і держави. Дослідження показало, що судова юрисдикція з точки зору структурної характеристики складається з чотирьох елементів: функцій судової влади, предметів відання, юридично-владних повноважень, а також процесуальної форми їх реалізації. За таких умов зроблено висновок, що судова юрисдикція є основним ресурсом судової влади, її невід’ємним атрибутом. Поза межами судової влади судова юрисдикція реалізовуватися не може. Автором дано визначення цивільної юрисдикції, а також виділено три головні засади, на яких вона ґрунтується: (а) система органів, наділених цивільною юрисдикцією (загальні суди); (б) сфера реалізації цивільної юрисдикції (вирішення цивільних справ у широкому розумінні); (в) система процесуальних форм реалізації цивільної юрисдикції (категорія цивільної справи і провадження в суді першої інстанції, в якому ця справа розглядається). Дисертантом зроблено висновок про універсальність цивільної процесуальної форми, яка є базисом для господарського і адміністративного судочинства та може бути адаптована для їх цілей. Доводиться доцільність прийняття єдиного процесуального кодексу для розгляду цивільних, господарських й адміністративних справ, заснованого на класичній цивільній процесуальній формі, оскільки це сприятиме підвищенню ефективності судочинства в цілому й забезпеченню права людини на доступ до суду. При цьому, наголошуючи на необхідності уніфікації судових процесів, автор не заперечує можливості існування диверсифікованої (багатоланкової) судової системи. При розмежуванні цивільної і господарської юрисдикцій пріоритетними визначено два критерії: суб’єктний склад спірних правовідносин (домінуючий) і характер цих правовідносин (допоміжний). З метою уникнення конкуренції юрисдикцій доцільно застосовувати метод прямого закріплення в законі певного виду судової юрисдикції. При відмежування цивільної, господарської від адміністративної юрисдикції запропоновано, виходячи з пріоритету цивільної юрисдикції та тлумачення Європейським судом з прав людини поняття спору про цивільні права і обов’язки, розглядати будь-яке порушене право особи передусім у аспекті її цивільних прав, крім суто публічних спорів, віднесених до виключної прерогативи держави, а саме щодо: (а) сплати податків (крім податкових санкцій); (б) питань прийняття, проходження і звільнення з державної служби (крім питань соціального й пенсійного забезпечення держслужбовців); (в) виборчих прав громадян; (г) в’їзду в країну й виїзду з її території, а також процедури екстрадиції іноземців. При аналізі співвідношення цивільної і конституційної судових юрисдикції автором зроблено висновок, що в тих випадках, коли позивачем ставиться питання про законність актів вищих органів влади індивідуального характеру, які прийнято на підставі та на виконання Конституції і законів України, такі вимоги з часу набрання сили КАС повинні розглядатися адміністративними судами. Що ж до можливості застосування загальними судами в процесі цивільного судочинства Конституції як акта прямої дії і незастосування закону, який, на думку суду, їй суперечить, дисертант робить стверджувальний висновок. Автором розроблено ряд рекомендацій прикладного характеру, які можуть бути використані для внесення змін до ЦПК, ГПК і КАС з метою вдосконалення механізму визначення цивільної юрисдикції та її відмежування від інших видів судової юрисдикції. Разом з тим остаточне вирішення питання про конкуренцію судових юрисдикцій бачиться в уніфікації процесуального законодавства й створенні єдиного Цивільного процесуального кодексу замість чинних ЦПК, ГПК і КАС. |
