В українській етнологічній науці немає узагальнюючих праць з історії розвитку етнопсихологічної думки ХІХ століття, котрі б враховували не лише певні напрямки еволюції поглядів, категорій, світоглядно-концептуальних схем, а передусім сам процес поступового становлення етнопсихології як відносно окремої наукової дисципліни з притаманними їй проблематикою і специфікою пізнавальних підходів. Особливістю становлення української етнопсихології є те, що вона була покликана потребою відстоювання самобутності українського народу, його ідентичності. Зародившись у царині чотирьох відносно окремих гуманітарних галузей - історії, етнографії, фольклористики, мовознавства, етнопсихологічні погляди, ідеї, концепції у вітчизняному народознавстві ХІХ ст. пройшли три основні періоди свого формування, кожен з яких репрезентований науковою діяльністю відомих українських вчених. Перший період формування української етнопсихології охоплює 20-40 роки ХІХ ст. – доба українського романтизму, активне піднесення національної самосвідомості, розгортанням науково-просвітницької й суспільно-культурної діяльності вчених-романтиків Харківського кола (І.Срезневський, О.Бодянський, А.Метлинський, ранній М.Костомаров). Промовистим фактом цієї доби була наукова діяльність М. Максимовича, який зробив першу спробу етнопсихологічної характеристики українців і росіян. Аналізуючи пісенну спадщину обох народів, вчений виділяв відмінні риси етнопсихічної структури росіян (покірність, підпорядкування певним суспільним обставинам, пасивність та брак власної ініціативи) і українців, для яких були характерними: відвага, рішучість, самостійність та ініціативність. Народознавчі ідеї П.Куліша, незважаючи на ряд складних світоглядних протиріч вченого, також були вельми продуктивними для формування і становлення української етнопсихології ХІХ ст. Другий період охоплює наукову діяльність вченого європейського рівня – історика, етнографа, фольклориста і публіциста М. Костомарова. Дослідник започаткував в європейській науці психологізоване вивчення життя народу, був ідейним попередником французької школи історичної антропології (“Анналів”), сконструював візію духовної діяльності народу: поведінкових (ситуативних) і світоглядних моделей на різних щаблях етнічної історії. Застосовуючи історіографічні і власне народознавчі студії Костомаров виявив неоднорідність самосвідомості різних верств народу. Найважливішим досягненням Миколи Костомарова є етнопсихологічна розвідка “Дві руські народності”, у котрій він підтвердив істотні відмінності світоглядних та поведінкових характеристик українців і росіян та домінуючі риси їх етнопсихіки: у перших - індивідуалізму, в других – колективізму і, яка, по-суті, ознаменувала початок наукового вивчення особливостей етнічної психології в Україні. Третій період припадає на останню третину ХІХ століття. Характерним для нього є не тільки конкретні порівняльні етнопсихологічні дослідження В.Антоновича, але й, зокрема, комплексне бачення ним, а також М.Драгомановим і І.Франком соціально-психічних процесів розвитку української історії та опрацювання під керівництвом останнього відповідних програмних документів для здійснення систематичних етнопсихологічних студій на західноукраїнських теренах. Світоглядні інтенції народу і мовні аспекти становлення етнічної психології були провідними в науковій діяльності О.Потебні. Основні положення теорії про єдність мови і психіки народу є, насправді, провідними у науковій діяльності українського вченого. Еволюцію ключових етнопсихологічних категорій і понять у дисертації досліджено, - починаючи від основної категорії “духу народу” доби романтизму і до ряду важливих термінів тодішньої етнопсихологічної науки, якими не раз послуговувалися Куліш, Костомаров (їх, зокрема, понад 20: народний погляд, народний смак, симпатії й антипатії, народна уява, народна оцінка, інтереси, стремління , ідеали, настрої і т.д.), Антонович, Потебня та ін. українські дослідники. Цей аспект трансформації понять етнопсихологічної науки в Україні ХІХ ст. завершується аналізом поглядів Франка, який неодноразово зорієнтовував дослідників Кружка етнографічно-статистичного на конкретні соціологічні дослідження народної психології галичан, метою яких було глибоко проникнутися світоглядною стороною народу, тобто “як розуміє нарід?, в чім добачує нарід?, як глядить нарід?, що уважає нарід?, як трактує нарід? тощо, а також на вивчення соціально-психологічних установок, - погляду людей на громаду, ставлення галичан до інших народів та до різних соціальних верств тощо. Ідеї й підходи вітчизняних учених-народознавців, справили значний вплив на розвиток української та європейської гуманістики. |
