Тоїчкін Денис Віталійович. Українська шабля ХУІІ-ХУІІІ ст. як історичне джерело: витоки, типологія, виготовлення та поширення (за матеріалами музейних колекцій України). : Дис... канд. наук: 07.00.06 - 2005.
Анотація до роботи:
Тоїчкін Д.В. Українська шабля XVII-XVIII ст. як історичне джерело: витоки, типологія, виготовлення та поширення (за матеріалами музейних колекцій України). – Рукопис.Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Інститут історії України НАН України. – Київ, 2005.В дисертації запропоновано класифікацію холодної зброї та визначено місце шаблі в ній, розроблено українську зброєзнавчу термінологію, узагальнено наукові погляди на історичний розвиток шаблі. На основі аналізу писемних джерел виявлено українські центри ремісничого виготовлення шабель: цехове та позацехове – Львів, Кам’янець, Київ, Стародуб та ін.; козацьке – Канів, Київ, Корсунь та ін.; сільське – с.Шабельники Черкаської області, досліджено шляхи поширення клинкової зброї в українських землях, встановлено місце шаблі в комплексі озброєння українського козака. Основну увагу приділено аналізу шабель з найбільших музейних колекцій України. Встановлено, що на озброєнні українських козаків перебували шаблі турецьких типів, перські шамшири, польсько-угорські, карабелі, ординки, «шаблі орла» та гусарські карабелі. Аналіз іконографічних джерел виявив пріоритети використання певних типів шаблі різними верствами українського населення. На науковому рівні обґрунтовано поняття «українські козацькі шаблі», що визначені як «козацькі шаблі» (сукупність морфологічних типів шабель, що знаходилися на озброєнні козаків), змонтовані в українських зброярських центрах.Ключові слова: речове джерело, історичне зброєзнавство, холодна зброя, шабля.
У «Висновках» узагальнено основні результати роботи та окреслено перспективу подальших досліджень.У дисертації нами здійснено теоретичні узагальнення і реалізовано вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці та науковому обґрунтуванні української зброєзнавчої термінології та основних термінологічних понять: українська шабля, козацька шабля, українська козацька шабля, встановленні українських центрів виготовлення шабель, та морфологічних типів шабель, що були на озброєнні українських козаків, а також нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні місця шаблі у класифікаційній схемі холодної зброї.Для наступного використання в джерельно-зброєзнавчих працях вперше введено систему українських термінів та понять, які становлять основу проведеного дослідження. Сформульовано визначення шаблі з урахуванням сучасних наукових досягнень. Поняття «шабля» в історичному зброєзнавсті пов’язуємо з морфологічними та механіко-кінематичними характеристиками її конструкції, періодом й обставинами виникнення шаблі як повноцінного різновиду клинкової зброї ближнього бою. За розробленою нами оригінальною класифікаційною схемою пропонуємо відносити шаблю до холодної, поліфункціональної, клинкової січної ріжучо-колючої зброї. З метою виявлення підґрунтя формування зброярських традицій детально проаналізовано еволюцію шаблі на українських землях та встановлено 5 хронологічних стадій її розвитку: VII–ІХ ст.; Х–ХІ ст.; ХІ–ХІІІ ст.; XIV–XV ст.; ХV–ХVІІІ ст. В результаті ретроспективного дослідження середньовічної шаблі нами виділено характерні тенденції зміни її форм.Дослідження еволюції шаблі сприяє виявленню закономірностей поступу військової історії, її рушійних сил. Відтепер стає можливим окреслити загальну схему розвитку військової справи. Головною рушійною силою цього процесу виступає людська діяльність. Вона задає напрям, визначає характер та етапи розвитку озброєнь. Процес використання певних форм зброї та застосування нової стратегії і тактики виконують функцію вибіркового механізму, що контролює їх розвиток. Робота такого механізму, в першу чергу, обумовлена особливостями військової справи та комплексу озброєння супротивника, а також ступенем розвитку соціально-економічних відносин у суспільстві. Відбувається штучний відбір та фіксація його результатів. Саме виробництво означене функцією відтворення еталонної форми, тобто її фіксації (закріплення) з подальшим поширенням на певній території. В результаті цього процесу виникає та розширюється поле для нового відбору форм зброї, тобто створюються передумови для подальшого розвитку комплексів озброєння та військової справи.Досліджені в дисертації процеси, пов’язані з виробництвом шаблі, дозволили вперше на науковому рівні обґрунтувати поняття «українська шабля», яке характеризує окремі взірці за ознакою їх походження з визначених центрів виробництва холодної зброї, розташованих у межах сучасної України.Вперше конкретизовано особу виробника шабель. На Правобережжі такі фахівці мали назву мечників та займалися виробництвом виключно клинкової зброї – мечів та шабель. На Лівобережжі їх називали шабельниками, у деяких регіонах – рушникарями і шабельниками.Вивчення технологічних умов, необхідних для виготовлення клинкової зброї, свідчить, що в Україні були достатня матеріальна база та технологічний потенціал, що забезпечували місцеве виробництво шабельних клинків. В Україні існували 3 види ремісничого виробництва шабель: цехове та позацехове (Львів, Кам’янець, Сатанів, Київ, Стародуб, Остер, Сосниця, Конотоп, Переяслав, Ніжин, Чернігів), козацьке (Канів, Київ, Корсунь, Миргород, Полтава, Прилуки, Черкаси, Чигирин та Умань), сільське (с. Шабельники Черкаської області).Шляхи насичення внутрішнього ринку України клинковою зброєю встановлено за допомогою аналізу даних міжнародної торгівлі на українських землях. З’ясовано, що до середини XVIII ст. експорт російських продуктів не набув значних обсягів і не міг витіснити місцевого виробництва. Російські військові гарнізони в містах України забезпечували з центру, зберігаючи незалежність від місцевої матеріальної бази.Торгівля України з країнами Західної Європи відбувалася за активної участі Львова, який відігравав значну роль у виготовленні зброї та її складових частин, в імпорті та транзиті останніх.Фактичний матеріал також свідчить про наявність системи постачання шабель турецького та перського виробництва, а також клинків, які використовувалися для їх місцевого монтажу.Визначено місце шаблі у комплексі військового спорядження українського козака XVII – поч. XVIII ст. На основі аналізу джерел досліджено ступінь поширеності шаблі серед українських козаків означеного періоду в динаміці. Встановлено залежність між зміною цін на шаблю протягом XVII-XVIII ст. та платнею реєстрового козака.На науковому рівні обґрунтоване поняття «козацька шабля», що визначено як сукупність типів шабель, що перебували на озброєнні військової верстви українського населення. Шабля при цьому досліджується тільки з огляду її типоутворення, за сумою морфологічних ознак. Для визначення типів козацької шаблі проведено джерельно-зброєзнавчий аналіз 55-и експонатів з музейних колекцій України. Відтак встановлено і доведено, що в Україні набули поширення: шаблі турецьких типів (29%), перський шамшир та польсько-угорський типи I і II (по18%), карабелі (13%), ординки (9%). Менше «шабель орла» (5%) та гусарських карабель (т.зв. «козацьких») (4%). 2 шаблі (4%) неможливо віднести до усталених типів: це ексклюзивні розкішні екземпляри – церемоніальні або інтер’єрні. Звернуто увагу на відсутність оригінальних, не характерних для країн Центрально-Східної Європи типів шабель. Місцеві екземпляри виготовлялися за іноземними взірцями із застосуванням деталей їх виробництва.Дослідження іконографічних джерел, аналіз народних картин, церковної та світської графіки, портретного та жанрового живопису дозволяють верифікувати дані, одержані при вивченні речових джерел, зробити висновки щодо пріоритетів використання певних типів шаблі різними верствами українського населення.Дослідження речових та зображальних джерел підвело до висновку про неоднорідність використання поняття «козацька шабля». Зброя бідного або середньої заможності козака – це проста бойова шабля одного з поширених в Україні типів. Конкретні екземпляри купували за гроші, захоплювали як трофеї або переробляли в місцевих умовах. Часто клинки високої якості «переживали» свою оправу, для них виготовляли саморобні руків’я. Коли виходив з ладу низькоякісний клинок, його перековували.Шабля заможної української шляхти – високовартісна, оформлена на високому художньому рівні із застосуванням коштовних матеріалів та складних ремісничих технік. За морфологічним типом це (у порядку зменшення): турецькі, «шабля орла», карабеля, ординка, «козацька», а також ексклюзивні парадні та інтер’єрні різновиди.У результаті дослідження козацьких шабель та українського зброярського виробництва, маємо підстави вперше на науковому рівні обґрунтувати поняття «українська козацька шабля». Даний термін застосовується щодо козацьких шабель, змонтованих в українських зброярських центрах.У перспективі матеріали з теми дослідження можуть бути реалізовані у вигляді першого в Україні монографічного видання та каталогу шабель.
Публікації автора:
1. Холодна зброя, як складова комплексу українського козацького озброєння XVII ст.: особливості та проблеми формування // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Число 5. Зб. наук. праць на пошану академіка В.А.Смолія: У 2-х част. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2000. – Част. 1. – С.115-128.2. Дослідження центрів виробництва холодної січної зброї в Україні ХVІІ ст. // Історико-географічні дослідження в Україні. Число 5. Зб. наук. праць. – К: Інститут історії України НАНУ, 2001. – С.61-94.3. Проблеми термінології, понятійного апарату та огляд типологій клинкової зброї. // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Число 6. Зб. наук. праць та спогадів пам’яті В.О.Замлинського: У 2-х част. – К: Інститут історії України НАНУ, 2001. – Част. 1. – С.224-245.4. Шабля як об’єкт дослідження історичного зброєзнавства: еволюційний аспект // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Число 7. Зб. наук. праць.: У 2-х част. – К: Інститут історії України НАНУ, 2002. – Част. 1. – С.78-107.5. З історії шаблі в Україні. // Український історичний журнал. – 2001. – №4. – С.81-94.6. Шаблі XVII-XVIII ст. з колекції Державного історичного музею ім. Д.І.Яворницького: історико-зброєзнавчий аналіз // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Число 10. Зб. наук. праць: У 2-х част. – К: Інститут історії України НАНУ, 2003. – Част. 1. – С. 334-342.7. Останні штрихи до історичного портрету Іллі Муромця, святого Києво-Печерської лаври. // Історико-географічні дослідження в Україні. Число 6. Зб. наук. праць. – К: Інститут історії України НАНУ, 2003. – С. 136-150 (співавт. С.Хведченя). Автором написані С. 141-149.8. Поклади в Україні залізної руди, придатної для виготовлення холодної зброї (XVII-XVIII ст.) // Історико-географічні дослідження в Україні. Число 7. Зб. наук. праць. – К: Інститут історії України НАНУ, 2004. – С. 118-135.9. Канали постачання в українські землі клинкової зброї та матеріалів для місцевого виготовлення клинків XVII – перша половина XVIII ст. // Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики. Число 11. Зб. наук. праць: У 2-х част. – К: Інститут історії України НАНУ, 2004. – Т. 1. – С. 176-186.10. Козацькі шаблі в зображальних джерелах України XVII-XVIII ст. // Український історичний журнал. – 2005. – №1. – С.180-191.