У висновках викладені найважливіші теоретичні та науково-практичні підсумки, отримані в дисертації, сформульовані пропозиції щодо удосконалення правового регулювання цивільно-правових способів захисту прав на об’єкти промислової власності, та внесення змін до законодавства України, зокрема: – сформульовано визначення правовідносин щодо захисту прав на об’єкти промислової власності; – визначено кваліфікаційні ознаки правовідносин щодо захисту прав на об’єкти промислової власності, підкреслено специфіку об’єкту та суб’єктного складу таких правовідносин; – доведено необхідність чітко в законі передбачити право ліцензіата на захист у випадку, коли порушення третіми особами прав на об’єкти промислової власності, на використання яких видана ліцензія, зачіпають права такого ліцензіата. Права ліцензіата мають захищатись всіма передбаченими законодавством для захисту прав на об’єкти промислової власності способами (як загальними, так і спеціальними); – здійснено класифікацію цивільно-правових способів захисту прав на об’єкти промислової власності на: а) загальні; б) спеціальні інституційні; в) спеціальні окремі; – виявлено і доведено, що серед загальних способів захисту прав на об’єкти промислової власності, ключовими є припинення дії, що порушує право, та відшкодування збитків; – доведено доцільність розширити перелік видів запобіжних заходів у ГПК України; – доведено доцільність законодавчо закріпити, що при застосуванні способів, передбачених пунктами 3 та 4 ч. 2 ст. 432 ЦК України, вилучення та знищення товарів, матеріалів та знарядь має здійснюватись без компенсації та за кошт правопорушника; – аргументовано доцільність при визначенні розміру компенсації керуватись критерієм наявності чи відсутності в діях правопорушника умислу/грубої необережності. При порушенні з умислу чи грубої необережності розмір компенсації має бути «підвищеним», що покладатиме на правопорушника додаткові невигідні майнові наслідки; – вперше зроблено висновок, що спеціальні інституційні способи захисту прав на об’єкти промислової власності є «квазіцивілістичними» за своєю природою, оскільки, будучи закріпленими нормами цивільного законодавства та маючи (деякі з них) відновлювально-компенсаційну спрямованість, ці способи спрямовані переважним чином на: оперативне припинення/запобігання правопорушенню, унеможливлення повторного чи подальшого вчинення правопорушення, покладення на особу, яка порушила право, додаткових невигідних майнових наслідків тощо. Саме такі способи є найбільш ефективними при захисті прав на відповідні об’єкти; – обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення універсальних та спеціальних принципів усунення зіткнень прав на різні об’єкти промислової власності. Ключовим принципом запропоновано пріоритет у часі виникнення права; – доведено доцільність закріплення спеціального окремого способу захисту – усунення за рахунок правопорушника неправомірно використаної торговельної марки чи позначення, схожого з нею настільки, що їх можна сплутати, з матеріалів, якими супроводжується надання послуг, а також з документації, з реклами, з мережі Інтернет; – вперше обґрунтовано нормативну концепцію побудови в межах одного нормативного акту (ЦК України) трирівневої системи способів захисту прав на об’єкти промислової власності. На основі здійсненного аналізу сформульовано рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України, зокрема, ч. 2 ст. 432 ЦК України, ст. 43-2 ГПК України, а також спеціальних законів в сфері охорони прав на об’єкти промислової власності. | 