У висновках узагальнено основні положення дисертації.
Поетичний світ М.Йогансена визначається пошуками нової мови за рахунок звукосмислових експериментів. Утвердження тези про народження смислу із звуку дає можливість реконструювати первісну пра-мову, що було однією з центральних міфологем авангардного мистецтва. В абсолютно нових історичних умовах М.Йогансен поставив перед мовою завдання – розширити смисловий спектр, зіштовхуючи і співставляючи синоніми, омоніми, максимально поглиблюючи насиченість переносних і звукосмислових зв’язків. Він прагне висловитися через зображувальну здатність слова і досягає таким чином естетичної полісемії. Творчість М.Йогансена – це гармонійний сплав, синтез науки про слово і художньої творчості, результатом якого стало витворення нової мови.
Аналіз прози письменника доводить, що її теж не можна зрозуміти без “футуристичного” контексту. Спільне підґрунтя бачимо в теоретичних розробках М.Йогансена та представників “лівих” напрямків. Вони пропагували динамічний, міцно збудований сюжет, шлях до якого лежав через анекдотизацію новели. Боротьба з традицією для М.Йогансена полягала не у войовничому й деструктивному запереченні, а радше в радикальній трансформації, у шокуюче несподіваному використанні і перекомбінації її явищ. Тотальна іронія, характерна для модерної літератури і для авангарду зокрема, у нього виступає як самостійний і усвідомлений принцип художньої творчості. У його прозі активізуються прийоми гротеску, фантастики, поетика ексцентричності. Проза М.Йогансена – це іронічна стилістична і словесна гра, розбавлена елементами абсурду й чорного гумору, що нерідко задає їй сюрреалістичну тональність.
Синтез мистецтв, культивований авангардистами, також характерний для творчості М.Йогансена: його поезія і проза музичні, живописні, театральні. Елементи фільмової техніки яскраво простежуються в його поезії і прозі, зокрема монтаж визначає принципи організації часу й простору, структури твору. Революція, потрактована як народне свято, карнавал, вакханалія, не в останню чергу сприяла загальній театралізації життя. “Подорож ученого доктора Леонардо…” яскраво засвідчує театралізований характер творчості М.Йогансена і водночас демонструє реінтерпретацію традиції через переосмислення вертепного дійства, пародіювання творів Л.Стерна, Сервантеса, М.Гоголя.
М.Йогансена нерідко традиційно називають українським формалістом або революційним романтиком. Футуристський напрям поетичних експериментів, елементи конструктивізму, театральність, суголосна ідеям Леся Курбаса, прагнення техно-мистецького синтезу, елементи абсурду і загальний іронічний дискурс його творчості дозволяють чітко окреслити місце М.Йогансена в українському авангарді 20-30-х років.
|