Шляхом аналізу творчості українських поетів-романтиків кінця 20-х – поч. 40-х рр. ХІХ ст. в роботі виділено провідні риси створеної ними моделі світу, що має характер літературного міфу. Дослідження показало, що цей міф подібний до первісного у структурно-семантичному та функціональному плані. З огляду на це особливого значення набуває взаємодія авторського світобачення з народними уявленнями. Аналіз діяльності ранніх романтиків довів, що творення ними етнокультурного міфу є закономірною реалізацією їх світоглядної позиції, сформованої під впливом європейських процесів культурного відродження та ідей романтичної філософії. Внаслідок цих зацікавлень стався сплеск наукової, передусім фольклористичної діяльності, а згодом і літературної творчості, де естетичний критерій диктувався настановою на продовження фольклорної традиції та відтворення конфігурацій національного характеру. Фольклорна спадщина вважалася важливим джерелом пізнання історії нації, витоків і славетних проявів народного духу – запоруки повернення “золотого віку”. З огляду на це базовим елементом романтичної міфопоетики стала історіософська концепція, позначена вибірковим підходом до історичних подій. В основу міфу України була покладена ідеалізація козаччини й, меншою мірою, доби Київської Русі. Їх зображення поставало як згадка про “золотий вік”, доказ існування національної традиції державотворення. Романтики будують проект української історії на антитезі минулої слави та сучасного занепаду: сучасність є етапом спокутування гріхів заради майбутнього. Свою історико-культурну місію поети вбачають у наближенні відродження шляхом популяризації культурного й історичного досвіду народу. Апелювання до національної культури, ствердження ролі літератури й мови як її універсальних компонентів посідають одне з центральних місць у міфі ранніх романтиків. Через образ народного духу ці поняття співвідносяться з їх історіософією. У зв’язку з цим знаковими виступають образи співця та пісні, а мова трактується як культуротворчий та націєтворчий чинник. Дослідження показало, що рецепція народних уявлень про світ яскраво втілена в релігійно-світоглядному шарі міфопоетики романтиків. Тут синтез християнських і язичницьких елементів зумовив особливості тлумачення понять Бога, долі, фаталізму, душі, гріха і спокути, які можуть проектуватися на буття людини та нації. Використання архетипів народної свідомості спостерігається і при змалюванні надприродного світу. У романтичному міфі є ряд варіантів зображення надприродного: метаморфоза, контактування надприродних істот зі світом людей, ворожіння, віщування, пророчі сни тощо. Перехід людини до альтернативної форми існування трактується неоднозначно – не лише як втрата, але і як шанс виживання душі в безвихідних ситуаціях. Метаморфоза і трагічні події, що їй передували, можуть тлумачитись як етап спокутування гріхів (власних чи батьківських) заради очищення й відродження, що може проектуватися на долю нації. Зображення світу людей ґрунтується на суперечностях, перш за все на антитезі людина / люди, відповідно до якої основним героєм в романтиків стає маргінальна особистість. Їх міф містить ряд проекцій образу романтичного героя: співці-пророки, ворожки, сироти, нещасливі закохані. Важливе місце в романтичному міфі посідає протиставлення чоловічого й жіночого начал. Суперечність між ними, генетично пов’язана з народною міфопоетикою, трактується як прокляття світу і пронизує всі площини міфу. Відповідно до внутрішньої логіки романтичної моделі світу поетами будується оригінальна структура часопростору. Вона визначається рядом антитез (батьківщина / чужина, земля / небо, минуле / сучасність, коротке земне існування / вічне потойбічне життя, день / ніч тощо) і знакових топосів (передусім це могили та Дніпро або інша річка). Хронотоп міфу романтиків суб’єктивно-психологічний, їм притаманний вихід за межі реального часу і всеохопність простору. Простір включає всі площини, які може осягнути думка: найдальші куточки землі й неба, підводне царство, пекло, рай. Часовому виміру буття властива трансцендентність і циклічна повторюваність. При описі окремих героїв це досягається за допомогою зображення посмертного існування та безсмертя душі як виходу за межі часу, а при показі історичного буття нації визначається поняттям її позачасового духу. Безмежність часопростору досягається широким введенням у текст образів-символів, які є важливим функціональним і структурним елементом романтичного міфу. Апелюючи до етнічної спільноти, поети використовують символіку як зрозумілу “мову”, яка робить їх текст картиною світу, адекватною народному сприйняттю. Дослідження міфопоетики українських романтиків кінця 20-х – початку 40-х років ХІХ століття показало, що їй властиве оперування архетипами народної свідомості. Вони є засобом творення такої моделі світу, що відповідає колективним очікуванням. У поезії романтиків створено міфологізований образ України, покликаний виконувати універсальні функції міфу: пояснення чинного світопорядку, наближення “золотого віку” нації та вироблення парадигми її відродження. Результати дослідження викладені в ряді публікацій: 1. Хавкіна Л.М. Балади Т.Г. Шевченка в контексті його міфопоетики // Вісн. Харк. ун-ту. – 1999. – № 426: Творчий доробок Юрія Шевельова і сучасні гуманітарні науки. – С. 265–267. 2. Хавкіна Л.М. Особливості Шевченкової міфопоетики (на матеріалі баладних творів) // Вісн. Харк. ун-ту. – 2000. – № 473: Праці молодих учених філологічного факультету. – Серія Філологія. – С. 433–437. 3. Хавкіна Л.М. Тарас Шевченко і харківські поети-романтики // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. Лінгвістика і літературознавство. – К.: Знання України, 2001. – Вип. 4. – С. 136–140. 4. Хавкіна Л.М. Міфопоетична картина світу ранніх українських романтиків (співіснування елементів християнського та язичницького світогляду) // Вісн. Харк. ун-ту. – 2002. – № 538: Актуальні питання сучасної філології. – Серія Філологія. – С. 381–387. 5. Хавкіна Л.М. Специфіка трактування літератури й мови як націєтворчих чинників представниками раннього українського романтизму // Актуальні проблеми слов’янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. Лінгвістика і літературознавство. – К.: Знання України, 2002. – Вип. 7. – С. 247–252. 6. Хавкіна Л.М. Історіософська концепція поетів-романтиків кінця 20 – поч. 40-х рр. ХІХ ст. як основа побудови національного міфу // Вісн. Харк. ун-ту. – 2002. – № 557: Слово і художній текст. – Серія Філологія. – С. 351–360. 7. Хавкіна Л.М. Відображення основ національної духовності та світогляду в етнокультурному міфі ранніх українських романтиків // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць. – К.: Твім інтер, 2002. – Вип. 14. – С. 295–303. | 