У дисертації наведене нове рішення наукової задачі, яке полягає в теоретичному обґрунтуванні необхідності удосконалення механізму узгодження державних і місцевих програм соціально-економічного розвитку територій. Виходячи з сутності місцевого самоврядування, функціональної структури територіальних соціально-економічних систем, дослідження категорії "муніципальне управління", зроблено висновок, що соціальна функція виступає визначальною для муніципального утворення, випереджаючи його економічну функцію, яка може розглядатися у цьому аспекті як функція забезпечення життєздатності територіального соціального утворення. Для місцевого самоврядування пріоритетним є не виживання населення, не просте відтворення його життєвих сил, а накопичення потенціалу його розвитку у вигляді нової якості соціальності, яка має виступати основою місцевої економіки і національної безпеки країни. Узагальнено сучасне тлумачення поняття "соціальна політика" як системи конкретних заходів, програм, спрямованих на життєзабезпечення населення, які здійснюються на основі певних принципів і охоплюють усі сфери життєдіяльності населення, утворюючи структуровану гіперсистему, яка складається з взаємопов’язаних підсистем: галузей соціальної сфери, законодавчого апарату та інструментарію соціальної політики. Побудовано блок-схему механізму реалізації моделі соціально-орієнтованої ринкової економіки на основі формування і реалізації соціальної політики на усіх рівнях місцевого самоврядування у межах, визначених державною соціальною політикою. На основі вивчення світового і вітчизняного досвіду розбудови системи місцевого самоврядування показано, що принцип наближення місцевої влади до населення може використовуватися до тієї межі, поки зберігається можливість забезпечення соціально-економічної життєздатності територіального утворення, а укрупнення одиниць самоуправління може відбуватися до того моменту, доки працюють принципи ефективної самоорганізації, підконтрольності і доступності органів місцевого самоврядування населенню. Показано, що муніципальні функції здійснюються тими органами управління, які мають найтісніший контакт з громадянином і можуть виступати виразником його інтересів перед вищими рівнями влади і управління, тому процес планування і прийняття рішень з питань соціально-економічного розвитку місцевих громад, їх органів місцевого самоврядування, має відбуватися або спільно з ними, або за безпосередньої участі їх у консультаційних, дорадчих, моніторингових органах.
4. Вивчення сучасних уявлень про корпоративне управління, його ключових чинників дозволило визначити основні параметри корпоративної культури муніципального утворення як базису стійкого соціально-економічного розвитку території і сформулювати основоположні принципи розвитку корпоративного управління на усіх рівнях місцевого самоврядування: – принцип набуття переваг; – принцип відсутності домінування інтересів окремих груп чи спільнот; – принцип загальних стратегічних цілей; – принцип управління за результатами; – єдність систем управління; – концентрація зусиль на проривних напрямах; – принцип позбавлення баласту; – відповідність корпоративній культурі; – принцип демократичності управління. Встановлено, що особливого значення принципи корпоративного управління на засадах свідомого формування мешканцями території соціальної спільноти – громади – набуває на базовому рівні місцевого самоврядування, що вимагає від його органів моніторингу суспільної думки, тенденцій її змін, мотивацій до суспільно значущої діяльності. 5. Сформульовано визначення поняття соціального потенціалу як системи факторів людського капіталу і чинників його активної реалізації у розвитку процесів соціалізації мешканців певної території (як резидентів, так і нерезидентів) під впливом факторів зовнішнього середовища. Виявлено структуру соціального потенціалу мешканців території, яка включає соціальний потенціал резидентів і нерезидентів і складається з пасивної складової, утвореної показниками стану здоров’я, рівня освіти, рівня володіння професійними навичками, рівня загальної культури, індивідуальних особливостей, і активної складової, утвореної для резидентів території об’єктивним і суб’єктивним рівнями соціальної захищеності, рівнем поширеності особистісних криз, мотиваційним чинником, а для нерезидентів – мотиваційними чинником, характером і тривалістю інтересу до території. 6. За результатами аналізу показників соціально-економічного стану Донецької області за 2002-2004 роки, тенденцій його розвитку, вибіркового аналітико-статистичного дослідження програм соціально-економічного розвитку по групах великих, середніх і малих міст Донецької області і м. Донецька побудовано систему основоположних принципів і порядок формування і реалізації стратегії місцевого розвитку на засадах корпоративного управління і ефективного використання соціального потенціалу території. 7. Розроблено базову методику кількісної оцінки пасивної і активної складових соціального потенціалу території. Визначено обов’язкові умови узгодження коротко-, середньо- та довгострокових прогнозів соціально-економічного розвитку територій, які розробляються на усіх рівнях державного управління і місцевого самоврядування. Розроблено склад комплексного прогнозного забезпечення процесу управління територіальним розвитком з боку органів державного, регіонального управління і місцевого самоврядування усіх рівнів. Відповідно до розробленої методики виконано кількісну оцінку і порівняльний аналіз окремих складників і у цілому соціального потенціалу мешканців-резидентів малого, середнього і великого міста Донецької області, на основі чого запропоновано розподіл повноважень між рівнями місцевого самоврядування і органами виконавчої влади при формуванні і реалізації соціальної політики території. 8. Визначено основні напрями формування системи соціального захисту населення території з урахуванням його соціального потенціалу і побудовано принципову схему розвитку системи соціального захисту населення як основи розвитку і зміцнення соціального потенціалу території на основі створення і реалізації програм соціального захисту на усіх рівнях місцевого самоврядування. 9. Визначено шляхи підвищення ефективності діяльності органів місцевого самоврядування у сфері соціального захисту населення: – формування дійових механізмів узгодження програм соціального захисту населення на усіх рівнях місцевого самоврядування з державними і регіональними програмами; – удосконалення форм і методів участі органів місцевого самоврядування у розробці і реалізації програм соціально-економічного розвитку території; – формування концептуальних положень, соціальних норм і нормативів, критеріїв потреби отримувачів різних видів соціальних допомог; – науково-методичне забезпечення соціального захисту населення на різних рівнях місцевого самоврядування. 10. Сформульовано основоположні засади і розроблено принципову схему формування механізму узгодження державних, регіональних і місцевих програм соціально-економічного розвитку території на засадах ефективного використання соціального потенціалу населення територіальної одиниці як корпоративного утворення. Визначено, що механізм формування стратегічної програми розвитку території вищого ієрархічного рівня з урахуванням відповідних програм нижчих рівнів, включаючи територіальну громаду, має будуватися на розробці відповідних процедур створення і забезпечення ефективної діяльності структур-виразників їхніх інтересів. |
