У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і обґрунтовано нове вирішення науково-практичної проблеми, що полягає в дослідженні специфіки управління державними пакетами акцій в Україні, уточненні перспективних напрямів удосконалення і розробці практичних рекомендацій з підвищення результативності відповідної державно-управлінської діяльності. Відповідно до цілей і завдань дослідження отримані такі результати теоретичного та науково-практичного характеру. 1. Дослідження наукової літератури, законодавчої і нормативної бази засвідчило, що управління державними пакетами акцій є специфічним напрямом діяльності держави, зумовленим потребами реалізації комплексу соціально-економічних та фінансових цілей держави стосовно участі в капіталі акціонерних товариств. Систематизація фундаментальних і прикладних проблем управління державними пакетами акцій у сучасних вітчизняних джерелах, особливо в межах досліджень за галуззю науки “державне управління”, перебуває на початковій стадії. Це актуалізує наукові розробки з виявлення та узагальнення реальних тенденцій, стійких зв’язків, закономірностей реалізації державою статусу акціонера виробничих компаній. Провідним напрямом подальших досліджень автор вважає формування доцільної системи державного регулювання корпоративних відносин (у тому числі через вдосконалення механізмів управління державними пакетами акцій господарських товариств) за єдиним методологічним підходом, що базується на системному аналізі в його сучасній й перспективній модифікації. 2. Методологічним орієнтиром аналізу цілей та наслідків участі держави в капіталі акціонерних товариств у ринковій економіці є посилення здатності органів державної влади впливати на характер та зміст господарської діяльності цих компаній у всіх системовизначальних галузях та виробництвах. Принципами цієї участі можна вважати те, що вона: 1) є інструментом виконання ключових соціально-економічних завдань національного розвитку; 2) обмежується чітко визначеними соціально-економічними цілями, але її обсяг має бути достатнім для реалізації таких цілей; 3) відповідає загальним стандартам та нормам корпоративного управління. 3. У змісті поняття “управління державними пакетами акцій” уточнено особливості форм реалізації цієї діяльності, функцій (загальних, спеціальних, забезпечувальних), принципів, критеріїв її результативності. Автором пропонується в подальшому розглядати зміст аналізованого поняття з урахуванням наведених характеристик, а вдосконалювати аналізований процес із системним визначенням адресного застосування загальних та спеціальних функцій з боку уповноважених органів державної влади та їх представників в управлінських структурах компаній. 4. Специфіка соціально-економічного розвитку країн з перехідною економікою зумовлює необхідність своєчасної синхронізації приватизаційного продажу акцій виробничих компаній та використання відповідних активів без зміни їх форми власності. Це є ключовим напрямом аналізу та вдосконалення досліджуваної діяльності в цих країнах, і зокрема в Україні. Подальше впорядкування і розвиток управління державними пакетами акцій в нашій країні передбачає обов’язкове визначення довгострокових цілей участі держави в капіталі вітчизняних компаній. Втілення зазначених цілей має базуватися на новітніх наукових знаннях та забезпечувати можливості поєднання державно-управлінських і бізнес-корпоративних технологій. Автор доводить, що саме такий підхід дає змогу виявити можливі альтернативи використання пакетів акцій, що належать державі, і розпорядження ними та реалізувати найвигідніший з них. Виявлено протиріччя між якістю опису соціально-економічних цілей управління державними пакетами акцій та відповідного опису фінансових (комерційних) цілей діяльності акціонерних товариств. Це протиріччя полягає в недостатньому врахуванні вихідних базових принципів участі держави в капіталі відповідних компаній. 5. Установлено, що запроваджені методи управління аналізованими активами в Україні становлять необхідну, але не достатню сукупність і розраховані лише на обмежений строк використання. Внаслідок цього акценти переносяться на короткострокові цілі, пов’язані передусім із забезпеченням приватизаційного продажу аналізованих активів. Формуванню ж стратегічних цілей участі держави в капіталі господарських товариств з боку органів державної влади до цього часу не приділяється належної уваги, що спричинено невідпрацьованістю системи науково-практичних підходів до досліджень у цій сфері. Результативність запроваджених в Україні методів управління державними пакетами акцій, що оцінена дисертантом з позицій досягнення цілей участі держави в капіталі акціонерних товариств, є недостатньою. Це зумовлено передусім фрагментарним, некомплексним характером реалізації загальних, спеціальних і забезпечувальних функцій аналізованої діяльності, не досить чітким описом їх розподілу між уповноваженими органами державної виконавчої влади. Такий стан справ визначається наскрізними характеристиками діючих методів - їх тимчасовістю та обмеженістю використання в часі. 6. Подальший розвиток управління державними пакетами акцій в Україні потребує чітко визначеного поєднання інституціональних та процедурних умов. Інституціональними умовами виступають: диференціація різних груп державних пакетів акцій при організації додаткових емісій аналізованих цінних паперів, здійсненні процедур банкрутства та фінансової санації відповідних підприємств, проведенні корпоративно-дивідендної політики держави; оптимізація розміру, складу цих активів відповідно до визначених цілей і завдань участі держави в капіталі акціонерних товариств; формування та реалізація єдиної програми державного корпоративного управління. Процедурними умовами виступають: створення нормативно-правових засад індикативного (рекомендованого) планування діяльності підприємств державного сектора економіки; розробка стандартів контролю за рівнем ефективності роботи таких підприємств; запровадження дієвих механізмів аналізу їх господарських зв’язків щодо запобігання завданню збитків державі; уточнення та належне організаційно-правове оформлення повноважень, сфер регулювання і відповідальності між Фондом державного майна України та уповноваженими органами виконавчої влади; посилення ролі механізмів фондового ринку в організації руху аналізованих цінних паперів; упорядкування системи інформаційного, організаційно-кадрового, нормативно-правового забезпечення відповідної державно-управлінської діяльності. 7. На основі результатів дослідження запропоновано такі практичні рекомендації щодо вдосконалення управління державними пакетами акцій за найбільш перспективними напрямами цієї діяльності в Україні: для підвищення дієвості приватизаційного продажу акцій виробничих компаній доцільно вжити комплекс заходів щодо прискорення продажу залишків акцій - об’єктів масової приватизації та забезпечення індивідуального підходу з максимальним урахуванням особливостей компаній групи Г. З метою прискорення продажу залишків акцій підприємств - об’єктів масової приватизації необхідно: розширити сферу торгів через фондові біржі, запровадити нові схеми проведення аукціонів - зі зниженням ціни без обмежень, а також без оголошення ціни, спростити процедури погодження рішень органами державної влади стосовно організації таких продажів. Забезпечення індивідуального підходу до приватизації підприємств групи Г на сучасному етапі потребує: змін пріоритетів передприватизаційної підготовки відповідних компаній з одержання більш високої продажної ціни на збереження надійності і цілісності виробничих комплексів, підвищення ефективності їх господарської діяльності в майбутньому; посилення відповідальності залучених на конкурсних засадах радників з організації конкурсів (торгів); застосування нової схеми організації таких продажів - торгів з обмеженою кількістю учасників; опрацювання механізмів продажу акцій за результатами довірчого управління, гарантованого розміщення (андеррайтингу); досягнення прозорості конкурсних продажів; запровадження інституту спеціальних представників Фонду державного майна України, які мають супроводжувати і контролювати процес приватизації відповідних підприємств на всіх етапах; удосконалення системи моніторингу приватизації з боку держави. Дисертант наголошує на тому, що саме системне запровадження наведених вище заходів має бути докладно відображено в Державній програмі приватизації на 2004 - 2006 рр.; реформування інституціональних засад державного представництва в органах управління господарських товариств передбачає запровадження інституту державних представників на професійній основі - довірчих управляючих державними активами. Ця ідея, на думку дисертанта, має втілюватися поступово, принаймні в кілька етапів. На першому етапі доцільно сформувати нормативно-правову базу діяльності професійних представників держави, створити банк кадрової інформації про осіб, що можуть претендувати на такі посади. На другому етапі важливо започаткувати декілька “пілотних” проектів з організації державного представництва на професійній основі, відпрацювати механізми правової регламентації діяльності відповідних осіб. Реформування засад державного представництва в органах управління акціонерних компаній потребує суттєвого вдосконалення діяльності уповноважених осіб (приватних комерційних структур) і відповідальних представників (штатних працівників Фонду державного майна України та уповноважених органів виконавчої влади). Це передбачає: розробку та запровадження загальних правил реалізації прав держави як акціонера відповідних компаній, встановлення критеріїв оцінки роботи таких представників, визначення джерел фінансування відповідної діяльності. Доцільним є запровадження системи обов’язкової сертифікації і періодичної атестації відповідних груп фахівців; для подальшого розвитку державних холдингових компаній конче необхідно завершити розробку Законів України “Про впорядкування правового режиму передачі держпакетів акцій акціонерних товариств державним акціонерним і холдинговим компаніям”, “Про управління об’єктами державної власності”, “Про холдингові компанії”, “Про корпоратизацію державних підприємств” та прийняти їх. Автор робить акцент на тому, що успішність доопрацювання цих законів багато в чому залежить від ступеня відображення в них таких питань: деталізації опису організаційно-правових засад та меж впливу держави на господарську діяльність цих компаній; розвитку системи їх фінансової підтримки з боку держави; стимулювання органів державної виконавчої влади до ефективної участі в організаційному проектуванні аналізованих господарських організацій. | 