Анотація до роботи:

Масенко Л.Т. Українська мова в соціолінгвістичному аспекті. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Інститут української мови НАН України. – Київ, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню мовної політики, яку провадив радянський уряд в УРСР, та аналізові сучасної мовної ситуації України, деформації якої спричинено процесами мовно-культурної асиміляції в період колоніальної залежності України від Росії. Радянську мовну політику проаналізовано в двох аспектах – зовнішньому , спрямованому на звуження функцій, сфер вживання і соціальної бази української мови, і внутрішньому, що виявлявся у втручанні органів влади в правописну, термінологічну та лексикографічну практики з метою нівеляції самобутніх рис української мови і штучної активізації процесів її зближення з російською мовою.

Загальну характеристику мовної ситуації України здійснено за даними всеукраїнських соціологічних опитувань. Проведено комплексне соціолінгвістичне дослідження мовної ситуації Києва, визначено показники демографічної і комунікативної потужності української і російської мов у столиці, оцінні характеристики обох мов у київському соціумі, співвідношення двох мов у різних сферах вживання, виявлено ставлення киян до української мови як державної та зміни в масовій свідомості щодо перспектив розширення сфер вживання української мови. Досліджено також явище змішування української і російської мов, розглянуто креолізований тип усного мовлення, сформований внаслідок домінування російської мови в міських середовищах, визначено ареал його поширення і місце в системі форм побутування української мови.

Дисертація окреслює шляхи подолання кризової мовної ситуації країни, визначає практичні завдання державної мовної політики.

Як засвідчила дисертаційна праця, національна політика СРСР у мовній сфері, починаючи з 1930-х років, продовжила асиміляційну політику Російської імперії, відрізняючись від неї на суто словесному рівні політичної демагогії.

Починаючи з 1930-х років, більшовицька влада не обмежилася зовнішньою русифікацією, що поступово звужувала сфери застосування української мови. Паралельно була запроваджена керована згори практика уподібнення її до російської. За таким втручанням у внутрішньомовні процеси стояло завдання позбавити українську мову характеру незалежного мовного утворення. Отже, радянське керівництво, прикриваючись фальшивими пропагандистськими гаслами „рівноправності” національних мов, „невиданого” їх розквіту і „гармонійної” двомовності, в реальній політиці не тільки дотримувалося головної тези Валуєвського циркуляру, але й намагалося практично реалізувати її через примусове скеровування принципів лексикографічних, термінологічних та інших мовознавчих праць на поступове вилучення з української мови рис самостійної системи і зведення її до стану місцевої говірки, яка б відрізнялась від російської лише незначними фонетичними й лексичними рисами.

Кампанії боротьби за чистоту мови, за дотримання мовних норм, що їх час від часу оголошувало компартійне керівництво, мали зовсім інше підґрунтя, ніж відомі в історії багатьох мов, особливо загрожених, пуристичні рухи. Якщо останні спрямовувались на боротьбу з іншомовними запозиченнями, тобто мотивувалися уболіванням за збереження розвитку мови на питомій базі, то радянські мовні чистки фактично були війною з самою мовою.

Таким чином, нинішні дискусії з приводу правописних, термінологічних і лексикографічних проблем постали не з примхи окремих мовознавців і літераторів. Їх спричинили деформації українського мовно-культурного простору, яких він зазнав у радянський період. Оскільки сформована в колоніальний період російськомовна атмосфера великих міст східної й південної України чинить стихійний опір поширенню живого українського мовлення, це передбачає адекватне збільшення зусиль, що їх мають докласти владні структури й громадські організації для зміни потенційно конфліктної мовної ситуації на користь української мови. Для наукового забезпечення державної політики в мовній сфері слід вивчити досвід національного будівництва інших держав, передусім тих, яким вдалося здолати наслідки асиміляції і повернути своїй національній мові повноту державотворчих функцій.

Нині перед українським мовознавством стоять два завдання, що стосуються як зовнішніх, так і внутрішніх аспектів функціонування й розвитку української мови. Перше полягає у потребі випрацювати наукові засади державної мовної політики, спрямованої на впровадження державної мови, розширення сфер її вживання. Другим завданням є потреба перегляду принципів правописного, термінологічного й лексикографічного нормування й кодифікації.

Одним з основних принципів мовно-культурної державної політики має стати принцип організованого на базі української мови культурного розмаїття, посилення впливу української культури, формування й популяризації розмаїтих її форм – від елітарних до масових, розрахованих на різні вікові, професійні, соціальні групи, на різні смаки й рівень сприйняття, що сприятиме і розширенню сфер застосування української мови, і подоланню її надмірної уніфікації, якої вона зазнала за радянської доби.

Українська мова нині переживає етап інтенсивної стильової розбудови: відроджується її конфесійний стиль, формується на нових засадах сучасний політичний дискурс, відбувається становлення військової термінології. У деяких стилях, зокрема в художньому й публіцистичному, частково науковому, активізувалися процеси розширення словникового й фразеологічного складу, посилення діалектних впливів, повернення вилучених у попередній період словотвірних типів і граматичних форм.

Низка правописних, термінологічних і лексикографічних проблем чекають на своє розв’язання. У галузі мовної політики, культури мовлення необхідно зійти з хибного шляху штучного зближення української мови з російською і зорієнтуватися на природні, зумовлені історичною традицією шляхи розвитку, повернути українській мові природність звучання, вислову, будови речення і фрази.

Публікації автора:

1. Масенко Л.Т. Мова і суспільство. Постколоніальний вимір. – К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2004. – 164 с.

2. Масенко Л.Т. Мова і політика. – К.: Соняшник, 1999. – 100 с. Друге видання: К.: Соняшник, 2004. – 120 с.

3. Масенко Л.Т., Залізняк Г.М. Мовна ситуація Києва: день сьогоднішній та прийдешній. – К.: Видавничий дім “КМ Академія”, 2001. – 96 с.

4. Масенко Л.Т. Українсько-російські міжмовні стосунки в добу становлення нової української літератури // Українська мова та література в школі. – 1992. – №7-8. – С. 51-56.

5. Масенко Л.Т. Українська мова в незалежній Україні // Українська мова та література. – 1998. – Ч.42 (106). – С. 7.

6. Масенко Л.Т. Читаючи “Спогади” Павла Скоропадського // Слово і час. – 1998. – №12. – С.70-76.

7. Масенко Л.Т. Соціопсихологічні наслідки мовної асиміляції // Українська мова та література. – 1999. – Ч.17 (129). – С. 8-9.

8. Масенко Л.Т. У пошуках рідного краю на своїй землі (Мотиви національної вірності та національної зради в творчості Лесі Українки) // Філологічні студії. Вип. 2: Мова і література: кроки до національної ідентичності. – К.: Видавничий центр “Київський університет”, 1999. – С. 58-67.

9. Масенко Л.Т. Мова держави – мова влади // Урок української. – 1999. – №4-5. – С.7-10.

10. Масенко Л.Т.Свобода для асимілятора // Слово і час. – 2000. – №1. – С. 92-94.

11. Масенко Л.Т. “Щоденники” Сергія Єфремова як історичне й філологічне джерело // Дивослово. – 2000. – №1. – С.10-13.

12. Масенко Л.Т. Цінне джерело (Нотатки мовознавця) // Урок української. – 2000. – №1. – .9-12.

13. Масенко Л.Т. “Не сійте зради на моїй землі” (образ Яреми Вишневецького в історичних романах Ліни Костенко “Маруся Чурай” і “Берестечко”.) // Урок української. – 2000. – №2. – С.4-41.

14. Масенко Л.Т. У Вавилонському полоні (Теми національної та соціальної неволі в драматургії Лесі Українки) // Українська мова та література. – 2000. – Ч.26-27. – С. 1-56.

15. Масенко Л.Т. Образ Мазепи в поезії Шевченка і Пушкіна // Дивослово.– 2000. –12. – С.8-11.

16. Масенко Л.Т. Дослідження про українську літературну мову на Буковині // Українська мова та література. – 2000. – Ч.47. – С.4.

17. Масенко Л.Т. “...Слово, брехнею підбите...” (З приводу книжки О.Бузини) // Слово і час. – 2001. – №3. – С. 54-60.

18. Масенко Л.Т. Старі джерела нових проектів мовно-культурного розвитку України // Дивослово. – 2001. – №11. – С.9-12.

19. Мовно-культурна ситуація в Україні (Соціопсихологічні чинники формування) // Дивослово. – 2001. – №10. – С. 7-10.

20. Масенко Л.Т. Стає маразмом “Навіки разом” (До питання лінгвокультурної міксації) // Дивослово. – 2002. – №1. – С.8-9.

21. Масенко Л.Т., Залізняк Г.М. Поняття “державна мова” в контексті європейського досвіду державотворення // Мандрівець. – 2002. – №2. – С. 9-21.

22. Масенко Л.Т. Суржик як соціолінгвістичний феномен // Дивослово. – 2002. – №3. – С.11-13.

23. Масенко Л.Т. Треба використовувати шанс: Інтерв’ю зі Святославом Караванським // Дивослово. – 2002. – №7. – С.12-13.

24. Масенко Л.Т. Мовознавство на V Міжнародному конгресі україністів // Дивослово. – 2002. – №12. - С.67-68.

25. Масенко Л.Т. Мовна стійкість та мовна стабільність // Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки. – 2002. – Т.20. – С.11-14.

26. Масенко Л.Т. Свято мовознавства в Україні // Українська мова та література. – 2003. – Ч.18 (322). – С.3-4.

27. Масенко Л.Т. Юрій Шевельов –видатний український мовознавець // Дивослово. – 2003. – №1. – С. 60-63.

28. Масенко Л.Т. Для цієї влади ми – безголоса меншість // Урок української. – 2003. – №3. – С.11-12.

29. Масенко Л.Т. Лінгвокультурологія і стратегія мовної політики в дослідженні Романа Кіся // Дивослово. – 2003. – №2. – С.12-15.

30. Масенко Л.Т. Українська мова в соціолінгвістичному аспекті // Студії з україністики. Збірник наукових праць.– К.: Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка. – 2004. – Вип.6. – С. 130-147.

31. Масенко Л.Т. Доба українізації 20-х років ХХ ст. : засади освітньої й культурної політики Миколи Скрипника // Дивослово. – 2004. – №5. – С.17-30.