Анотація до роботи:

Федущак М.Л. Українські народні флористичні композиції (квітчання): історія, функції, типологія, художні особливості. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – теорія та історія культури. – Харківська державна академія культури. – Харків, 2008.

У дисертації досліджено явище художньої культури – українські народні флористичні композиції. Вони формувалися впродовж тисячоліть. Традиційне квітчання представлене в дівочому накритті голови, в календарній і родинній обрядовості. Найтиповіші форми таких виробів – пучок, вінок і хрещата. Часто вони поєднані в одній композиції. Творці народних флористичних композицій послуговувалися художніми й семантичними засобами, властивими й іншим видам української народної творчості.

Флористичні композиції виконували обрядову, естетичну, етичну й інформативну функції. При дослідженні семантики флористичних композицій виявлено закодовані в них космологічні і міфологічні мотиви.

1. Українські народні флористичні композиції і квітчання загалом – яскраве культурне явище зі своєю історією, художніми властивостями, функціями, семантикою, поєднане з іншими видами мистецтв та середовищем побутування, має самобутні й надетнічні ознаки, традиційну й елітарну галузі, сучасні напрямки розвитку.

2. Укладання флористичних композицій складає особливий вид творчої діяльності, заснований на художньому застосуванні здебільшого природної сировини. Народні флористичні композиції, задіяні в обрядах календарного циклу, перебували в оселі лише деякий, визначений звичаєм час, проте поновлювалися тієї ж пори щороку, зберігаючи сталість форм. Квітчання було й залишається засобом відділення святкового від буденного, підкреслює особливість свята, створює урочистість. Рослинні композиції сприймалися раніше і в наш час виявляються в гармонійній єдності з об’єктом прикрашання, іншими видами квітчання, виробами декоративно-ужиткового мистецтва, народного розпису.

3. Українське, європейське квітчання, японська ікебана – імовірно, різні гілки прадавньої культури, які набули національних рис. З цих міркувань типові європейські флористичні вироби доречно називати не “ікебаною”, а “пучком” (“китицею”, “букетом”), “композицією”.

4. В Україні збереглася спадкоємність багатовікових художніх традицій, як і взаємозв’язки і взаємовпливи з іншими видами народної творчості. Народні флористичні композиції, акумулюючи колективний досвід художньої передачі знаків і символів, не втратили архаїчних мотивів, що відображають давній світогляд. Імовірно, традиційна галузь квітчання зберігає художні й семантичні ідеї з кам’яного віку, а елітарна, що базується на традиційній, еволюціонує водночас із розвитком культури.

5. Матеріальна основа флористичних композицій і прив’язаність до певних свят і дат поєднує їх із декоративно-ужитковим мистецтвом і фольклором. Характерна риса української народної творчості – домінуваня рослинних мотивів та мотивів із “фітоморфними” назвами. Їм властиві стилізація, символічність і метафоричність. Враження від споглядання блиску небесних світил, мабуть, відтворено в “золотій темі” усної словесності, де квіти виступають символами зір.

Аналіз українського фольклору свідчить про наявність у наших предків деяких астрономічних знань, уміння визначати міфопоетичні координати небесних тіл. Сюжети й образи казок і міфів, мотиви прикладної народної творчості були своєрідними засобами фіксації і передання знань про світобудову.

Усна народна творчість послуговувалася описом, розпис, вишивка – площинним зображенням, а флористичні композиції – переважно тривимірними моделями. У порівнянні із зображеннями й описами вони були наочніші, але нетривкі.

6. Квітчання поєднувало як найпростіші способи прикрашання окремими рослинами, так і вишукані в художньому плані та в способі виконання флористичні вироби.

Основні типові форми українських народних флористичних композицій – пучок, вінок, хрест – часто поєднані між собою. Зустрічаються й інші варіанти: різноманітні весільні вінці і барвінкові віночки, гірлянда, піраміда, куля, форми серпа і серця, дуги і віяла, антропо- і зооморфні фіґурки та ряджені в рослинний матеріал.

Самобутні ознаки квітчання особливо проявлялися в дівочих та весільних головних уборах і знаках, а схожі, у тому числі й з атрибутами інших народів – переважно в календарній обрядовості.

Прийоми ритму у квітчанні корелювали з календарним циклом, космічними ритмами. Характерна для народних флористичних композицій симетрія і зумовлена нею статичність підкреслювали урочистість обставин. Окрім цього, квітчанню властивий і динамізм, але не так, як композиційний прийом, а як реальна рухомість елементів композиції. Динаміка квітчання проявлялася і у фактах відсутності та наявності рослинних атрибутів синхронно з календарними обрядами.

Головний виражальний засіб квітчання – пластичність. Також особливої виразності надавали композиціям природні яскраві барви, найпоширеніші з них – золотиста, зелена, червона.

7. Якщо сьогодні ми трактуємо флористичні композиції як прикрасу, то в минулому, окрім естетичної функції, квітчання слугувало вагомим обрядовим атрибутом, виховним чинником, семіотичним засобом. Магічну функцію приписували не так флористичним композиціям, як поодиноким рослинам.

8. Квітчання в глибоку давнину послуговувалося семантичними засобами – метафорою, символом, знаком. Існувала смислова єдність між рослинними композиціями і космічними явищами: у квітчанні знаходимо “золоту тему”, астральні, лунарні й солярні мотиви. У багатьох флористичних композиціях можна розпізнати складний космологічний образ: деревце (пучок), можливо, символізувало Світове дерево – Галактику, вінок – коло екліптики, основа – нашу Землю, стрічки – веселку, а хрест був об’єднувальним просторово-часовим знаком.

З’ясування суті квітчання привело до виявлення тенденції переміщення свят у зв’язку з космічною ситуацією та закріплення їх за різними календарними датами. Відкриття цієї скерованості свят у традиціях різних народів, а також співвідносності ряду флористичних композицій з певними сузір’ями дозволяє з припущенням обчисляти час зародження того чи іншого обряду; гіпотетична дата виникнення квітчання – VІІ тис. до н. е.

9. Квітчання пов’язане із сакральною обрядовістю, однак у ньому не знайдено ознак ідололатрії. Навпаки, тут збережені сліди первісних монотеїстичної і астральної релігій, а пов’язані з обрядовою рослинністю елементи ворожінь та забобонів, можливо, є залишком нашарувань стадіально пізніших магізму й анімізму.

10. Флористичні композиції, на наш погляд, слід відносити до мистецтва оформлення, яке разом із декоративно-ужитковим та монументально-декоративним належить до декоративного мистецтва.

Квітчання має вагоме пізнавально-виховне значення. Компонування квітів привчає спостерігати за природою, розширює рамки естетичного виховання, розвиває художній смак, творчі здібності, сприяє формуванню гармонійно розвиненої особистості.

До напрямків подальших досліджень можна віднести з’ясування регіональних особливостей українського традиційного квітчання; поглиблене дослідження художніх і конструктивних особливостей, техніки виконання дівочих вінків, весільних вінців і вінчиків; аналіз сучасного квітчання кінця ХХ – початку ХХІ ст.; визначення педагогічного аспекту квітчання.

Публікації автора:

1. Федущак М. Прикрашання квітами – квітчання. Погляд на окреме явище культури / Марія Федущак. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2004. – 60 с.: іл.

2. Федущак М. Китиця квітів – символ світового дерева / Марія Федущак // Галичина: Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – 2002. – № 8. – С. 171–176.

3. Федущак М. Обрядові функції та декоративні особливості весільного барвінкового віночка / Марія Федущак // Вісник Прикарпатського університету. Мистецтвознавство. – Івано-Франківськ. – 2003. – Вип. 5. – С. 170–177.

4. Федущак М. Обрядовий вінок як пластична, кольорова, космологічна структура / Марія Федущак // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. – 2003. – Вип. 10. – С. 301–310.

5. Федущак М. Українське традиційне квітчання: пошуки композиційної формули / Марія Федущак // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. – 2003. – Вип. 11., ч.2. – С. 41–45.

6. Федущак М. Етичний аспект українського квітчання / Марія Федущак // Українознавчі студії. – 2001. – № 3. – С. 221–225.

7. Федущак М. Українське квітчання серед аналогічних явищ інших народів / Марія Федущак // Українознавчі студії. – 2002–2003. – № 4–5. – С. 331–338.

8. Федущак М. Пошук образу Галактики в українському квітчанні / Марія Федущак // Мистецтвознавчі аспекти славістики. Наукові записки культурологічного семінару: зб. наукових праць / ред. кол.: І.М. Юдкін (відп. ред.) та ін. – Вип.2. – К., 2002. – С. 33–37.

9. Федущак М. Українське квітчання, японська ікебана: порівняльний аспект / Марія Федущак // Комплексне дослідження духовної культури слов’ян: Колективна моногр. / [за ред. І.М. Юдкіна; упоряд. В.О. Захаржевська; ред. кол.: В.О. Захаржевська, А.І. Муха, С.В. Тишко та ін.]; НАН України. Український Комітет Славістів. – К., 2004. – С.111–116.

10. Федущак М. Квітчання житла в Галичині / Марія Федущак // Народне мистецтво. – 2004. – № 1–2. – С. 62–63.

11. Федущак М. До питання семантики обжинкового атрибуту “борода” / Марія Федущак // Ант. – 2005. – № 13–15. – С. 152–156.

12. Федущак М. Відродження традицій квітчання в Україні та впровадження їх в умовах позашкільного закладу / Марія Федущак // Українознавство у педагогічному процесі освітніх установ. – Івано-Франківськ. – 1997. – С. 362–364.

13. Федущак М. Гурток “Квітчання”: (Авторська програма) / Марія Федущак // Вертикаль. – 1999. – № 1 (7). – С.47– 49.

14. Федущак М. Квітчання в сакральній обрядовості українців / Марія Федущак // Християнство в Україні на межі третього тисячоліття. – 2002. – С. 278–284.