У висновках узагальнено результати дослідження, викладено основні його положення. Заборона української преси та друкованого слова у Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. незалежно від їхнього змісту, лише на мовному ґрунті випливала із змісту шовіністичної політики, що її проводив уряд Росії щодо неросійських народів імперії. Водночас антиукраїнська політика і практика російського самодержавства посилювали національно-визвольний рух і були, по суті, одним з каталізаторів формування української визвольної ідеї. Розвиток громадівського руху в Наддніпрянщині у кінці 50-х – на початку 60-х рр. привів до формування національного середовища, яке виступало за розвиток національної мови, відкриття національно-культурних товариств, а також поставило питання утворення і діяльності національних пресових органів. На початку ХХ ст. український національно-визвольний рух вступив у вищу стадію свого розвитку, що виявилося у створенні політичних партій та розгортанні мережі їхньої преси. Стан преси в підросійській Україні визначався передовсім суспільно-політичними й економічними факторами, які опосередковано впливали на зростання кількості різнотипових видань та їх диференціацію. Однак в рамках Російської держави українці до 1917 р. не створили єдиного інформаційного простору. Лише в добу Центральної Ради були створені належні умови для вільного розвитку українського друкованого слова, хоч розвиток преси не був самоціллю ЦР, а випливав з її демократичної політики. Водночас і преса відігравала значну роль у проведенні політику уряду в життя, роз'яснювала урядові закони і пропагувала їх. У роки гетьманщини розширилася мережа української преси, було створено Державне видавництво. Однак в період правління гетьмана П.Скоропадського на пресу чинила тиск цензура. В час Директорії було зроблено спробу поставити газетну і журнальну справу на державний рівень. Діяло управління преси й інформації, яке було замінене згодом міністерством преси й пропаганди. Період національно-визвольних змагань 1917–1920 рр. був загалом найпліднішим для розвитку української преси. У цей час вона зросла не лише кількісно, але й якісно. Своїми публікаціями преса визначала орієнтири будівництва нової держави, критикувала недоліки політики урядових чиновників, акцентувала увагу на тих аспектах, які заважали розбудові незалежної держави. Отже, українська преса була важливим фактором культурно-просвітницького й державотворчого життя нації, який формував суспільний поступ і в рамках якого утворювались інституції, діяльність яких вела до утворення Української Держави. |