У загальних висновках підсумовуються результати дослідження. У контексті своєї історичної епохи, а саме 60-х - початку 1980-х років, Григорій Чубай виглядає одним з найбільш оригінальних та цікавих поетів в українській літературі. Аналіз його творчої діяльності засвідчує, що вона органічно вписувалася в естетичні норми його часу та покоління, але також сприяла оновленню та розширенню цих естетичних норм.
Григорій Чубай належав до «другої хвилі» руху шістдесятників. Він не встиг реалізуватися як творча індивідуальність. Єдиним шансом заявити про себе залишався для Чубая самвидав. Самвидавні книжки - збірка поезій «Постать голосу» (Рівне, 1968) та альманах «Скриня» (Львів, 1972) принесли Г.Чубаєві багато страждань, спровокували конфлікт з тогочасною владою, наразили його на переслідування, що не закінчилися до самої смерті. Але треба відзначити, що вони також надали особливої харизми відважному й мужньому авторові.
У роботі відзначено дві найголовніші заслуги Григорія Чубая в літературі. По-перше, він був визначним поетом свого часу. Твори Чубая були новаторськими і вказали шлях розвитку для молодших його сучасників, які не бачили перспективи в офіційній літературі, що зазнавала сильного тиску з боку влади та переживала період «застою», як і все тогочасне суспільство. По-друге, автор «Вертепу» став організатором неформального гуртка поетів у Львові, уміло виховував молоде покоління, прищеплюючи йому смак до справжньої, вільної літератури. Так поставала мала, але незалежна культурна територія, що протистояла загальним нормам та соцреалістичному канонові. Стратегічно важливою була Чубаєва орієнтація на західноєвропейську і світову літературу, яка тоді дуже обмежено проникала через фільтр ідеологічної системи.
Те, що Григорій Чубай устиг написати, яскраво свідчить про його геніальну обдарованість. Його блискуча лірика, поеми «Вертеп», «Марія», «Говорити, мовчати і говорити знову» належать до вершин тогочасної української поезії. Ці твори характеризує новизна стилю, оригінальність поетичних образів, використання складної метафорики, заглиблений погляд в основи людської екзистенції. У поемах Г.Чубай виявив риси концептуалізму та сюрреалізму, що зближує його з європейською поезією XX століття.
Перу поета був підвладний будь-який літературний жанр. Він став визнаним майстром інтимної та особистої лірики, балад, чудових верлібрів і дуже цікавих та оригінальних дитячих віршів. А написані ним поеми досі вражають розмахом філософської думки та багатоплановістю.
Посмертні публікації в журналах «Дніпро», «Україна» тощо заново відкрили талант поета для українського читача. На межі 80-х та 90-х років XX століття відбулося повернення Г.Чубая в українську літературу: з'явилися численні публікації його творів у періодиці, було видано першу збірку «Говорити, мовчати і говорити знову» (1990), проведено багато вечорів пам'яті поета тощо. Звичайно, це повернення було запізнілим. Варто звернути увагу, що воно запізнилося на ціле покоління. У час, коли ширше коло читачів уперше дізнавалося про Грицька Чубая, в українській культурі вже дебютував його син, що став відомим рок-музи-кантом і, до речі, створив багато чудових композицій на вірші свого батька.
Особливістю творчого шляху Григорія Чубая є нерівна, уривчаста еволюція. Сам Г.Чубай пророчо спрогнозував свій шлях у назві одного з вершинних творів - поеми «Говорити, мовчати і говорити знову». Після ранньої «постаті голосу», яка, відбуваючись у провінції (на Рівненщині), не була зауважена в ширших літературних колах, настає тривалий період невизнання, силуваного мовчання. 1 нарешті, після цього мовчання поет знову повертається, щоб уже більше не розлучатися з літературою. |