У дисертації по-новому розв’язується наукове завдання, яке полягає у поглибленні правових знань про особливості цивільно-правового захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб. Основні висновки, що відображають погляди дисертанта на цю проблему, виражені у наступних положеннях: В роботі додатково аргументується висновок про те, що цивільно-правовий захист цивільних прав осіб виступає як елемент суб’єктивного права, встановлений безпосередньо законом. Правова регламентація дієздатності громадян належить до кола найважливіших засобів впорядкування правового статусу осіб у суспільних відносинах. У результаті дослідження вказаної проблеми автором вноситься пропозиція доповнити частину 1 ст. 32 пунктом 5 і викласти в такій редакції: “Фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має право заповідати своє майно, придбане за кошти, отримані в результаті трудової, підприємницької, інвестиційної діяльності, а також за рахунок інших доходів при наявності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника”. Пропонується доповнити ч. 1 ст. 1234 ЦК України абзацом 2 викласти в такій редакції: “Право на заповіт має неповнолітня фізична особа з неповною цивільною дієздатністю стосовно належного їй на праві власності майна при наявності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника”. Цивільний кодекс України регламентує дієздатність осіб, які не досягли 14 років, як часткову. Разом з тим від народження особи і до досягнення нею 14-річного віку проходить досить тривалий період. Тому не можна порівнювати дієздатність особи, наприклад, в 5-річному віці і до досягнення нею 14 років. Доцільно встановити такий граничний вік, до досягнення якого особа є недієздатною. Пропонується доповнити частину 1 ст. 30 ЦК України абзацом 2 і викласти в такій редакції: “Фізична особа віком до 5 років є недієздатною”. Аргументується висновок про покладення додаткової відповідальності за невиконання неповнолітньою особою правочину, на який була надана згода органом опіки та піклування, вказаним органом і пропонується доповнити ст.33 ЦК України частиною 3 і викласти в такій редакції: “Якщо згоду на вчинення неповнолітньою особою правочину дає орган опіки та піклування, то в разі недостатності майна у неповнолітньої особи для відшкодування збитків, заподіяних невиконанням правочину додаткову відповідальність несе орган опіки та піклування”.
6.Уточнено визначення поняття дрібного побутового правочину. пропонується пункт 1 частини 1 ст.31 ЦК України викласти в такій редакції: “Під дрібним побутовим правочином розуміють правочин, який має побутовий характер, вчиняється систематично, на невелику суму, спрямований на задоволення особистих, матеріальних чи культурних потреб особи і відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку”. 7.Запропоновано ч.2 абзацу 2 ст.32 ЦК України викласти в такій редакції: “На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів), піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування”. 8. Запропоновано частину 1 ст. 35 ЦК України викласти в такій редакції: “Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі з моменту запису її матір’ю або батьком дитини”.. 9.Доцільно було б прийняти спеціальний нормативний акт – “Закон про права дитини”, розробка якого почалась ще в 1992 році, але так і не знайшла свого втілення. Цей закон, по-перше, повинен об’єднати всі права малолітніх та неповнолітніх осіб; по-друге, – врегулювати права, які в даний час не знайшли правового регулювання. На наш погляд, таким повинен бути шлях підвищення рівня правової захищеності малолітніх і неповнолітніх. Закон про права дитини стане тим фундаментом, який буде визначати мету, завдання, способи правозахисної діяльності щодо дітей. Уточнити частину 4 ст. 177 СК України, викласти в такій редакції: “При вчиненні одним з батьків правочинів щодо майна малолітньої особи, вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, як укладеного без його згоди і такого, що порушує права малолітньої дитини і виходить за межі дрібного побутового”. Доповнити ст. 177 СК України частиною 8 в такій редакції: “Суд може накласти заборону на здійснення управління та відчуження майна, яке належить дитині у випадку, коли щодо батьків відкрито провадження про позбавлення батьківських прав”.
12.Частину 3 ст. 1032 ЦК України викласти в такій редакції: “Якщо власником майна є малолітня особа, установником управління є її батьки. Якщо власником майна є малолітня особа, над якою встановлена опіка, або фізична особа, яка визнана недієздатною, установником управління може бути опікун або орган опіки та піклування”. Пропонується частину 1 ст. 54 ЦК України викласти в такій редакції: “Якщо фізична особа – підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовується у підприємницькій діяльності, стала малолітня чи неповнолітня особа, над якою встановлено опіку чи піклування, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна”.
14. Пропонується ст. 1183 ЦК України викласти в такій редакції: “Батьки зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, а також шкоду, завдану дитині, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків”. |